19.02.2014 00:55
для всіх
263
    
  1 | 1  
 © Лисенко Тетяна

Життя збігає, наче мить...

Життя  збігає, наче мить...

Ти ж не спиняйся в нім ніколи.

Дитинство швидко пролетить –

Візки, садочки, далі - школи.

    Ти ще малий - зерня проросле,

    Радієш сонечку й дощу.

    Пізнати хочеш все доросле:

   - Дитинство я не відпущу! -

    Ти скажеш це.

Проте, немов той пагін, 

Росте і листя випуска,

Зростаєш ти, і вже дитячий гомін

У юнь квітучу все ж перероста.

    Перше кохання і жага до знань –

    Перед тобою світ нових пізнань.

    Буяє зелень у душі твоїй, а серце,

    Здається, просто вискочить з грудей.

    Тобі подобається світ – і все це

    Вже надиха тебе на втілення ідей.

А далі цвіт – і власні діти,

Котрим свої знання передаси.

Навчиш любити їх і просто -  жити

Радіти сонцю і добро нести.

    Життя, мов мить – згадаєш це ти,

    Коли на скроні попіл упаде.

    Нічого не змінить й не повернути -

    В душі весна, та зовні осінь вже.

І мимоволі, лиш сльози краплина

Поверне всіх, кого ти поховав.

Бодай на мить, та мить, нажаль, не спинна.

Впродовж життя ти всіх їх пам’ятав.

    І мов пожовкле листя в вирі вітру,

    Останні роки скануть в небуття.

    Бо кожен має в світі власну міру,

    Останній видих... і кінець життя...


Життя збігає, наче мить...

Ти ж не спиняйся в нім ніколи...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!