27.03.2014 19:11
Без обмежень
176 views
Rating 5 | 5 users
 © Бойчук Оля

Мама сказали...

Мені 50 і я зовсім не вмію жити.

     Я жахлива мама, паскудна дочка, паршива жінка, що на старості літ нікому не буду потрібна. Я дурна. Так сказала моя мама, коли в пориві жалю і гніву я назвала її винною у всіх своїх негараздах.

  Було ніби недавно.

 - Мамо, чуєте, Іван мене заміж кличе.

-  Най кличе. Що то за Іван такий? З Косова? Гуцул? Має хату і придане? А, ти не знаєш. Поцілював, каже, що любит, бере до себе? Роби як знаєш.

Не минуло й року…

- Мамо, як файно, же ви приїхали! Якраз малий щось заслаб, а мені на роботу, то й посидите з ним.

- Посидите? Не буду я в тійво глуші сидіти і тобі не дам. Лишила с ми саму з пияком, і сидиш в тійво ямі. Збирай речі! Бігом кажу! Іван? Мені в с…ці твій Іван, як любит, то приїде і будете коло мене жити.

     Але Іван приїхати не міг, принаймі не відразу. А Лесик знав, що то його хресний інколи приїжджає, і до себе до Косова постійно кличе. Мама сказала не розповідати малому хто його тато. А ще сказала йти на роботу, малому якось ради дадут. Та й малий такий спокійний, що сам по собі росте.

І вже через рік дежавю.

-Мамо, чуєте, Іван заміж кличе.

- Та вже знаю-знаю. Та й файно є, ти дівка молода, чого без хлопа сидіти маєш. До Новгорода з собов бере? Ненадовго? А потім в Молдавію? Ну нє, дорогенька. В ніяку Молдавію. Мене туво лишити? Вже Ніна втікла з дому зі своїм циркачем, тепер ще й ти втікай. Кому ти там потрібна будеш з однов дитинов на руках, а з другов під серцем?

І ще через кілька..

-Мамо, каже Іван, що зле нам в купі жити. Мо підем окремо з дітьми? Каже, що хоче сам газдувати, а не Вас слухати.

- Ото наволоч, податками забита! Газдувати він хоче? А він вміє? Та що ви варта без мене? Тобі лиш би з хати свиснути, і він за спідницєма бабськими заглядає.

        Недовго втікав Іван з хати, аби теща не юдила. Спати з жінков не давала, бо все їй щось треба було навіть серед ночі. Навіть сказати по-хлопськи щось не міг, бо баба тут газдині. Не довго…Привів до хати дівку з пузом. Признався… Навіть не вибачався.. Лиш запитав, що має тепер робити. Так і пішов з миром на довгі роки.

   Потім ще був художник. Любив до безтями, ревнував до кожного слупа, ходив за п`ятами і нікуди не пускав.Мама сказала, що такого нам не треба.

     А мені Міська не треба було. Робили в одній бригаді на бураках, влюбився хлопчисько, приїхав за мнов до хати і жити просився.Я гнала, я сварила, я втікала. Він ночував на порозі. Мама сказала, що хлопець робітний, такого в хаті треба. А любов? До одного місця та любов. Молоде, дурне. А в мене малі діти, поможе витягнути. Не зле.

   Змовчала. Стерпіла. Дбала за Міськом, а він за мнов і хлопцями моїми, хоча татом вони його назвати не могли через малу різницю в роках.

      Виросли сини мої, міцні як дубки, але різні, як птахи перелітні. Мала надію старшого, добрішого коло себе лишити, а того урвиська женити десь подалі. Знала, що послухают, і невісточок добрих приведут. Таких, аби мені і бабі вгодили, аби слухали.

Людина планує, а Бог керує…

    Не дав мені невістками керувати і жити їх вчити. Старшого, мою надію на добру старість,забрала невісточка до міста. Геть змінився хлопець. На всьо свою думку має. Жіночку слухає, потакає. Та хай вона мудра, і добра, і газдиня файна, але слова мого не послухає, бо геть чисто всьо знає.

    І друга файна невісточка, робітна. Але ніц чоловікові перечити не сміє. Мовчит, бідолаха, сірники скидає щовечора, маком пороги обсипає, аби зло обходило сторонами. А за сином золоті верби ростут, нікого не слухає, нам з бабов рота закриває. Ото синів виростила!

      А баба своє далі знає.  Мене навчає, що маю синові говорити, жінку його ганьбити, жаль в ньому викликати і вину. Я так і робила. Сказала, шо ніколи не прощу невістку за її грішки, що ніколи не переступлю порога їхньої хати, а там мої внуки…мої кровиночки, мої сонечка…


Скоро Великдень. Свято щасливої родини. А моя родина горошинками покотилася по світу, і ніхто вертати до мене не хоче. Мама сказала на то, що нам і так не зле обидвом, аби хлопці гроші присилали. А там най мастят собі голову!

Скоро Великдень.  В мені кипить лють, заздрість і нелюбов до всіх довкола.

Понесу кошик святити, розділю яйко свячене на двоє – собі і мамі, і запах тертого хрону вичавить з мене гіркі сльози. І вже не видно буде, чи то я плачу, чи хрін так нагло совість випікає.

А потім запитаю в мами як бути далі…

Цікаво, що вона скаже?

Івано - Франківськ березень 2014



Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Новела, Для дорослих, Про минуле, Про батьків, Про щастя

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Вірш "Натомлений вечір чекає останнє метро" | Бойчук Оля». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Новела "Два Мирони" | Бойчук Оля». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Бойчук Оля.


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 30.03.2014 00:47  © ... => Якобчук Павло 

Більше любові треба в наші серця, точніше вміння любити.
Образи обох героїнь - реальні жінки в моїй близькій родині, тому...болить і пишеться про це. Дякую, що завітали) 

 29.03.2014 03:09  Якобчук Павло => © 

Прочитав, та думаю чи хто впізнав себе, а чи ні, мою маму мені нагадало. І гнів підступний та сльози підлі. Боже, дай мир в серце моїй родині. 

 27.03.2014 22:35  Лана => © 

Дуже сподобалось! Ласувала кожним реченням. Так яскраво і колоритно звучить народна мова! Неймовірно ! І зміст зачепив. Таки людина планує, а Бог керує... недарма народна мудрість!
чудово! 

 27.03.2014 19:32  Тетяна Ільніцька => © 

Олічка! То все правда! Ти ж знаєш, що я можу й критикувати, якщо бачу, що щось не так! 

 27.03.2014 19:30  © ... => Тетяна Ільніцька 

Ех, Таню, Таню. І ти туди ж))) Щиро дякую. Такі слова тільки додають впевненості. 

 27.03.2014 19:29  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 

Іруся, дуже-дуже дякую. Мені приємно і ніяково водночас читати про майстерність. Я тільки вчуся)Пишу те, що пишеться, без правил і вимог.
А ще набираюсь натхнення з книжок, з порталу. Так-так, я все читаю, але не коментую ( свинка така, ну хіба ні?)) 

 27.03.2014 19:26  © ... => ГАННА КОНАЗЮК 

Ні, ну просльозитись щойно мусіла я. Неочікувана реакція на мою писанину, чесно. Дякую, за добрі слова і побажання! І знаєш, оці всі люди довкола змушують мене писати, просто "впирає" душу, треба її кудись вилити.
А говірка близька мені, дорога))) 

 27.03.2014 19:07  Тетяна Ільніцька => © 

Олю! Ну яка ж ти майстриня! Справжній голос народу говорить у твоїх творах! Сумна сповідь забитої власними страхами і материним деспотизмом жінки. І лише хрін викликає у неї сльози... 

 27.03.2014 17:10  ГАННА КОНАЗЮК 

Олю-Олю... І просльозитись змусила і кудись забігти далеко думками.... А прочитала, як то кажуть, однім духом!)) Знаєш, я неодноразово казала, що дуже вже мене приваблює колоритна мова твоїх творів і ще я помітила, що у моєму рідному селі на Миколаївщині (аж смішно)) в деяких моментах говірка збігається з твоєю)))) - сидят, біжат, прийдут, стоят.... (все без "ь"))) А ще у нас все "стоїт" і книга на столі, і кварта на полиці, і чинка в бритві))).
Я зрозуміла чим приваблюють сюжети твоїх творів - вони життєві і тому не можливо навіть уявити, який буде фінал... Ці всі люди про яких ти пишеш, вони живуть поруч - ми з ними зустрічаємося, спілкуємося... Це хочеться читати. Наснаги тобі!!!! Чекаю далі новинок!!!)) 

 27.03.2014 16:55  Ірина Затинейко-Миха... 

поки обдумую...
і Твою майстерність і твір!
Ще раз - Ти майстриня, Олю! Якщо від слова іде якась невловима вібрація...не так часто таке трапляється!
Пиши! Натхнення Тобі!!! 

Публікації автора Бойчук Оля

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо