Зірка серця
Він сидів на підвіконні своєї кімнати і дивився на чорне, оксамитове небо, на якому, наче розжарені вуглинки, палахкотіли зорі. Крізь прочинене вікно до кімнати вривався свіжий аромат літньої ночі. Ніжний вітерець куйовдив його і без того неслухняне волосся і приємно лоскотав щоку. Він заплющив очі і занурився у власний ідеальний світ.
Легенько шелестіла трава, нічні квіти п’янили його своїми ароматами. Він сидів мовчазний і холодний, мов статуя, і тільки тріпотливе серце залишалося живим та гарячим. На його залитому місячним сяйвом обличчі відбивався мармуровий спокій. Він усміхався до своїх думок і рожевих мрій та будував повітряні замки зі щасливим життям. Раптом одна із вуглинок-зірок легенько стрепенулась і, немов намистинка, покотилася по небу. Він заплющив очі і вдячно посміхнувся, потім швиденько зібрався з думками і загадав бажання…………………
Вона летіла до нього наче на крилах, в її прекрасних очах виблискували сльози любові і радості. Сріблясте платтячко, немов ніжна хмаринка обнімало її сліпучо-біле тіло. В довгому русявому волоссі переливалися всіма кольорами краплинки роси. Немов білий лебідь граційно і невимушено спускалась вона до його вікна. А він схопився на ноги і з дитячою добродушністю промовив: «Мамо, як добре, що ти прийшла, мені потрібно стільки всього тобі розповісти!». І раптом сльози градом полилися з його бездонних очей. Він кинувся до своєї матері… Прекрасна жінка відразу розчинилася у повітрі. Залишилися тільки срібні краплини роси.
Він прокинувся весь у сльозах і тихо прошепотів: «Я тебе дуже люблю, МАМО…».