24.03.2014 01:05
18+
550
    
  6 | 6  
 © Ірина Затинейко-Михалевич

Барикада

PlayБарикада

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду...

По той бік барикад, за периметром Майдану, сморід від палаючих шин не видавався таким огидним...Було не до того - принюхуватись... І тільки вибігаючи на Михайлівську, гупання власного серця ставало голоснішим від важкого дихання, і вже там, на горі, над Майданом - дуже різко відчувався сморід страху. Саме за межами пекельного, обстріляного Майдану зловив себе вперше на думці, що смерть огидно смердить. І що вона так близько - а йому геть не страшно... Намацує її майже тактильно, ніздрями торкається, але відганяє, як надокучливу муху... Купу роботи ще, не має часу на тривоги - до Михайлівського собору є куди нести (куди там - бігти!!!) ранених на ношах...


Вже вдома...

Він дивився помираючим друзям в очі... Це було вчора. Рвався зарадити... Не дбав про себе... Допомагав, як міг, поспішним медикам...

Розум відмовлявся аналізувати! Душа відмовлялася вірити! Пам`ять, як на зло, не відмовлялася забувати ті погляди... Безперестанку, до кожного менту, прокручувались страшні картини! Але...О! Яке щастя - якесь провалля...І цілими клаптями пережите висмикується в небуття. і десь дівається... І навіть посмішки... Якісь затяжні, аж надокучливо-невчасні, псевдощасливі, псевдопереможні.



На пари ще рано... Батьків послухав "Треба час, щоб оговтатись. Відпочити..." З пересторогою дивною, проте з новим полегшенням, бо нарешті вдома єдиний син - живий вернувся, поплентались по роботах...

І тільки дивний регіт сина так сильно запік батька в грудях вранці...



Вечір...Палаюче подвір`я посеред мирного села, закинутого за сотні кілометрів від фатальної Інститутської...Вдалося! Створений революційний мікросвіт на батьківському подвір`ї за лічені години...Руки за три місяці натреновані.


Усюди шини, лахміття, дошки, сміття: його остання барикада!!! Точнісінько така, як "Львівська брама" коло Жовтневого Палацу... Хіба нижча.


Сусід ще встиг почути вигуки... І навіть чітке "слава...", та врятувати вже не встиг...


Жертовне самоспалення на своїй останній барикаді?!





Київ, 23.03.2014, 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 24.03.2014 16:54  Маріанна => © 

Дякую Вам за есе!

 24.03.2014 11:37  Світлана Рачинська => © 

Невимовний біль. Невимовна втрата. Невимовна правда, яка повік буде пекти в грудях. Прониклася до сліз...

 24.03.2014 10:24  Олена Вишневська 

Проникливо..який невимовний біль...яка трагедія...
Слава Україні! Героям Слава!

 24.03.2014 08:52  Тетяна Белімова => © 

Ірочко! Без слів... у поєднанні із цим відео!
Слава Україні! Героям Слава!

 24.03.2014 03:34  Ганна Коназюк => © 

Дорога Іміз! У кількох скупих абзацах, як ти кажеш, тобі вдалось передати те що хотіла... Прочитала - мурахи на загривку... Круто. Якось знову занурилась у ті події. Дуже вміло написано...

 24.03.2014 00:20  Деркач Олександр => © 

Проникливо написано... тема тих хто вижив і пережив ті криваві дні - болюча і теж важлива