Зима-віщунка
Облуддям білим інієвих снів,
Заполонила сад Зима-віщунка,
Де від її студеного цілунка
Горіх у надвечір’ї зледенів.
Багаття склавши із хрустких крижин,
Простиглу іскру вибила з кресала
І чаклувати на погоду стала,
Прославши руни стоптаних стежин…
У джерела криштальнім баняку
Булькоче завірюх лілейний трунок.
Дзвенять синиці бурштином вістунок,
Додаючи із віт журбу м’яку.
Ворожка, кров заходу ллє в чавун,
Рипучим гласом шепче примовляння.
Нічним богам готує подаяння,
Читає знаки в безконеччі лун…
Ковшем арктичних скімлячих вітрів,
Степний олтар вона окропить снігом.
Полишить зорі ясним оберегом,
І зазміїться руслами ярів.
