Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
23.07.2010 14:59Оповідання
Для коханої [для коханого]  Для дорослих  Для вчителів  Для школярів  Для студентів  Про кохання  Про сучасність  
01000
© Андрій Яцкул

Схованне обличчя

Вы предназначены не мне.
Зачем я видел Вас во сне?..
О. Блок
Андрій Яцкул
Опубліковано 23.07.2010 / 2257

Тьмяний помаранчевий промінь, тремтячи і підскакуючи, пробігав по чорному склу, розбиваючись на тисячі дрібніших рваних плям, що лягали всюди, де тільки дозволяли оточуючі предмети. Яке холодне й байдуже світло. Сотні автомобілів проносились, розсікаючи фарами темну площадку міського автобуса. Темінь несла щось невідоме, оповите чорною мантією осінньої ночі. 

…Хтось стояв позаду мене… Я його не бачив але відчував… Відчував чиєсь незнайоме, і водночас приємне тепло. Хто він?  

Я відійшов на півкроку вперед, крадькома оглянувшись.  

…Незнайомка, чорняве волосся якої виринало з-під в’язаної шапки, стояла поруч. Зустрічні машини освічували її обличчя, роблячи його рожевувато-помаранчевим, та надавали доволі незвичайного вигляду. Я бачив у неї темні очі, закручені догори вії, симпатичні, злегка пухкенькі вуста. 

"Симпатична, - думаю, - нічого не скажеш. І що вона, такої привабливої зовнішності, сама катається по ночі в автобусах? Невже для неї не знайшлося гідного кавалера? Цікаво…"- занепокоєно, мов перед побаченням, розмислюю я. 

Незнайомка тим часом задумливо, ніби згадуючи щось давнє, дивилась у вікно. Вона не помічала, що я її так вперто і нахабно розглядаю.  

Та мені знову не таланило побачити обличчя, але навіть від цього темного силуету, освітленому машинами й нічними вітринами, я не міг відвести очей. От якби світло затрималось на її обличчі хоч на секунду довше... Проте неслухняне світло мимохідь проскакує й заміняється іншим. 

Раптом жінка шпарко повернулась у мій бік. Гострі стріли, пекуча отрута, і я роблю вигляд, ніби мене це не стосується, та уважно розглядаючи пустий простір біля себе, відвертаюсь. Разом з тим думка повертатися ставала все нав’язливішою. Глянути, роздивитись… Роздивитись, зрозуміти… Можливо ми знайомі?  

Дивлюся на неї ще раз… Наші погляди пересіклися. Її карі оченята зацікавлено дивилися на мене, а вуста посміхались, і, здається, кокетували. Отож я їй не огидний. Вона не проти, а отже… 

- Привіт! 

Чорт. Чи я сказав це? Її посмішка розтягнулася, і незнайомка соромливо опустила очі. О, я обожнюю жінку, яка соромиться…  

Раптом зустрічний автомобіль моргнув фарами і засліпив нас. Перед очима пішли аморфні плями. Аж поміж цих плям вирисувалось знайоме обличчя. Підходжу. Сідаю поряд. 

- Знаєте, що не день, а маршрут здається все довшим. – жартома проказав я. 

- Так буває, коли після довгої відпустки підіймаєшся сходами в офіс. Тоді мимоволі підозрюєш, що за місяць тут добудували ще один поверх… – одказала незнайомка, й ми дружньо розсміялись.  

Забувши про власну гідність, я озираюсь до неї знову. Знову і знову… Але те, що я бачив, приводило мене до тями. Побачене не хотіло сприйматись, усіляко виправдовувалось, схиляючись на оптичні обмани, відтінки сліпуватого, бляклого світла. Тепер, колись чарівні карі очі поблідли, пожовкли, вже не здавались такими. Зникла граціозність вій. Вони поникли. Волосся... Волосся і те здавалось пофарбованим, ламаним, неживим. Змінились губи. Обличчя постаріло й поморхло… 

Вона бачила мої безперервні озирання, і примхливі погляди, але… Її стріли вприснули в мене їдку отрути розчарування, й тепер її думки, можливе бажання осудити стали мені байдужими. Остаточно переконавшись, що не помиляюсь, більше не хотілось сприймати навколишнє. Все чорне, бліки та поодинокі промені світла. Темні, пливучі силуети… Закарбованими у пам’яті, бачив десь далеко її очі. Вони, здавалось, обіцяли фантастичне почуття, щось близьке і рідне. Неповторне почуття, таке, яким воно є. Я був у відчаї… 

Автобус став. Безшумно розчинилися двері. Незнайомка, притримуючи сумочку, пройшла повз мене до виходу.  

Я проводив її сумним, обезнадієним поглядом. 

Будучи вже на сходах, вона повернулась і востаннє глянула у вічі. Погляд назавжди покидав мене, і здавався вічним, хоча й тривав секунду. Я проводив її в темряву, а потім знову вглядівся в холодне вікно. 

Ніч щодалі сильніше покривала стомлене місто. 

2004 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.07.2010 Проза / Оповідання
СИНИЧКА З МИНУЛОГО
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Оповідання Про сучасність
04.01.2011 © Ангел
А може воно й на краще?...
23.07.2010
Схованне обличчя
27.02.2010 © удзен
Садок вишневий ...
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4 (МАКС. 5) Голосів: 1 (0+1+0+0+0)
Переглядів: 530  Коментарів:
Тематика: Оповідання, про кохання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
01.04.2012 © Каранда Галина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди