Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.03.2014 19:11Новела
Для дорослих  Про минуле  Про батьків  Про щастя  
50000
Без обмежень
© Бойчук Оля

Мама сказали...

Бойчук Оля
Опубліковано 27.03.2014 / 22613

Мені 50 і я зовсім не вмію жити.

     Я жахлива мама, паскудна дочка, паршива жінка, що на старості літ нікому не буду потрібна. Я дурна. Так сказала моя мама, коли в пориві жалю і гніву я назвала її винною у всіх своїх негараздах.

  Було ніби недавно.

 - Мамо, чуєте, Іван мене заміж кличе.

-  Най кличе. Що то за Іван такий? З Косова? Гуцул? Має хату і придане? А, ти не знаєш. Поцілював, каже, що любит, бере до себе? Роби як знаєш.

Не минуло й року…

- Мамо, як файно, же ви приїхали! Якраз малий щось заслаб, а мені на роботу, то й посидите з ним.

- Посидите? Не буду я в тійво глуші сидіти і тобі не дам. Лишила с ми саму з пияком, і сидиш в тійво ямі. Збирай речі! Бігом кажу! Іван? Мені в с…ці твій Іван, як любит, то приїде і будете коло мене жити.

     Але Іван приїхати не міг, принаймі не відразу. А Лесик знав, що то його хресний інколи приїжджає, і до себе до Косова постійно кличе. Мама сказала не розповідати малому хто його тато. А ще сказала йти на роботу, малому якось ради дадут. Та й малий такий спокійний, що сам по собі росте.

І вже через рік дежавю.

-Мамо, чуєте, Іван заміж кличе.

- Та вже знаю-знаю. Та й файно є, ти дівка молода, чого без хлопа сидіти маєш. До Новгорода з собов бере? Ненадовго? А потім в Молдавію? Ну нє, дорогенька. В ніяку Молдавію. Мене туво лишити? Вже Ніна втікла з дому зі своїм циркачем, тепер ще й ти втікай. Кому ти там потрібна будеш з однов дитинов на руках, а з другов під серцем?

І ще через кілька..

-Мамо, каже Іван, що зле нам в купі жити. Мо підем окремо з дітьми? Каже, що хоче сам газдувати, а не Вас слухати.

- Ото наволоч, податками забита! Газдувати він хоче? А він вміє? Та що ви варта без мене? Тобі лиш би з хати свиснути, і він за спідницєма бабськими заглядає.

        Недовго втікав Іван з хати, аби теща не юдила. Спати з жінков не давала, бо все їй щось треба було навіть серед ночі. Навіть сказати по-хлопськи щось не міг, бо баба тут газдині. Не довго…Привів до хати дівку з пузом. Признався… Навіть не вибачався.. Лиш запитав, що має тепер робити. Так і пішов з миром на довгі роки.

   Потім ще був художник. Любив до безтями, ревнував до кожного слупа, ходив за п`ятами і нікуди не пускав.Мама сказала, що такого нам не треба.

     А мені Міська не треба було. Робили в одній бригаді на бураках, влюбився хлопчисько, приїхав за мнов до хати і жити просився.Я гнала, я сварила, я втікала. Він ночував на порозі. Мама сказала, що хлопець робітний, такого в хаті треба. А любов? До одного місця та любов. Молоде, дурне. А в мене малі діти, поможе витягнути. Не зле.

   Змовчала. Стерпіла. Дбала за Міськом, а він за мнов і хлопцями моїми, хоча татом вони його назвати не могли через малу різницю в роках.

      Виросли сини мої, міцні як дубки, але різні, як птахи перелітні. Мала надію старшого, добрішого коло себе лишити, а того урвиська женити десь подалі. Знала, що послухают, і невісточок добрих приведут. Таких, аби мені і бабі вгодили, аби слухали.

Людина планує, а Бог керує…

    Не дав мені невістками керувати і жити їх вчити. Старшого, мою надію на добру старість,забрала невісточка до міста. Геть змінився хлопець. На всьо свою думку має. Жіночку слухає, потакає. Та хай вона мудра, і добра, і газдиня файна, але слова мого не послухає, бо геть чисто всьо знає.

    І друга файна невісточка, робітна. Але ніц чоловікові перечити не сміє. Мовчит, бідолаха, сірники скидає щовечора, маком пороги обсипає, аби зло обходило сторонами. А за сином золоті верби ростут, нікого не слухає, нам з бабов рота закриває. Ото синів виростила!

      А баба своє далі знає.  Мене навчає, що маю синові говорити, жінку його ганьбити, жаль в ньому викликати і вину. Я так і робила. Сказала, шо ніколи не прощу невістку за її грішки, що ніколи не переступлю порога їхньої хати, а там мої внуки…мої кровиночки, мої сонечка…


Скоро Великдень. Свято щасливої родини. А моя родина горошинками покотилася по світу, і ніхто вертати до мене не хоче. Мама сказала на то, що нам і так не зле обидвом, аби хлопці гроші присилали. А там най мастят собі голову!

Скоро Великдень.  В мені кипить лють, заздрість і нелюбов до всіх довкола.

Понесу кошик святити, розділю яйко свячене на двоє – собі і мамі, і запах тертого хрону вичавить з мене гіркі сльози. І вже не видно буде, чи то я плачу, чи хрін так нагло совість випікає.

А потім запитаю в мами як бути далі…

Цікаво, що вона скаже?

Івано - Франківськ березень 2014
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
26.03.2014 Проза / Новела
Два Мирони
28.03.2014 Поезії / Ліричний вірш
Натомлений вечір чекає останнє метро
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
Новела Про щастя
03.06.2014 © Озерова Альона
Мій найкращий!
27.03.2014
Мама сказали...
29.01.2014 © Шкромида Іванна
Тигри вийшли на полювання
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 127  Коментарів: 10
Тематика: Проза, новела, не вмію жити, жінка, заміж кличе, малому, дівка молода, сини мої, газдиня файна, Великдень
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 30.03.2014 00:47  © ... для Якобчук Павло 

Більше любові треба в наші серця, точніше вміння любити.
Образи обох героїнь - реальні жінки в моїй близькій родині, тому...болить і пишеться про це. Дякую, що завітали) 

 29.03.2014 03:09  Якобчук Павло для © ... 

Прочитав, та думаю чи хто впізнав себе, а чи ні, мою маму мені нагадало. І гнів підступний та сльози підлі. Боже, дай мир в серце моїй родині. 

 27.03.2014 22:35  СвітЛана для © ... 

Дуже сподобалось! Ласувала кожним реченням. Так яскраво і колоритно звучить народна мова! Неймовірно ! І зміст зачепив. Таки людина планує, а Бог керує... недарма народна мудрість!
чудово! 

 27.03.2014 19:32  Тетяна Белімова для © ... 

Олічка! То все правда! Ти ж знаєш, що я можу й критикувати, якщо бачу, що щось не так! 

 27.03.2014 19:30  © ... для Тетяна Белімова 

Ех, Таню, Таню. І ти туди ж))) Щиро дякую. Такі слова тільки додають впевненості. 

 27.03.2014 19:29  © ... для іміз 

Іруся, дуже-дуже дякую. Мені приємно і ніяково водночас читати про майстерність. Я тільки вчуся)Пишу те, що пишеться, без правил і вимог.
А ще набираюсь натхнення з книжок, з порталу. Так-так, я все читаю, але не коментую ( свинка така, ну хіба ні?)) 

 27.03.2014 19:26  © ... для ГАННА КОНАЗЮК 

Ні, ну просльозитись щойно мусіла я. Неочікувана реакція на мою писанину, чесно. Дякую, за добрі слова і побажання! І знаєш, оці всі люди довкола змушують мене писати, просто "впирає" душу, треба її кудись вилити.
А говірка близька мені, дорога))) 

 27.03.2014 19:07  Тетяна Белімова для © ... 

Олю! Ну яка ж ти майстриня! Справжній голос народу говорить у твоїх творах! Сумна сповідь забитої власними страхами і материним деспотизмом жінки. І лише хрін викликає у неї сльози... 

 27.03.2014 17:10  ГАННА КОНАЗЮК 

Олю-Олю... І просльозитись змусила і кудись забігти далеко думками.... А прочитала, як то кажуть, однім духом!)) Знаєш, я неодноразово казала, що дуже вже мене приваблює колоритна мова твоїх творів і ще я помітила, що у моєму рідному селі на Миколаївщині (аж смішно)) в деяких моментах говірка збігається з твоєю)))) - сидят, біжат, прийдут, стоят.... (все без "ь"))) А ще у нас все "стоїт" і книга на столі, і кварта на полиці, і чинка в бритві))).
Я зрозуміла чим приваблюють сюжети твоїх творів - вони життєві і тому не можливо навіть уявити, який буде фінал... Ці всі люди про яких ти пишеш, вони живуть поруч - ми з ними зустрічаємося, спілкуємося... Це хочеться читати. Наснаги тобі!!!! Чекаю далі новинок!!!)) 

 27.03.2014 16:55  іміз 

поки обдумую...
і Твою майстерність і твір!
Ще раз - Ти майстриня, Олю! Якщо від слова іде якась невловима вібрація...не так часто таке трапляється!
Пиши! Натхнення Тобі!!! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +38
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
24.04.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди