11.02.2014 12:12
Для дорослих (18+)18+
432 views
Rating 5 | 8 users
 © Тетяна Ільніцька

Двобій плоті і розуму, Або Синдром підсніжника

Збірник езотеричних і еротичних оповідань «Синдром підсніжника» Ольги Деркачової, що побачив світ у 2006 році, досі належним чином не прочитаний і не оцінений у сучасній українській критиці. А між тим, ця перша проза Ольги Деркачової стала непересічною подією сучасного літературного процесу, засвідчивши, що з’явилася авторка, яка пише про Жінку і від імені Жінки, творить фемінний дискурс і є унікальною у своєму прагненні розкрити жіночий світ зсередини. Це не той жіночий світ, який ми звикли бачити у дешевому телевізійному милі, не такий, яким його «зображають» видавці різноманітного глянцу. Це світ без гламуру і селікону (хоча ця ремарка зовсім не означає, що героїнями «Синдрому підсніжника» є ботанічки чи сині панчохи, радше – навпаки), світ без такого поширеного зітхання, на кшталт, «ой, яка ж вона солоденька і дурненька»… Тоді яким є той світ жінки, що його відобразила у своїх новелах – есе – нарисах Ольга Деркачова? Спробуємо окреслити його виміри і трішки поблукати його уявною мапою!

Читачу доведеться повірити у те, що «Синдром підсніжника» є явищем літератури постмодернізму (заперечення, обґрунтовані і резонні, приймаються і будуть розглядатися)), а заодно нагадати собі, що мистецтво постмодернізму є нігілістичним і деструктивним у своїй основі, що вже саме по собі заперечує існування щастя як певної цінності. Усі оповіді Ольги Деркачової розгортаються поза межами щастя як онтологічної категорії: нещасливі всі – чоловіки і жінки. Авторка описує цей стан безвідносно від гендерної належності, але оскільки вона говорить від імені жінки, то цілком зрозуміло, що природа жіночої не-щасливості тут постає багатогранним явищем, зображується з різних ракурсів. Центральним конфліктом або тим, що роздвоює героїню прози Ольги Деркачової і заступає їй шлях до щастя, є своєрідне «непорозуміння» між плоттю і розумом: плоть хоче й може жити у біологічних ритмах молодої привабливої жінки, тоді як інтелект не дозволяє у дійсності наблизитися до такого існування в силу різних причин, і не в останню через те, що шукає ідеал. Майже всі, з невеличким виключенням, героїні «Синдрому підсніжника» – це гарні молоді дівчата, жінки, котрі мають чудове тіло і сприймають його потреби і вимоги як щось абсолютне нормальне, буденне, як те, що має місце, тому що стан речей є таким. Та водночас ці дівчата є розумними й інтелектуально розвинутими настільки, що це просто відлякує чоловіків… Так сталося із героїнею новели «Відкладемо суїцид на завтра»: кохаючи її, обранець героїні все ж одружується з іншою, «нормальною і земною», яка подібна до його коханої в усьому – від зачіски до стилю в одязі, але не має такого гострого аналітичного розуму. «І стає так паскудно від того, що спати люблять з тобою, а одружуються на дурепах чи принаймні тих, хто це вміє вдавати» (новела «Завжди знайдеться хтось, хто купить тобі шоколадку»). Представники сильної статі бояться відчути себе подоланим тією, яка традиційно має бути слабкою і поступливою? Щось у цьому є: «…найкращий спосіб позбутися страху – вбити те, чого боїшся… ти почав боятися мене, бо я вміла воскрешати померлі годинники (це в мене від діда-годинникаря), і все частіше наказував перетворюватися на оголену свічку» (новела «Годинникова хвороба»). Так само нещасливою виглядає жінка, навіть якщо вона перебуває в парі, бо бажаної асиміляції чи злиття не відбувається, через те, що постійна мімікрія, удавання із себе «рабині», когось іншого, вимріяного чужою уявою – то лише один із різновидів тієї самої жіночої не-щасливості: «А ти такий складний. Чим більше я підлаштовуюся під тебе, тим більше відрізняюся від тебе… Я навчилася грати у твої «мовчу» і свої «говорю», розрізняю вже нетремтіння твоїх рук і недомовленість власного тіла» («Майже як зайвість»).

Усе в «Синдромі підсніжника» розгортається навколо гри, яка є не лише текстуальним прийомом (у есе «Смерть автора» Ольга Деркачова максимально оголює цей прийом, демонструючи читачу усі авторські «можливості» при творенні тексту), а центром того маленького всесвіту, який створила авторка у своїй прозі. Хтось розігрує кохання у соціальних мережах (оповідання «червона_шапочка.net.ua»), хтось грає у слова (есе «ESPERO»), хтось грається зі смертю (новели «Помри, будь ласка…», «Я навчу тебе пити каву…», «Відкладемо суїцид на завтра»), хтось – у присутність віртуальної «третьої» («VIRTUAL GIRL»). Гра набуває ознак інтертекстуального «розігрування» чужих текстів і дискурсів, коли авторка звертається до класичних, давно відомих сюжетів, як, скажімо в новелі «Татова доня». Грою перейнято все у прозі «Синдрому підсніжника», проте проблеми, які він порушує, є досить серйозними. І на авансцену тут виступає проблема самотності як перманентного стану, неперехідного явища, наявної даності. Стан речей є таким, що кожен у цьому байдужому і технізованому світі почувається одиноким і покинутим, і прискорений цивілізаційний розвиток лише пришвидшує процес відчуження (так, у великому місті ламається доля героїні новели «Полюби мене знову», яка хоче повернути свій колишній дитинний світ маленького провінційного містечка будь-яким коштом).

Дебютна книга Ольги Деркачової є глибоко філософською і еротичною водночас. Це ніби такий новий вид еротики – непрямої, але цим і збуджуючої, інакомовної, але легко впізнаваної, не відверто кричущої, а випещеної і розкішно метафоричної. Як, власне, дешифрується Синдром підсніжника? Це Синдром екзотичної і екзальтованої жінки, яка з’явилася не в тому місці і не в той час – занадто рано для цвітіння, серед холодних снігів і морозу. Часопросторові умови, в яких з’явився підсніжник, зовсім не сприяють квітуванню, але ж він розквіт?.. Ось такий дивний парадокс сучасного жіночого єства.

«Синдром підсніжника», швидше за все, не розрахований на обивательський смак шукачів «легкого чтива», – надто він є літературним, сповненим прямих і прихованих цитат, що відсилають до чужих дискурсів. Проза цього збірника передбачає читача-інтелектуала, підготовленого, здатного зрозуміти як тонку гру й іронічність Ольги Деркачової, так і жіноче розчарування і недовіру до традиційних цінностей, майстерно передане авторкою. Ця книга стане улюбленою у бібліотеці людини, яка цінує романтичні пориви, схильна до рефлексій, любить задавати питання і шукати відповіді!

Київ 6 лютого 2014 року



Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Книга, Про красу, Про кохання, Про зраду, Про життя і смерть

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Анти-валентинка, або щастя у твоїх руках | Тетяна Белімова 18+». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Молитва за Майдан | Тетяна Белімова». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Тетяна Ільніцька.

Тетяна Белімова Двобій плоті і розуму, Або Синдром підсніжника


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.02.2014 11:17  Бойчук Роман => © 

))) Прикинь, бачу кожного дня)))) Дякую!) 

 12.02.2014 09:07  © ... => Лана 

Дякую, Світланко))))))))))))) мені дуже приємно! 

 12.02.2014 09:06  © ... => ГАННА КОНАЗЮК 

Дякую, Анічка! Читайте Оліну книжку! 

 12.02.2014 09:02  © ... => Бойчук Роман 

Дякую, Ром)))))))))))))))))) Олі - вітання, як де побачиш))))))))) 

 11.02.2014 17:16  Бойчук Роман 

Чудова рецензія! МОЛОДЕЦЬ, ТАНЮ!) 

 11.02.2014 17:13  Лана => © 

Прочитала ще без авторизації. І оцінила теж! На висоті!!! Так тримати)

 11.02.2014 14:17  ГАННА КОНАЗЮК 

Таню! Як завжди, гарно, цікаво, професійно! 

Публікації автора Тетяна Ільніцька

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо