Ірина Червінська-Мандич
Я тільки вимружу вечірок,
Як ти прийдеш. Бездоля це –
Сидіти, мліти від жарівок,
Бездумно смокчучи винце.
Гортаючи лискучий глянець,
Вдивлятися у текстів нуль,
Ховати глибоко рум’янець
Під зливою поглядокуль.
А ти розкинеш на дивані
Єство своє, як манівці.
Дерева в сивості туману
Стирчать, як чорні олівці,
А в хаті майоріє білим
Знаменом постіль. Світ біжить
Кудись за обрій здичавіло,
А в нетрях вибухає мить.
1.08.2013
17.02.2014 19:14 |
Цікаве бачення , може й свого віршика , трохи згодом , наберу ! |
30.01.2014 09:46 Деркач Олександр => © |
 Цікавий текст, місцями сподобався) |
30.01.2014 01:53 Тетяна Белімова => © |
 Якась така безрадісна еротика... Може, це лише моє відчуття? Поезія чудова! Стільки шикарних образів! Дуже сподобалося про "текстів нуль" і про "біле знамено постелі"))) |
29.01.2014 22:56 Ганна Коназюк |
 Сподобалось! Дуже!!) |
29.01.2014 21:59 Світлана Рачинська => © |
 Оригінально! Водночас і всміхає і захоплює, як завжди!) |