Ще буде осінь...
Весну дівочих снів змінило cтигле літо,
Давно переступила батьківський поріг.
Доросла? Мабуть, ні: в квача ще граю з вітром,
І все надіюсь, що не зіб’є мене з ніг.
Лиш злегка приберу скуйовджене волосся,
Навіщо дзеркало, коли в душі розмай?
Турботи, радість, біль – усе переплелося…
В добі постійно викрадає час шахрай.
Все поспішаю. А куди ж біжу назустріч?
Ще буде осінь у житті, прийде зима.
І з ними в кріслі з пледом буду я пліч-о-пліч
Старі казки читати внукам крадькома.
Та знову все біжу… І тільки слово «Мама»
Призупиняє в круговерті часу хід.
Здалось на мить, що сил в мені не стане,
В обіймах сина вмить розтане втоми лід.
Душа все стерпить, знаю... Хоч і сильна жінка,
Але так часом хочеться сльозу зронить…
Матусю, рідна, як в дитинстві на колінко,
Подуй на серденько: у грудях щось щемить…
21 лютого 2014 р.
