Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
29.01.2014 14:14Новела
Драма  Про життя і смерть  Про дитинство  Про батьків  Про щастя  
50000
Без обмежень
© Шкромида Іванна

Тигри вийшли на полювання

Шкромида Іванна
Опубліковано 29.01.2014 / 21486

         Гурт хлопчаків і дівчат наближався до дверей.  Один з найсміливіших ледь чутно постукав. Ті прочинилися. На порозі стояли дві постаті – брати, яким сьогодні нездужалося.  Вони начебто зраділи і впустили всіх всередину.

       Коли хлопчики хворіли, до них і справді навідувалося безліч однолітків. Всі вони приходили з пакунками солодощів та фруктів. Чемно віталися, роззувалися,  говорили декілька слів на кшталт «…ну, ми тут прийшли, щоб ви швидше одужували»… Заглядали, а то й не заглядали на бліді обличчя господарів будинку  і з нетерпінням чекали, щоб їх провели далі. Така поведінка була настільки неприродною, що подекуди здавалася й зовсім непотрібною в той момент. Так ніби замість солодощів і фруктів друзі б принесли розтрощений електрочайник або ж хвіст ящірки... І все це тому, що тільки переступивши поріг, хлопчики й дівчатка одразу намагалися щось вгледіти у віддаленій кімнаті, до якої вів довгий вузький коридор.

   Апартаменти для хлопчаків віком п’яти та семи з половиною років були найбільшою кімнатою в будинку. І  батьківська любов до синів була такою ж  великою.  Батько, який працював циркачем та мати, що вишивала на продаж картини, бувало годинами не відривали поглядів від хлопчиків, ходили за ними крок за кроком, дихали в унісон, схоплювали на ходу кожне слово і одразу ж возвеличували його, розмотуючи по букві і встромляючи на довжелезну палю, яка здавалася вже досягала вершини Евересту.  Словом, хлопцям така поведінка батьків, здавалася дещо дивною. Їм часто доводилося послаблювати уявні нитки, що зв’язували їх з батьком та матір’ю, або ж навмисне всаджувати батьків на диван перед телевізором, вкладати їм в руки гарячі бутерброди й вмикати спеціально для них американську сімейну комедію, від якої щастя і радості у тих було не менше, ніж від хлопчаків. І коли в будинку наставав час спокою, хлопці з величезним полегшенням, глибоко набравши повітря в груди , сунули до своєї кімнати, зачинялися там, уявляли, де вони сьогодні хочуть опинитися і кімната одразу ж переносила їх у жадане місце. Точніше , навпаки, простір кімнати ставав тим місцем, де прагнули опинитися хлопці.

      Сьогодні вони –  пірати. У старшого на правому оці чорна пов’ язка. У молодшого замість лівої руки  –  гак. Саме в цей момент вони колишуться на дерев’яному кораблі – хоробрі та незворушні. Піратські капелюхи, явно більшого розміру, ніж їхні голови, опускаються на повіки. І скільки б хлопці не підтягували головні убори, суворість з  їхніх облич не зникала – наближався шторм.

-         Нам не вдасться втлапити сьогодні на Зацалований остлів, капітане. Які плани?

-         Краще помовч і потримай штурвал, а я піду гляну на карту, чи є ще якась суша поблизу. День ще довгий. Знайдемо якісь скарби.

       І молодший швидко підкоряється наказу капітана. Міцно охоплює надто тендітними руками величезний штурвал так, що хлопця майже не видно за ним. Однак він гордий тим, що має можливість керувати їхнім піратським кораблем.

В той час відчуваються сильні пориви вітру, море настільки розгойдується, що вода крізь двері кімнати починає просочуватися в коридор.

     За декілька хвилин під ногами батьки починають відчувати вологу.  Дуги їхніх мрійливих посмішок вигинаються в пряму лінію. Мама й тато взувають сповнені води хатні тапки на ноги й човгають в бік дитячої. Здається, фантазія їхніх хлопчиків дещо перейшла межу. Батько обережно прочиняє двері, сконцентровується на своїй уяві, і уже за мить місце, де були бурхливе море та дерев’яний піратський корабель, перетворюється на невеличкий басейн з надувними корабликами.

        - Так буде безпечніше,  – спокійним тоном мовив батько й повільно зачинив за собою двері. Його дружина такий вчинок узгодила легеньким кивком голови. І вже за мить, обійнявшись,  подружня пара меланхолійно попливла до місця перед телевізором. Вмостилася на вже нагріті місця, звільнила ноги від зволоженого взуття і начепила на обличчя сильно вигнуті дуги щастя.

         До таких фокусів батькам не звикати. Оскільки, як вже згадувалося, голова сімейства був циркачем, то влаштувати  в будинку зачаровану кімнату для нього не було надто складним завданням.  Мати вдома місце, де кожна фантазія і мрія здійснюється  –  чи не найкраща втіха для життя.  Тим паче, так завжди можна контролювати, про що думають діти. І головне, що в разі якихось курйозів, завжди можна дати команду, щоб кімната змінилася. Бо найвищу силу тут мав все ж таки батько, з яким мати ніколи не сперечалася.

         Покидати таку кімнату хлопцям вкрай не хотілося. Тай для чого, якщо і школу, і  подвір’я можна створити в одну секунду.  І вище згаданих друзів, які начебто приходять, а хлопці начебто хворіють – теж. Чим і займалися хлопчаки  сьогодні зранку, адже чули нещодавно від батьків про якихось друзів. Потім розпитали в них, хто це такі.  Ті розповіли, що коли батько хворів, до нього приходили дядько і тітка з солодощами й фруктами, бо вони справжні друзі. Тож такими й кімната цього разу створила уявних справжніх друзів, втіхи від яких, однак, хлопцям було небагато.

      З дня у день уяви обох хлопчиків перемотували в кімнаті тисячі різних сюжетів. Ким тільки не були ці  маленькі мрійники і кого тільки до себе не впускали.

      Загалом проблем в такій сім’ї не виникало. Здавалося, що тут панує безкінечна ідилія. І поки шум телевізора не стихає, голубий екран мерехтить, кімнати заповнюють то звуки сміху, то галасливі викрики хлопчаків , життя за периметром будинку біжить нестримно. Подекуди перечіпається за зими, подекуди за весни, але все одно не спиняється.

       Прокинувшись якогось із таких буденних днів, батьки смиренно почовгали на кухню снідати. Мати вже готувала гарячі тости, а батько налаштовував радіоприймач. Де були в цей час їхні сини,  здогадатися не важко. Ледь чутно на кухню доносилися якісь слова, шуми… і ричання тигрів чи то левів.

     - Мабуть, вони зараз мандрують джунглями,  – з невимушеною й легкою посмішкою на обличчі промовив батько.

       Покрутився ще декілька хвилин поблизу дружини. І коли врешті, на стіл було накрито, рушив до дитячої, щоб гукнути  хлопчиків снідати. Спільні сімейні споживання тостів були неодмінним атрибутом цього будинку.

      Поки йшов коридором, гукнув до синів, щоб ті виходили, але двері кімнати не прочинялися.  Досі було чутно якийсь шум, шарудіння в траві і… тигрів. Так, тигрів було чутно найгучніше. Чоловік наближався все ближче й ближче, посмішка з його обличчя не сходила. Він теж в дитинстві дуже любив казку про Мауглі, тому із надзвичайно великим задоволенням хотів заглянути всередину. Ось він вже торкнувся ручки дверей, покрутив нею, потягнув до себе двері і побачив порожню кімнату, посеред якої лежали два хлопчики – один років п’яти, інший – семи з половиною. Над ними стояв тигр середніх розмірів, що одразу повернув голову в сторону чоловіка.

    Стривожений батько  відвів погляд вліво: двері, що з’єднували реальний світ і будинок, були теж прочинені навстіж.

     По радіоприймачу передали: « В Тегерані дещо потепліло. Тигри вийшли на полювання».

Чернівці 28.01.14
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
23.12.2013 Проза / Новела
Ми сивіємо довше, аніж помираємо...
12.04.2014 Поезії / Ліричний вірш
Трави вростають
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Новела Про щастя
27.03.2014 © Бойчук Оля
Мама сказали...
29.01.2014
Тигри вийшли на полювання
26.11.2013 © Олена Вишневська
Почуття в банальних фразах
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 280  Коментарів: 2
Тематика: Проза, новела, хворіли, хлопчики й дівчатка, щастя, пірати, фантазія, сюжет, тигр
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 29.01.2014 11:47  © ... для Тетяна Белімова 

насправді мені сюжет цієї новели наснився, і наснився саме з таким фіналом...
і тигрів тут можна сприймати абсолютно метафорично, як якісь реалії світу, бо хлопчики дійсно не були готові до існування поза межами будинку
історії про дітей-мауглі, звичайно, знаю... хоча якихось паралелей між тією ситуацією і новелою не поводила, але після Ваших слів задумалася
спасибі за відгук 

 29.01.2014 10:03  Тетяна Белімова для © ... 

Шкода хлопчиків років п`яти і семи. Жорстко ви з ними. Найменшого милосердя не проявили! Вражаючий за своєю жорстокістю фінал... Цікаво, що змусило вас до цього???
Ніщо у вашій новелі не передвіщало такого завершення. Я чогось подумала, що ви намагаєтеся "по-своєму" переповісти нам історію про дітей-мауглі, яких знайшли нещодавно у Львові. Коло їх існування було настільки "замкнутим" і "сімейним", що психологи й досі не можуть їх вивести поза його межі. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
12.04.2011 © Закохана
20.03.2015 © Вікторія Легль
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди