Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.01.2014 15:14Роман
Про дитинство  Про зраду  Про життя і смерть  Про друзів  
21000
Для дорослих (18+)
© Сорок Восьмий

Альцгеймерова соната

IV
Сорок Восьмий
Опубліковано 11.01.2014 / 21194

Батькові робиться гірше з кожним днем. Неначе немає серйозних болячок у тілі - тиск, ніби у десятикласника; їсть апетитно з прицямкуванням, як парубок після парканадцятої злучки; зуби майже всі на місці, навіть горіхи ними лущить краще білки; і до молодиць – можу присягнутися – забігáв би, якби раптом пригадав як то воно і для чого робиться. З головою не все гаразд.

                Я мав оказію народитися, коли з лавиною сивини таткові йшов сорок восьмий рік. Він за цей час усе встиг чи майже усе. Вдосталь поголодувати в дитинстві, одного разу навіть обмовився, що змалку куштував і собачатину, і чоловічину, і сестрятину; щó ми потім не випитували, як не цікавилися, а батько відмовчувався, посилав нас куди подалі і переконував, що то зопалу вихопилося, незграбний цинічний жарт. А в юності воював. Як під захопленим німцями Майкопом зробив першу зарубку на приклáді рушниці, так під румунськими Фокшанами зганьбив свою доблесть, до полону потрапив. Молодості так і не побачив, бо начисто, цілковито минула вона за колючими дротами, спершу в австрійському Маутхаузені, звідки, відомо, втікали хіба через крематорську трубу, а потім у сибірських тартаках та у вугільних копальнях посеред мерзенної місцини, позначеної двома головами солі[1]. А коли все поступово поулягалося і ворогам народу масово роздавали завірені гербовими печатками індульгенції, то не звертався нікуди, бо не хотів звертатися, зневірився чи й сам повірив у те, що будучи досвідченим і відомим на увесь Третій Український фронт снайпером він за щучим велінням і власним хотінням підставився, аби його контузив несвідомий снаряд  з єдиною тільки метою - співпрацювати з гітлерівцями. Так, мама переповідала...

                А зараз йому геть зле.

                Знову уявив себе снайпером. Про полон і чути не хоче, каже: “Комуністи не здаються”. Лежить у ліжку незворушно, ніби мрець у засідці. Подушкою голову прикрив, то для маскування мабуть. Тільки очима водить, сектор за сектором вивчає обстановку. Навіть мочиться безшумно і не рухаючись. А коли вже вистежить ціль, то стріляє влучно і несподівано. Тільки сморід довго стоїть. Чим він, бідолашний, харчується?..

                Мама вся втомилася. Вимотав їй нерви, виглодав, чорнним вороном спокій видзьобав. Виглядає бабуся бабусею, хоча й на чверть століття молодша від батька...

                Сама усе на собі витягла, на плечах жіночих; такі вони бойкині. Батько теж – грішити нічого - працював, намагався підзаробляти; після табору вивчився шевського ремесла, хоча сам не дорахувався кількох пальців на ногах, і стільки чобіт справив – хромових і юхтових, дитячих сандалів і мужицьких черевиків, бабських босоніжок і модних шпильок, тут прошити, там залатати, ось набійки пришпандьорити, а тому пошити зручне, елегантне, легке, модне, якісне і дешеве взуття. Добрим був майстром, досі – вже пару років, як батько знову в снайпери записався – пригадують: “Так як то Грицько Рябоцап на капцях знався, ніхто не годен”. Ми що? Взувся, встромив немиті ноги з липкими шкарпетками і ходиш собі, валандаєш, човгаєш. А батько казав, що людська душа, коли вона є у тілі, то насправді живе, мешкає у п’ятах. Невдале взуття не лише натирає мозолі, але муляє душу. Не вірите? То спробуйте мати усе – погане взуття і хату, в хаті, кохання, повагу, а на іншій шальці терезів пару зручного взуття, щоби здавалося невагомим, не протікало восени, не парило влітку, не дубіли пальці взимку, не розлазилося посеред квітучої весни. А спробуйте-но, коли такі мудрі, розтоптати перекотиполе босоніж або після обжинків незахищеними підошвами пройтися свіжою стернею...

                - Надіє Семенівно! Побійтеся бога, його матері й усіх церковних праведників, мучеників і великомучеників. Офіційно вам оголошую: нема чого мацати мене між ногами... Як сухий?..

                … Стояла глупа ніч. Напередодні жалісно скиглив пугач, скиглив і сидів коло омелового корча, що ятрив тіло старого осокора. Галя відверто не могла спати – пташиний вереск натискав на клавіші страху. Добре, коли страх окреслений чітко: Галя панічно перелякана мишей, навіть коли гризуни тільки сняться; моя бабця стверджувала: “Страх, дитино, має бути тільки перед паном Богом”, але богом залежно від ситуації могла вважати і повзуче гаддя, і нецілковиту темряву, і померти раптово – невисповіданою – та немічною і запричащаною, і пронизливий татків погляд, коли він спідлоба вистежував свою тещу; я, мушу признатися, колись не на жарт перелякався куфайки, яка сохла собі на грубці. Та коли боїшся невідомо чого або кого, то страшніше встократ...

                Галя не спала, вона боялася – боялася заснути і не прокинутись, не заснути і збожеволіти, задрімати і роз базікати усім відомі таємниці, захворіти цукрицею і почечуєм, коростою і стригучим лишаєм, шизофренією і простатитом. Я теж почувався моторошно, але вдавав із себе сплячого. А клятий вибалушений Bubo bubo[2], bubo zgubo, усе скиглив, скиглив і додавав фарб, відтінків і барв тим страхіттям, які табунами, роями, зграями оселилися в людській уяві. Бідолашна уява, переповнилася, перенаселилася страхами і жахами, як холодна бездушна марсіанська пустеля отримала страхітливих супутників виключно завдяки розбурханій людській уяві та ще схоластичному вихованню[3].

Галя крутилася, вертілася, мов на пательні, наставляла на мене округлості, за мить уже свердлила поглядом, зогряднілим тілом бехкалася на матраці, змушувала стогнати, дзвеніти і чортихатися пружини, про щось шепотіла, а голосистий пугач на совість відробляв обіцяну люципером платню...

                - От бевзь, - люба дружина люто тицьнула пальцем у мої ребра.

                - Краще раз-другий дістати в ребра і далі спокійно спати, аніж вислуховувати твої підозри, - подумав хитрий бевзь.

                Я поспав іще пів години. Про це справно возвістив своїми надокучливими курантами старовинний годинник. “Ще кілька безсонних ночей і доведеться скрутити холодному хронометрові в’язи, - думав. - Хай це і подарунок Галиної свекрухи”. То був розкішний годинник, з маятником у вигляді опуклого люстерка. Здавалося, що в тому маятнику коливається цілий світ, та коли придивитися уважніше, світ був, як у телескопі, перевернутим догори дригом. Я полюбляв водити очима, спостерігати за коливаннями перевернутого світу; дивився у дзеркало маятника і пробував уявити Галині крики і прискіпуваннями також у перевернутому вигляді. Якби воно так було, то стільки ніжних і ласкавих слів не чує навіть найщасливіший у світі чоловік…

                Щотижня Галина свекруха телефонувала, нібито для того, щоб нагадати:

                - Дітки, а ви, пся крев, часом не забули завести годинника! Я ж його так щиро дарувала...

                Краще би подарувала сонячного хронометра, його і заводити не потрібно, і посеред ночі не чути.

                Галя раптом голосно захропла, певне, від безсоння. Аж ошелешений пугач замовк. Так тобі, вражий пташе, нічого народ лякати. Бий ворога його ж таки зброєю.

                “А назавтра ж – переконаний – казатиме, нібито й на мить ока не зімкнула, тільки я – оферма, ламіґа і срань господня - сопів носом, якби дореволюційний паровоз, заправлений прогірклим мазутом, гидотно плямкав губами, якби старенька бабця на нічному горщику, а ще хропів ніби навіжений тромбоніст. Цікаво, чи коло Анатолія Петровича їй так само не спиться зі страху? Чи так само трясеться, що аж перина підстрибує? Хм… А я би коло Оксани Петрівни сплячим ніяк не прикидався, навіть якби нудило і очі склеювалися, як зараз – від утоми чи відрази... Обоє рябої... чи тільки квити...”

                - Я знову вагітна, - промовила жінка на початках світанку, коли очманілого пугача зморив сон; сказала не спросоння, безвольно, а неначе міркуючи вголос, мимоміть проговорившись, ніби провокуючи, вивчаючи суспільну думку, і за мить уже впевненіше повторила, задекларувала; зазвичай так самовбивці власноруч проколюють собі груди - спочатку довго прицілюються, примірюються, ніби вивчають еластичність і міцність шкіри, гостроту криці, біль, а фатальним виявляється наступний удар. – Я зззнову вагітна…

                Повторила по-осиному, ззз наголосом на той дзззвінкий ззззвук «ззззз»…

                Я спочатку зззрадів, зззрадів щиро і навіть не встиг немудро витріщити округлені від ззздивування очі; відразззу розззцілував її, розззцілував відверто - в губи, щоки, очі, куди попало; наповнився ласкою, пройнявся приязззню, наговорив дві мірки красивих слів; мабуть, прабатько Адам так само зззреагував на зззвістку про зззачаття Авеля. Та раптом живі почуття, неперлюстровані емоції змінилися холодним прорахунком і льодяними підозрами; вони ятрили душу, пізньоосінньою памороззю сріблилися в серці; рука, вона щойно обіймала жіночу талію, вмить обвисла і зробилася тягарем; навіть цілунки стали формальними, від Галі тхнуло сонним зубним нальотом.

                - Дарма ти так, - схлипнула собі вагітна.

                - Справді?..

            І знову мовчання, хтось недолуго називає його золотом, але частіше цей коштовний метал і без філософського каменю з’являється тоді, коли є що сказати, але краще цього не робити...

___________
[1] Дві голови солі – так з казахської перекладається назва міста Екібастуз
[2] Пугач (лат.)
[3] Супутники Марса – Фобос і Деймос - у перекладі з грецької означають “страх” і “жах”
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
11.01.2014 Проза / Роман
Альцгеймерова соната (ІІІ)
11.01.2014 Проза / Роман
Альцгеймерова соната (V)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Альцгеймерова соната
10.01.2014
Альцгеймерова соната (І)
11.01.2014
Альцгеймерова соната (ІІ)
11.01.2014
Альцгеймерова соната (IV)
12.01.2014
Альцгеймерова соната (V продовження)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.67 (МАКС. 5) Голосів: 3 (2+1+0+0+0)
Переглядів: 57  Коментарів: 3
Тематика: Проза, роман, тиск, поголодувати, доблесть, снайпер, уява, вагітна
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 14.01.2014 15:38  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую... Мабуть далася взнаки багаторічна праця в реанімації, де від смішного дол трагічного навіть кроку не варто ступати... 

 14.01.2014 02:56  Тетяна Белімова для © ... 

 від цього уривку просто падала!: 

  “А назавтра ж – переконаний – казатиме, нібито й на мить ока не зімкнула, тільки я – оферма, ламіґа і срань господня - сопів носом, якби дореволюційний паровоз, заправлений прогірклим мазутом, гидотно плямкав губами, якби старенька бабця на нічному горщику, а ще хропів ніби навіжений тромбоніст". Супер!

У вас майстерно виходить поєднувати трагічне і комічне, високе і низьке. 

Асонанс - обігрування звуку "з" наприкінці глави - ніби імітує надокучливе осине дзижчання... Образ дружини - то безкінечне "ззззззззз"))

 11.01.2014 22:57  іміз 

з кожною прочитаною главою все більше і більше проймає Ваша мова, сарказм, вміння тицьнути словом на малопомітне, на перший погляд!!!
Портал повниться творами сильного прозаїка! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
23.02.2013 © Тетяна Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2011 © Закохана
22.09.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди