Безцінний дар
Одного разу батько накричав
На крихітну свою трирічну доню.
Причина гніву й люті у очах -
Папір із позолотою в рулоні:
"- Та як ти сміла різати його
І задля чого.., щоб якусь коробку
Обклеїти?! Без дозволу мого!..
Рулон паперу знищила без толку!"
Скривило губки скривджене дитя:
В собі душило слізки поряд з татом;
В подушку ридма лилось почуття
І доносилось хникання з кімнати.
Забрала нічка смутку всіх примар
І день новий пролив свій промінь сонця.
Понесла доня таткові свій дар -
Коробку в позолоченій обгортці.
Розчулений татусь відчув вину
Та враз увесь новим налився гнівом:
"- Вона ж порожня!.." Й кинув об стіну
Дарунок доці, взявши в руку пиво.
І знов полин гіркий торкнувсь повік...
Дарунок підняла свій і сказала:
"- Мій таточку, ріднесенький, повір,
Покласти що в коробку я не знала...
Та все ж у ній не порожньо... Дивись,
Для тебе вклала не один цілунок...
Коли бува зажуришся, колись,
Відкрий, будь ласка, цей мій подарунок."
Обличчя батька вкрилося слізьми,
Навколішках він став просить прощення.
З тих пір безцінний дар цей з́авжди з ним,
Як оберіг: любов дочки - спасіння.
