Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
02.02.2014 20:59Оповідання
Для школярів  Про школу  Про зиму  
Витівки звірячих вірусів
40000
Без обмежень
© Тетяна Чорновіл

Витівки звірячих вірусів

Тетяна Чорновіл
Опубліковано 02.02.2014 / 21617

Зимою ми мусимо хворіти на різні хвороби. Тут тобі кашель, простуда, усякі риніти з тонзилітами. Останнім часом ще й підступні звірячі віруси нападають: то пташиний, то свинячий.  Нудьга та й годі.

            А наш клас навіть весною умудрився заразитися небезпечною хворобою, через яку вся школа ледь не загриміла на карантин. Якою ж саме: пташиною, свинячою,  чи може хом’яковою, так і не вдалося з’ясувати, бо закінчилася та епідемія так само несподівано, як і почалася. Винен у поширенні дивного вірусу, звісно, Генка Сандлер. Вірніше його морська свинка Маруся. Та треба, мабуть, по порядку розповідати.

 Марусю подарував Сандлеру товариш з сусіднього під’їзду. Але мама не зраділа подарункові.

– У мене алергія! – ще з порога вигукнула вона, – Так тому й бути, нехай переночує, а зранку перед уроками щоб заніс її назад, де взяв!

Другого дня зранку Сандлер тупцяв біля сусіднього під’їзду. Шкода було вертати свинку. Тож подумавши трішки, обмотав клітку шарфом і рішуче попрямував до школи. Сторожко озирнувся на прибиральницю, що домивала підлогу в коридорі, шуснув до класу, прилаштував клітку в комірчині за рулонами географічних карт і всівся за парту. Так у нашому четвертому Г класі з’явилася винуватиця майбутньої епідемії. Тільки ніхто про це ще не підозрював.

–        Петько! Можна я почергую замість тебе після уроків? – надзвичайно здивував Генка Вухновського, у якого ледь щелепа не впала на підлогу.

–        Декілька днів треба перекантуватися, а там видно буде. Щось придумаю… – тішив себе власник свинки.

Уроки того дня минули нормально, якщо не рахувати того, що Маруся в комірчині потроху скімлила та хрюкала. Дехто в класі нашорошив вуха, тож приходилося після кожного такого звуку закашлюватися і шмаркати носом.

– Ти здоровий, Гено? – зиркнула з під окулярів учителька.

– Звичайно! То я поперхнувся. – викручувався учень.

Три дні він прибігав якомога раніше до школи, щоб нагодувати пухнасту улюбленицю, після занять мусив чергувати за всіх підряд, щоб замінити підстилку. На уроках же шморгав носом та кашляв усе більше й більше.

– У хлопця симптоми якогось вірусу! – стурбовано ділилася Марія Павлівна в учительській, – Телефонувала додому, а мати каже, що її син абсолютно здоровий! Ну ви тільки подумайте! Звичайно, у шкільному медпункті видали йому марлеву пов’язку! Але хіба цього досить? Хіба батьки не повинні в першу чергу піклуватися про здоров’я своїх дітей?!

І справді! Про що тільки думав той горе-свинколюб?  Невже міг вічно зберігати таємницю від однокласників?!

– А що ти тут робиш? – тихенько підкралася в комірчину Валя Дворкова, яка вернулася до класу по забутий пенал.

– Приб’ю, якщо розкажеш! – зашипів упійманий на гарячому Сандлер.

– Ти що! Я – могила!!! – клялася Дворкова, гладячи Марусину спинку.

Того дня Валя лишилася з Генкою чергувати.

– Допоможу черговому мити підлогу… – пояснила подружками.

– Не інакше як утріскалася в того дивака! – міркували однокласниці по дорозі додому.

Назавтра ж, коли Генка закашлявся на уроці української мови, його помічниця теж несміливо чхнула і повернулася з медпункту в марлевій пов’язці. А наступного ранку приперла в комірчину…  клітку з папугою.

– Це Кукуша! Батьки кажуть, що він нас соромить перед знайомими! Усіх бовдурами обзиває, та ще й регоче! Інших же слів не знає і знати не хоче! – заглядала у вічі обуреному Сандлеру,

– Та ти не бійся, накриємо клітку ганчіркою, то він мовчатиме, як риба!

Папуга і справді мовчав, чого не можна було сказати про його власницю. Хіба могла Валя так довго тримати язик за зубами? Один за одним однокласники починали кашляти та шмаркати на уроках, а звіринець у комірчині поволі збільшився на шість безіменних пухнастих хом’яків та великого білого пацюка Тимоху. Скоро майже весь клас сидів на уроках у марлевих намордниках, а бухикання та шмаркання чулося далеко по коридору.

– Ну все! – не витримала Марія Павлівна, – Буду на педраді ставити питання про карантин!

До педради лишалось декілька днів і ми ламали голову, що будемо робити. Адже під час карантину до школи не пустять і наші звірята можуть подохнути з голоду. Тим часом ніхто й не підозрював, що події наближаються до зовсім іншої розв’язки.

На той час наш звіринець був таємницею тільки для учителів. Одноклассники ж по черзі  хазяйнували коло кліток, а на уроках старанно  приховували Марусине хрюкання. Якось чергова по классу ( і по звіринцю) Ніна Шраменко не зовсім добросовісно виконала свої обов’язки в комірчині, і ганчірка з клітки папуги сповзла.

– Бовдур-р-р!!!  Ха- ха –ха! – почулося тріскуче з комірчини на уроці математики.

Від несподіванки ніхто не встиг бодай шморгнути носом. Біля дошки Вухновський саме розв’язував приклади, і вчителька скрушно похитала головою:

– Повністю з тобою згодна, Лідо. А ти виконала завдання?

Ліда Здоріченко, яка сиділа найближче до комірчини, приклади і сама не осилила, але папугу Кукушу не видала, а тільки похнюпилася, вислуховуючи учительчині докори.

– Замість того, щоб з когось кепкувати, краще б готувалася до уроків та лікувалася! А то захрипла зовсім! – вичитувала Марія Павлівна.

У відповідь голосно залопотіли крила. Учителька прислухалася до дивного для школи звуку і повернулася до дверей комірчини.

 Нінка зовсім не годиться для чергування у звіринці! Бо забуває закривати пацюкові клітки! Двері комірчини раптом відхилилися, і наляканий лопотінням крил Тимоха побіг чомусь прямо до вчительського столу. Марія Павлівна зблідла. Шраменчиха підхопилася з-за парти, наздогнала білого втікача і зникла за дверима комірчини. Усі з гамором кинулися за нею.

– Бовдур- р- ри! Бовдур –р- ри всі!!! Ха- ха –ха!  – голосно обзивав школярів Кукуша, радіючи, що на клітці нарешті нема ганчірки.

– Повністю з тобою згодна! – мовила, з’явившись у дверях, учителька.

Сьогодні ми з сміхом згадуємо карантинні події, але в той день добряче натерпілися. Доля нашого звіринцю вирішувалася на педраді замість карантину і висіла, можна сказати, на волосині. Ми усі до одного прийшли до школи і чекали закінчення педради.

– Тихо! Іде з директорського кабінету! – зашикав дозорний Вухновський.

–        Дозволили шкільний живий куточок і виділили приміщення! – переможно посміхаючись зайшла до класу вчителька.

– Ура!!! – голосно закричали всі.

– Куві- куві- хрю- хрю! – перелякано озвалася Маруся, і цього разу ніхто у відповідь не кашлянув. Епідемія звірячого вірусу минула навіки!

– Бовдур- р- ри! Бовдур –р- ри !!! – не забув нагадати папуга.

– Сам бовдур! – огризнувся хтось із класу.

– Повністю з тобою згодна! – випалив нову  фразу Кукуша учительським тоном  і голосно розреготався.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
02.02.2014 Поезії / Романтичний вірш
Зимова ностальгія
05.02.2014 Поезії / Ліричний вірш
СИНИЧКА
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
ПРОЗА
08.05.2010
Думки старого годинника
25.04.2013
Рядки неписаного щоденника
02.02.2014
Витівки звірячих вірусів
05.01.2015
Танець двогорбого верблюда
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 231  Коментарів: 6
Тематика: Проза, оповідання, квороба, папуга, вірус, карантин, морська свинка, після уроків, вчителька, звіринець
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.02.2014 15:37  © ... для Деркач Олександр 

Дякую! )) 

 05.02.2014 15:37  © ... для Марієчка Коваль 

:))))))) Не могла я їм не дозволити!!! Дякую! )) Особливо сприйняття бовдурів! 

 05.02.2014 15:26  © ... для Дебелий Леонід Семенович 

Надзвичайно вдячна Вам за тепле душевне сприйняття і високу оцінку! 

 03.02.2014 07:52  Дебелий Леонід Семен... для © ... 

Відмінно написано! Чарівно і близько! Скільки подібних ситуацій теплих і зворушливих було в минулому... Дякую, це щось неймовірне, з того, що ніколи не повернеться... 

 03.02.2014 06:28  Деркач Олександр для © ... 

Класно))отримав задоволення)) 

 02.02.2014 22:36  Марієчка Коваль для © ... 

)ну бовдури хеххе) розсмішили) хоча, насправді, якось я переживала, чи дозволять чи ні. ну і добре)))) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
27.03.2012 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2011 © Закохана
24.04.2013 © Тетяна Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди