Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
23.08.2010 17:05Оповідання
Для дорослих  Про гумор  Про школу  Про минуле  Про Київ  Про дитинство  
30000
© Тетяна Чорновіл

ЕКСКУРСІЯ ДО СТОЛИЦІ

спогади борця за звання “ Супутник семирічки”

Тетяна Чорновіл
Опубліковано 23.08.2010 / 2352

Зараз усе не так, як було раніше. Коли я вчився у школі, було набагато цікавіше. От, скажімо, приходить на днях із школи моя племінниця і каже, що мали їхати на екскурсію в Умань, але не зібралися. Мало бажаючих.  

Як це?!! Наш клас за час навчання багато разів їздив на екскурсії, і ні разу не було такого, щоб не зібралися. Навпаки, кожну таку поїздку ми всім класом повинні були вибороти протягом року, беручи участь у змаганні. Не пам’ятаю, за що ми їздили саме в Умань. Здається за те, що здали найбільше тисяч яєць у заготпункт. Адже поздавали нишком навіть запаси, що матері до Великодня збирали. 

А за “тимурівський” рух нас нагородили поїздкою до Канева. Бо тільки тюкнули у третьому класі, ми зразу ж розбилися на команди ( у кожній команді по Тимуру ) і давай із дня в день старим допомагати. Дрова рубали, городи копали і все, чого старі бажали й не бажали. Дійшло до того, що деякі стали від нас у льохах ховатися. Особливо довели бабу Пашу, що жила недалеко від школи. Кожного дня у її дворі товклася ціла зграя “тимурівців”. Мабуть, та безкорислива допомога набридла їй, бо ходила жалітися директору на завзятого тимурівця Толю Редьку, що той, нібито, відрізав бритвочкою хвоста її собаці. Може й відрізав, але навіщо через таку дурницю нервувати! До Канева ми все-таки поїхали, так що нічого та баба Паша не домоглася. 

Пам’ятаю, що сходи на Чернечу Гору в Каневі були ще дерев’яні, а не бетонні, як зараз. Однокласники розповідали, що коли підіймалися вгору, ті сходи рипіли під ногами. Один я не можу того рипіння пригадати, бо вирішив видертися до могили Шевченка не сходами, а навпрошки. Правда, гора виявилася крутішою і непролазнішою, ніж мені здавалося. Я дуже намучився тоді, порвав нового піджака, а вгорі ще й учителька, яка чекала мене з усім класом, розказала усе, що про мене думала на той час. 

Так, багато було екскурсій. Усього не розповіси. Але найбільше запам’яталася екскурсія до столиці, яку ми вибороли у п’ятому класі. Почну з того, що до Києва повинен був їхати “загін- супутник семирічки”, і боротьба за почесне звання розгорнулася в нашій школі дуже активно. Перемога залежала від багатьох завдань, які кожен клас не гаючи часу кинувся виконувати. Не знаю, хто те все тільки вигадував для нас, але завдання були різні та незвичайні. Для висвітлення ходу змагання на стіні шкільного коридору почепили карту України з Києвом, позначеним великою червоною зіркою. Від дверей кожного класу до зірки тягнулися струни з прикріпленими до них маленькими супутниками. Таким чином супутник кожного класу в залежності від кількості отриманих балів просувався вперед до кінцевої мети. Нашому супутнику передового загону імені Зої Космодем’янської 5-А класу подолати цей шлях до Києва через весь коридор вдалося найпершим. Ми зробили це! Ми – загін, супутник семирічки!!! Зрозуміло, що в часи планового господарства та романтичного підкорення космосу наш клас дуже пишався цим званням, а особливо такою жаданою нагородою – екскурсією до Києва. 

Дехто патякав тоді від заздрощів, що ми мали блат у журі, тому й перемогли. Та навіщо слухати такі дурниці. Хіба не кожен учень нашого класу здав по цілій склянці акацієвого насіння?! Ще з зими бідні наші батьки сиділи на грубезних акаціях, як шпаки, та все лущили кляті стручки. Хто пробував збирати насіння акації, той знає, що це таке. І це в той час, коли ті розумники семикласники спромоглися нашпортати ледь по півсклянки, та й то після того, як хтось зрізав велику акацію за ставком. 

А трудові вахти на свинофермі? Нещасні свинарі просто не знали куди діватися від учнів нашого класу, коли ми дружно поперли свиням великі збиті батьками корита з вирощеною зеленою масою. Не знаю, чи скуштували тоді свині тих вітамінів, але клопоту з горами корит було чимало. Дуже довго на фермі мізкували, як їх позбутися. 

Ви коли-небудь пасли свиней? Тоді мовчіть і не ляпайте, що це просто. Спробуйте вигнати триста свиней із літнього табору і прогнати їх два кілометри на пасовище. Я, бідний, ганявся за тими свинями, а вони, як хорти, розбігалися на всі боки. Коли ж неймовірними зусиллями вдавалося добратися до річечки в балці, то вигнати диво-табун із неї взагалі було дуже важко, бо клята свинота забивалася в очерет і висовувала з мулу тільки чорні, як у негрів, рила. 

Але я відхилився від теми, хоч це й не дивно. Адже робота на свинофермі принесла нашому загону найбільше балів, бо ніхто більше не хотів морочитися з тією скотиною. 

Металобрухту ми теж здали аж три тони з хвостиком, не те що інші слабаки. Правда, після того, як нам той рекорд зарахували, приїхав до школи бригадир тракторної бригади з причіпом і забрав майже все, що ми понатягували вручну: сівалки, колінвали до комбайнів, плуги тощо. Але це вже мало кого цікавило. Нарешті настала незабутня мить! Ми, 5-А клас, переможці!!! Багато хто з однокласників не лягав тієї ночі взагалі, бо боялися проспати. Це зараз на екскурсії подають шикарні автобуси з м’якими сидіннями. Нас же тоді погрузили у колгоспну машину, криту брезентом. 

Дорога до Києва якось не запам’яталася. Згадую тільки, що вчителька української мови та літератури Катерина Улянівна, наша класна керівничка, добре підготувалася до майбутньої екскурсії. Вона показала прихопленого з дому замашного паска і повідомила всім, що наданою їй владою на чотири дні екскурсії вона вводить щоденні екзекуції за різноманітні порушення. Ми спочатку, було, сприйняли це, як жарт, але пізніше у столиці Катерина Улянівна кожного вечора доводила вірність своїх слів. 

Жили ми у якійсь школі в Царському Селі, спали на розкладайках. Не забуду, як ми з Андрієм Волошиним відзначилися там – надумали обливати людей водою з четвертого поверху. Неподалік знаходилась будівля ЦК КПУ, тому вчителька наказала досить суворо – по п’ять пасків вечірньої екзекуції. Для порівняння скажу, що за більше двох порцій морозива зразу в одних руках належало всього два паски (до речі, все одно більшість спромоглася похрипнути, незважаючи на кару ). 

Де ми були в Києві? На Хрещатику, на виставці, в зоопарку, в кінотеатрі, досхочу накаталися в метро. Ще товклися біля пам’ятників, відвідали Софію, але так і не побачили Золотих Воріт, не потрапили в Історичний музей. Їли в їдальні на Бесарабці, де просто зачарували кольорові квітчасті підноси. Вражень було дуже багато. І вели ми себе, як здавалося, досить пристойно. Але Катерині Улянівні все було не так: туди не йди, там не ступи, того не роби, сього не пий... 

– Нехай хтось – мох і болото ! А ви ж – найкращі! – шпетила вона нас без кінця – То як же ви себе ведете! 

Було колись... Ти ба, якось несподівано згадалося. І я вже далеко не учень. І Катерини Улянівни давно немає. Пройшло стільки років, а як попадаю до Києва, мимоволі згадується та екскурсія. Іноді впізнаю вулиці, якими ходили тоді гуртом. Ще й досі надіюся знайти коли-небудь школу на Печерську, з вікон якої обливав киян у далекому 1965 році. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
23.08.2010 Поезії / Вірш
Пустка
24.08.2010 Поезії / Вірш
СТАРI ФОТОГРАФIЇ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
ПРОЗА
08.05.2010
Думки старого годинника
11.05.2010
ЗЛОДЮГА
23.08.2010
ЕКСКУРСІЯ ДО СТОЛИЦІ
19.10.2010
Стислий переказ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 1785  Коментарів: 10
Тематика: Оповідання, дитинство, Київ, школа, минуле, екскурсія
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 15.02.2013 21:06  © ... для Володимир Пірнач 

Надзвичайно приємно, що Ви натрапили на цю річ серед архівів... :)) Рада, що викликала приємні спогади... Дякую ) 

 15.02.2013 18:18  Володимир Пірнач для © ... 

Шикарний текст.
Я з такими думками вже кілька років.. але інший населений пункт.. да і країна теж інша..
Дуже сподобалось.
Плюсую. 

 05.03.2012 17:41  Каранда Галина для © ... 

))) бо я - вреднюча і противнююююча!))
мені тільки дай над ким позбиткуватися!))
а тут - такий привід сам у руки проситься!)) 

 05.03.2012 16:55  © ... для Суворий 

:)))) Я теж пам"ятаю, як ми класом забрели в колгоспну майстерню і набрали там тихенько чимало "металобрухту". Потім прийшлося вернути! :)) 

 05.03.2012 16:50  Суворий 

Ностальгія за металобрухтом... Певно не в одного покоління радянських дітей вона є... 

 05.03.2012 16:36  Каранда Галина для © ... 

))таки перечитала ще раз:) і знову - цікаво!) 

 05.03.2012 16:35  © ... для Каранда Галина 

:)))) То чого ж натякували мені щось про того хвоста! :)))) 

 05.03.2012 16:31  Каранда Галина для © ... 

та була я вже тут, була!) не треба мене посилати!:)))))) 

 21.09.2011 07:30  © ... для Каранда Галина 

А це оповідання списане зі спогадів мого чоловіка! Він розказував, а я записувала! Каже, що вийшло! :)))))))))))))

 21.09.2011 02:00  Каранда Галина 

Багато чого з описаного ще й я в школі застала! Все правда, але ж весело!

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
26.03.2012 © Піщук Катерина
10.07.2013 © іміз
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
Поиск горящих туров Киев, Донецк, Харьков
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди