Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
07.05.2014 19:45Мініатюра
Для дорослих  Про батьків  Про минуле  Про життя  Про війну  
20000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

Війна і моя історія

Дарія Китайгородська
Опубліковано 07.05.2014 / 23265

Точніше, історія мого діда. Але я думаю, що маю право писати «моя історія» як прямий спадкоємець людини, яка загинула за свою сім`ю й країну. Бо тодішні події й досі мають на мене вплив.


Звісно, я знаю свого дідуся, Михайла Никоновича Акулова, тільки за фото та розповідями моєї мами Тоні, яка теж пам’ятає його ледь-ледь, бо народилася у серпні 41-го, а дідуся розстріляли у березні 44-го, за кілька днів до приходу Радянської армії. Тому про батька їй розповідала її мама, а моя бабуся Ганна Федорівна.

У ті роки наша сім`я мешкала в селі на Поділлі, неподалік від легендарного Кам`янця-Подільського. Дідусь був ветеринарним лікарем, а бабуся санітаркою, яка працювала в його ветлікарні й фактично виконувала обов’язки медсестри. Крім моєї мами, вони мали ще двох старших дочок – Ніну та Шуру.

Німці прийшли в наше село вже у липні 1941 року. Тому мій дідусь, як і більшість його односельців, не встиг потрапити до армії. Тобто він намагався, як розповідала бабуся, прийти у військкомат у Кам`янці-Подільському, але, пробувши там кілька днів, повернувся в уже окуповане село околишніми стежками та й так і залишився там під німцями разом із родиною.

Бабуся була впевнена, що дідусь повернувся не просто так. Бо майже кожного тижня в їхню хату навідували вночі якісь озброєні люди, а дід віддавав їм медикаменти та бинти або й сам пропадав на кілька днів з дому: казав, що їде на виклики до хворої худоби у сусідні села.

Одного разу дід повернувся додому сам не свій, з тремтячими руками, й сказав бабусі: «Ганю, дякуй нашому лісничому, бо якби не він, мене б уже не було на світі!» Виявляється, того дня німці влаштували облаву в лісі, а мій дід про це не знав (я так розумію, що не встигли його попередити партизани чи підпільники, з якими він мав зв`язок) і поїхав туди. Добре, що пересувався просікою й не ховався, то німці його зупинили й почали допитувати. А тут якраз нагодився лісничий, який, як виявилося, був добрим чоловіком, бо заступився за діда й сказав, що це його помічник, але ще не оформлений на роботу, тому без аусвайсу. Мабуть, тоді був не час для дідуся, бо німці повірили й відпустили його. А ми всі, теперішні його нащадки, на жаль, так і не знаємо імені того лісничого, який зберіг нам дідуся ще хоч не надовго. Низький йому уклін!

У березні 44-го, коли фронт докотився вже майже до наших рідних місць, хтось прийшов уночі, постукав у вікно й спитав дідуся, але його не було: поїхав у справах. Бабуся вийшла й відповіла, що передасть повідомлення, однак цей таємничий чоловік нічого їй не сказав. Приїхав дідусь і, дізнавшись про гостя, помчав кудись у ніч, повернувшись аж на другий день, увесь забрьоханий й стомлений, й тільки похитав головою: «Вони пішли…» Бабуся здогадувалася, що, напевно, то партизани змінили своє місце, а перед тим приходив чоловік, щоб попередити, але побоявся розповісти про це жінці з дітьми.

А потім німці схопили дідуся, коли він разом зі своїм фельдшером повертався з Долини на Гору (так називалася нижня та верхня частини нашого села), прийнявши пологи у хворої корови. Така іронія долі! Чи хтось доніс, чи просто окупанти лютували, відчуваючи, що незабаром вже їх тут не буде. Хто зна…

Фельдшера, який був разом із дідусем, застрелили відразу, бо він почав тікати, а діда схопили й привели у хату, де була комендатура (чи якийсь офіційний осередок – не знаю, як це називалося). У коморі там жили люди, яким ця хата належала, і потім вони розповідали бабусі, що дідуся дуже били й вимагали сказати, де партизани. А їх уже й не було…

За кілька днів дідуся послали до криниці напувати коней, а поліцай, який його вартував, був п’яний, як чіп. Це побачив сільський староста, підбіг до дідуся й тихенько йому каже: «Мішо, втікай! Тебе ж уб’ють!» Однак дідусь тільки похитав головою: «Куди я побіжу! У мене ж дружина й троє малих дівчаток. Німці ж їх повбивають за мене!»

А через кілька днів дідуся розстріляли… Проти нього одного вишикувалися 13 автоматників. Їхніми чергами йому відірвало руку.

Дідусь лежав у кімнаті на канапі, бо домовину ще не принесли, а мала Тося (так у дитинстві називали мою матусю) крутилася біля нього, тулилася до його обличчя й питала у своєї мами: «Мамо, а чого капка (папка) спить? А чого капка (папка) такий холодний?»

…Вони всі вижили: бабуся, Тося, Шура й Ніна. Всі виросли, вивчилися: Тося стала медиком і нашою мамою (у мене ще є молодша сестричка), Шура – вчителем російської мови й мамою наших двоюрідних сестри та брата, Ніна – педагогом з дошкільного виховання й мамою наших двох двоюрідних сестричок. Все це завдяки нашому дідусеві, який захистив їх від смерті, й бабусі, яка сама їх виростила. А тепер завдяки їм є всі ми – діти, внуки й правнуки. Нас багато. І ми всі про це пам’ятаємо. Тому травень для нас – особливий місяць. Для мене – радісний і весняний, але з гірким присмаком глибокої втрати.

І сьогодні мені б хотілося, щоб травень таким і залишився – з пам’яттю про ту далеку війну, з квітами на могилах дідуся й бабусі, з історіями, розказаними за столом на традиційній родинній зустрічі, з пожовклими фото усміхнених людей, які ніколи не постарішають… Хочеться вірити!

Київ 07.05.2014
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
11.04.2014 Рецензії / Літературний твір
Нереальна реальність Акутагави Рюноске
20.06.2014 Проза / Мініатюра
Мій Крим
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Мініатюра Про війну
29.10.2014 © Ольга Моцебекер
Вона чекає
07.05.2014
Війна і моя історія
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 130  Коментарів: 1
Тематика: Проза, мініатюра, історія, діда, Кам`янець-Подільський, німці, стежками, ліс, партизани, травень, фото, нащадки, комендатура
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 07.05.2014 23:10  СвітЛана для © ... 

Не можливо не плакати...  Гарна посвята онуки для героя - дідуся... Тільки чудово!

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +38
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
26.11.2011 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди