13.04.2009 00:00
1652 views
Rating 5 | 2 users
 © Лілія Гуменюк

Недомовлена

Прости мені, мій батьків спадку. 

Твої сади квітучі поливала я солоними сльозами. 

Бо сонце так палило білу землю, 

Що в попіл оберталися квітки. 

 

Прости мені, мій мужів коню, 

Що випасала я тебе на попелищі. 

За те, що посивіла в тебе грива 

Од попелу квіток нещасних. 

 

А ти, мій ворон, що мені дістався 

З колиски, виплетеної з лози 

Із того саду сивого на попелищі – 

Прокляв мене, накаркавши біду. 

 

І, чорний, серед білого начиння думки молодої 

Ти сивину вплітаєш у моє волосся. 

І Бог з тобою, лети, куди маєш, 

А тільки і я 

Тебе закляну: щоб ти 

Перекотиполем 

Шукав край землі, 

І розсипався порохом, не знайшовши. 

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Вірш, Про життя


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 01.01.2013 13:38  Каранда Галина => © 
 15.02.2012 20:39  Каранда Галина => © 

а сильно ... таке прокляття страшне... 

Публікації автора Лілія Гуменюк

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо