Терези істини

Анубіс клав управною рукою

На терези пульсуючі серця.

Ні вітром, ні вогнем, ані водою

Не відведеш ти погляду Творця.

Від себе також ти не приховаєш,

Не знищеш гріх, ні цілий, а ні шмат.

Ти знаєш, твоє серце, добре знаєш

Не буде легшим за перо Маат.

Чи варто так боятись покарання

За всі гріхи прилюдні й потайні?

Спокута - це уїдливе картання

Отут, на грішній і святій землі...

24.12.2013

Візьміть участь в обговоренні

26.12.2014 10:06 Тетяна Белімова => ©

Так. Найбільший суддя - це сам собі. Але це тоді, якщо є совість.

25.12.2014 23:32 Світлана Рачинська => ©

{#}

Поезія дуже навіть передріздвяна) Заберу в улюблене, так як не прочитала вчасно) {#} А втратила, виявляється)

25.12.2013 22:25 Антоніна Грицаюк

Вийшов гарний, світлий вірш зі всіма його премудростями!

25.12.2013 08:56 Деркач Олександр => ©

Чудовий вірш...люблю цей афоризм "Лишь две вещи поражают меня: звездное небо надо мною и нравственный закон внутри меня"

24.12.2013 22:47 Тетяна Белімова => ©

До мурах... Використаю Вовину метафору "шикарний текст"!
Покарання тут чи там? Все у тобі і зараз!

не розумію нічого, а може, то для інтелектуалів. вірш мене не зачепив. занадто мудрий...

24.12.2013 18:15 Оля Стасюк

цікаві образи, гарно

24.12.2013 18:08 Олена Вишневська

Ох, ці покарання...
Чудовий вірш! Змістовний. Спонукає до роздумів...

Я також лазила в гугл! Вірш чудовий! А напитання, порушені в ньому, кожен сам має відповісти!

Поки читав текст двічі лазив у гугл :)
Гарно вийшло.

Візьміть участь в обговоренні