Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
21.02.2014 02:25Оповідання
Про Крим 2014  Про волю  Про Бога  Про Батьківщину  
21000
Без обмежень
© Світлана Нестерівська Індіго Лана

Мойсей

Із Білої книги

Все дійсно відбувається за планом. Божим!
Світлана Нестерівська Індіго Лана
Опубліковано 21.02.2014 / 22000

Був прохолодний квітневий ранок боротьби. Ніхто цього так надовго не планував. Зло подовжувалось в собі, а добро систематизувалося, упорядковувалося, організовувалося. Він лежав на ліжку з перебинтованими очима – не проходило. Мабуть, назавжди. Вийти на вулицю! Дихати! Таким повітрям не можна досхочу надихатися – ним хочеться жити: навіть без рук, без ніг, без очей – байдуже, яке каліцтво – жити хочеться, бо душа нарешті здорова і у колі інших таких же душ, а «все інше відросте».

Він приїхав декілька днів тому – значить, прийшов час і він став потрібен. Київ, як і всі інші обласні центри, був у руках народу – нова держава функціонувала, як мурашник, відбувалися нові процеси: творилася нова самостійна незалежна соборна козацька патріотична українська Держава – були, звісно, труднощі, як і при творенні всього нового, але все формувалося одностайно, проблеми вирішувались шляхом обговорень. Залишився півострів. Останній крок – останній прорив, щоб допомогти українським татарам.

Піднімалася сусідня Білорусія.

З доброю заздрістю дивилось Придністров’я, піднімаючись з-під печей.

Грузія спокійно відібрала свої знекровлені... та... від Росії.

Вбили чеченського лідера – ампутували Путіну руку.

Після Сочі Росію закрили для усіх журналістів; відключено мережі інтернет; фото із супутника показували окремі спалахи на Кавказі; культурний спротив у Санкт-Петербурзі; вогняний прорив на кордоні з Китаєм… Та все-таки Путін основні садистські загони кинув на Крим – надто багато грошей, сил – та що там казати, ціле життя – він інвестував у маразматичне знищення українців. Не вийшло! Та він, у агонії, цього не бачив: духи, яким він продав свою душу, вимагали сплатити ціну.

… Він лежав на ліжку з перебинтованою головою та долонями рук обмацував простір навколо, читав – перед очима стояли сторінки його віршів - здійснилося майже все: залишилась остання крапка.

Він читав, з очей котились сльози: все пройдено, майже всі у безпеці, окрім ще одного народу – ще однієї частини нашої нації. Плече до плеча. Тільки мирний захист та поступовий наступ. Іншим вже давно займаються світові стовпи… прав людини.

Він любив море – він приїхав до моря. Переправу почали будувати ще до підписання сумних угод минулого наступу:

- Спецам для відступу, - подумав.

По тому, що почали бити барабани, відчув, що наступив вечір.

- Відведіть мене до моря.

- Там бої.

- Відведіть, я маю щось … - замовк.

Підвели до моря, далеко від сутички – і залишили дихати морським повітрям: щогодини підвозили ранених, так що бавитись з ним не було кому.

Він йшов поволі на стук барабанів : спочатку хвилювався, але чим ближче, тим більше заспокоювався.

- Сука, на колєні! – почув. І майже одночасно:

- Хлопче, ти куди?!! Втікай!!!! Це ж ОМОН!!

Не встиг він осмислити сказане, як хтось « допоміг» стати «на колєні» - на мокре холодне каміння.

- Раздєвай, пасмотрім, какой пєсюн у байовіка. – Нікого не хвилювала його сліпота, перев’язані очі. Можливо, сліпі сліпих бачити не можуть.

- Ніх..я сєбє! – всі остовпіли. Він скористався цим, щоб попросити ламаною російською:

- Мнє нужен пєрєводчік – маю важную інформацію для вашево главного.

- Нє с Украіни что-лі… Давайтє, завітє. Камєри нє забудьтєвключіть – хохма будєт. А главний нє вийдєт – по запісі посмотріт.

- Какой язик – запитав один, штовхнувши його в груди: - Да ти єдва стоїш, птічка.

- Українська мова. Я зі Львова, - усміхнувся.

Ці слова спрацювали, як детонатор – десятки псів кинулись люто на нього і – ще мить! – роздерли б його на шматки: «Львів», «Українська мова» - подразники, які асоціювались у них зі свіжою людською кров’ю (Суди кожного дня оприлюднювали покази заарештованих «беркутівців» про теяким способом проходили їхні навчання: рефлекси собаки Павлова отримали підтвердження). Та їхній керівник(яких поміняли після втрати більшості України на диктаторних прибічників Путіна, замінивши спинних кров’ю жорстоких псів) зупинив їх, бо розумів, що війна майже програна – і зараз кожна дрібниця матиме значення.

- І зупиніть бій!

- Харашо. Пєрєміріє на какоє-то врємя, - оголосив по рації.

Прийшов перекладач(до війни вони готувались ретельно), включені були камери:

- Гаварі, сволачь! – рикнув.

- Україна – не Московія! Та ми, як древня нація, просимо пробачення у нащадків князя, який був вигнаний нашими предками з Русі, змушений був скитатися по світу. Тоді ми помилялися: не потрібно було його виганяти, залишаючи сам-на-сам зі злом – потрібно було допомогти! Вибачте! - сльози котилися по його щоках – історія стояла перед очима.

Перекладач отетерів – після секундного мовчання переклав. Головний тут же отримав дзвінок по рації.

- Ще не все, - продовжив він, відчувши наближення кінця: Господь Бог, Бог моєї країни, Бог добра каже: «Залиши мій народ, бо для нього добрі плани я маю!»

Перекладач ледве закінчив, як він підняв руку, промовляючи:

- «Якщо ослухаєшся і серце твоє твердим буде, знищу з лиця Землі твій Содом і звільню всі народи у твоїй тюрмі страху.»

- Убіть! – закричав головний, не чекаючи перекладу.

- Першого удару було б достатньо – тендітне 30-річне тіло, втомлене холодом та ранами. Раптово всі кинулися врозтіч – українці пішли в наступ. З покинутої рації чувся голос Путіна: «Нє отступать, гади! Мочіть всєх!»

- Втікаючий потік ОМОНу попереду щось зупинило – з боку Росії на ОМОН рухалися російські озброєні загони. На підмогу?! Ні, це були вільні повстанці прикордонного краю.

- Не стріляти, - кричали українці: Злом не переможеш зло!

… Вона відкрила очі – і перше, що побачила, - це його заплакані очі:

- Вибач, що покинув тебе, кохана…

- Я – бачу, - усміхнулася вона. Побите тіло боліло. Душа ж була здоровою.


…Через два тижні їй покращало: море, коханий, татарська кухня.

Вони сиділи під будинком, розмовляючи з сім’єю, що поселила їх. Вона сиділа в нього на колінах. І вони, обнявши одне одного, підтримували розмову, паралельно розмовляючи очима.

- А зараз куди? – запитав господар.

- До Львова, - усміхнулися.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
20.02.2014 Поезії / Вірш
Тим, хто воює проти України
22.02.2014 Поезії / Вірш
Воїну, що загинув.
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Україні
12.06.2013
Ми - сила!
31.01.2014
Мама Воїна
21.02.2014
Мойсей
22.02.2014
Герої України
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.67 (МАКС. 5) Голосів: 3 (2+1+0+0+0)
Переглядів: 170  Коментарів: 4
Тематика: Проза, оповідання, каліцтво, Київ, Білорусія, Росія, держава, знищення українців, мирний захист, Львов
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.03.2014 00:31  © ... для іміз 

Думаю, час прокоментує :) 

 25.03.2014 19:53  іміз 

приголомшливо!!! Судячи з дати публікування твору - навіть не знаю, як прокоментувати... 

 03.03.2014 16:40  © ... 

"Переправу почали будувати ще до підписання сумних угод минулого наступу:
- Спецам для відступу, - подумав."

А тепер - сьогоднішні новини:  

 19.02.2014 11:50  Тетяна Белімова для © ... 

Подивилася на дату написання.... Ви знали. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
23.02.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
10.07.2013 © іміз
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди