Мені вдосталь води
Я не плачу… Вода із промІле немає ніякого сенсу,
Тільки витру з очей тіні білих кристаликів солі.
Часом кажуть, в очах моїх можна втопитись – не більше й не менше,
Та частіше позАочі ницо розігрують ролі…
Не лукавлю… хоч іноді важко на слові лишатись чистою,
Особливо, коли твої аркуші списані болем,
І не знає ніхто, як зривалась душа позатОрішнім листям
В дні численних падінь на коліна... Та я лиш замолю
Свій неправедний гнів на тогО, хто ховався під маскою друга,
Свій непрОщений гріх, що зверталась до Господа всує.
Я не плачу, вже ні... не тримаю у серці звірячу напругу...
Мені вдосталь води… Мені посмішка більше пасує.
15 квітня 2014 р.
