Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.06.2010 19:33Оповідання
Для коханої [для коханого]  Про щастя  
60010
© Анюта Петрик

Маленька душа Адель

Пошуки значення слова "душа"

Нічого в цьому житті не відбувається просто так..
Анюта Петрик
Опубліковано 15.06.2010 / 2125

Сіре, похмуре, таке мертве небо, тільки іноді оживає різкими спалахами блискавки, сірі дерева, сірий асфальт, сірі будинки, сірі люди. Все і всі кудись спішать, спішать, бо бояться що не встигнуть, не встигнуть жити. Вулиця замерзла сірістю . Пройде певний час і все оживе, знову засяє сонце, настане новий день, люди одінуть яскраве вбрання. Тільки її душа ще надовго залишиться такою ж сірою. Душа маленької дівчинки, яка перестала вірити в казки. Коли карета виявилася звичайним таксі, бальне плаття – непотрібною річчю в її шафі, після випускного, а принц… а принц простою людиною, такий неідеальний, такий примітивний, і такий зрадливий. Звали цю дівчинку Адель. За своє, ще зовсім маленьке життя, вона дізналася стільки, що іноді переставала вірити в Бога, іноді, таким наївним, сповненим такої недовіри і жалю голосочком запитувала свою матусю: «Чому це так?», «Чому люди настільки звикли руйнувати своє життя?». Але навіть її мама, яка, здавалось, знала усе, не знаходила відповіді яка б змогла задовільнити ще зовсім маленьке, наївне і таке довірливе серце Адель. 

З кожним днем тіло, думки, душа дівчинки набували все чіткіших форм, з кожною хвилиною вона розуміла все більше, але тепер все тяжче було задавати питання.  

Вона багато чим цікавилася. Вона так багато хотіла знати. Шукала відповіді в інтернеті, в книжках, в людях. Люди.. Це було те, що цікавило маленьку Адель найбільше. Люди – це такі дивні створіння. Вони будують собі щастя, щоб зруйнувати його, вони кричать що не хочуть жити, ріжуть вени, кидаються з багатоповерхівок, і кожен з них надіється, що хтось їх зупинить, а цей хтось просто не розуміє, або ж байдуже, або ж просто тікає від тягара з розміром в чиєсь життя. Люди вірять в мрій, люди надіються на чудо, і перед досягненням мети просто опускають руки і повертаються до того з чого й починали. Вони всі такі цікаві, ці люди. Вони бувають жорстокими, добрими, підлими, щирими, існують тисячі професій і тисячі звань, в кожного своє ім’я, в кожного своя зовнішність, свій характер,звички, уподобання, потяги, бажання, всі від життя чогось чекають, в щось вірять і чомусь недовіряють. Йдуть за кимось, або ж прокладають шлях для інших, і все ж єдине, що їх найбільше об’єднує це те, що всі вони ЛЮДИ.. ніхто не досконалий, але всі такі особливі, і не важливо яка у них зовнішність, головне те, що в середині: душа.. 

Адель довго думала що таке душа, вона знала що вона існує, знала що вона є у кожного, але що ж воно таке, та душа??? Знову читала книжки, шукала в інтернеті, шукала в людях. Але пояснення так і не знайшла..Точніше знайшла, їх було сотні, не тільки вона шукала відповідь на це запитання, на неї намагалися відповісти тисячі, міліони, міліарди людей, які жили до неї, і які живуть зараз, і з кожною відповіддю, яку вона знаходила починала радіти за того, хто зміг відповісти на задане собі питання, але для себе відповіді так і не знайшла. 

Адель сиділа біля вікна і вкотре задавала собі уже таке звичне питання… «Чому все саме так?» . За вікном важкою стіною лив холодний дощ, краплини намагалися вибити шибки, відчайдушно вриваючись в оселю. Дерева розмахували своїм могутнім віттям, наче відбиваючись, чи то від вітру, чи то від дощу. Унизу пробігали з прасольками, зовсім змоклі люди, все спішили кудись. Погляд дівчинки зупинився на маленькій пташечці, яка сиділа на сусідньому вікні. Вона була такою мокрою і наляканою, вся трусилася від холоду. Адель привідкрила вікно і пташка залетіла всередину. Зробила декілька кругів по кімнаті і зупинилася на спинці крісла біля дівчинки. Та пильно подивилася на неї, видно було що вона все ще боїться, вона продовжувала труситися, але в маленьких оченятах цієї беззахисної пташечки Адель побачила відблиски вдячності. Дівчинка вирішила знайти щось, щоб нагодувати пташеня, довго шукати не прийшлося, вже через декілька хвилин вона повернулася з повною жменею зерна. Пташка з недовірою подивилася на дівчинку, потім на зерно. Адель усміхнулася і промовила до неї «Чого тобі боятися? Я ж тобі добра бажаю», Здавалося пташка зрозуміла значення цих слів, бо почала завзято клювати зерно з руки дівчинки. «Ти мені довіряєш?»..- тихенько промовила дівчинка. Пташка подивилася в її очі. «Я знаю що ти ніколи не зможеш відповісти на це питання.. але я і не вимагаю почути відповідь. Ти дала мені зрозуміти, що іноді слова бувають зайвими, що іноді відповідь буває просто неважливою, коли поруч є щось чи хтось, що доповнює ту пустоту в якій і виникають всі важливі, чи безглузді питання…» Адель ще довго сиділа і розмовляла з пташкою, вона розповідала їй усе, що непокоїло, ставила безліч запитань і просто усміхалася, коли не отримувала на них відповідей. Вони б так просиділи всю ніч, але невдовзі дівчинкою заволодів сон. Вона навіть не пам’ятала коли заснула. І так солодко заснула, як маленька дитина, безтурботно і міцно. 

Зранку її розбудило гучне цвірінькання пташки. Вона ніби сварила дівчинку, що та не випускає її на волю. Почався новий день, а пташка ще має всім – всім сповістити про це, подарувати людям радість наступившого дня. Адель ліниво відкрила очі, і усміхнулася сердитій пташечці. Хутенько встала з ліжка і відчинила вікно. Пташка зраділа і стрілою вилетіла з кімнити. Сіла на сусіднє підвіконня, ще раз пильно подивилася на дівчинку, ніби хотіла подякувати за тепло і їжу,подаровані їй. Змахнула крильми і полетіла ввись. Адель дивилася на вільну пташку, і десь глибоко в серці сподівалася зустріти її знову, таку вільну, загадкову, і навіть ,можливо, рідну. 

Весь день Адель не покидали думки про нову подругу. Дівчинка стала веселішою, все ніби стало яскравішим. В неї з’явився настрій, цілий день посмішка не зходила з її лиця. Вона не могла зрозуміти як, але вирішила що це байдуже, ця пташка зуміла подарувати їй декілька краплин щастя, заповнити її ще зовсім маленьке серце сенсом, який люди називають дружбою, чи можливо спокоєм. Також з настроєм дівчинки прийшла хороша погода. Небо прояснилося, хмарки стали біленькими, навіть люди почали посміхатися одне одному проходячи повз. Усе набуло якогось дивного значення, істини, можете називати це як вам заманеться, а я назву це щастям. 

Адель все чекала повернення своєї нової подруги, вона навіть перестала зачиняти вікно у свою кімнату, але пташка так і не з’являлася. Проходив день за днем, і Адель почала боятися, що пташка можливо більше не прилетить до неї, але ще більше хвилювалася чи було не сталося чогось з нею. Іноді починала винити її, що вона як і всі люди залишила її на самоті з цим жорстоким світом, на самоті з своїми думками. 

Пройшли два місяця з того часу коли Адель зустріла пташку, дівчинка багато чого зрозуміла. Одного разу, розказуючи своїй подрузі Еліані про пташку, та її запитала «Чому ж ти її відпустила якщо ти її так полюбила? Вона ж могла б жити в тебе, ти б годувала її, піклувалася про неї, ти сама винна що вона полетіла від тебе».Тоді Адель обурилася, що і справді, чому вона сама не додумалася до цього, чому дозволила пташці полетіти від неї. Вона часто думала над цим, часто винила себе у втраті подруги. Але пройшов певний час і вона зрозуміла. Зрозуміла, що відпустила пташку тому, що в неї є душа. Її маленька душа є в нестримному бажанні до польоту, адже кожна пташка народжена, щоб літати. Її душа - це дарувати людям радість своїм цвіріньканням, кожного ранку даруючи їм щастя початку нового дня. Адель також зрозуміла, що коли ти когось любиш, то потрібно навчитися відпускати. Відпускати навіть тоді, коли твоє життя може втратити сенс, відпускати і бути щасливим вже тому, що можливо, саме цим ти зробив когось щасливим. А головне тепер Адель знає, що любити потрібно не тому, що ти чимось володієш, не тому, що це щось красиве, а тому, що воно просто існує, любити просто так і ні за що, як малі діти – по справжньому.... 

14.06.2010
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
28.06.2010 Поезії / Вірш
Між життям і смертю...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Оповідання Про щастя
27.10.2010 © Михайло Трайста
Топірець
15.06.2010
Маленька душа Адель
15.06.2010 © Романтик
Хроніка шкільного кохання (частина ІІІ)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.57 (МАКС. 5) Голосів: 7 (6+0+0+1+0)
Переглядів: 1070  Коментарів: 2
Тематика: Оповідання, Адель, душа
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 21.06.2010 11:00  Трамонтана 

Дуже зворушливо. Дуже гарно. Успіхів! 

 15.06.2010 18:20  Ірця 

гарно...дуже гарно 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +38
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
24.04.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди