26.08.2010 19:01
1322 views
Rating 5 | 6 users
 © Віта Демянюк

Серце...

Впало додолу Серце... Закотилося під старий скрипучий диван і сидить там із учорашнього дня. Принишкло налякане. Анічичирк. 

Довкола метушаться люди, бігають у пошуках пропажі, гукають: "Агов, Серце-е-е!" Родичі, друзі, лікарі... Доброзичливці і не зовсім. А то й просто випадкові вуличні роззявляки. 

З усіх-усюд сипляться тупуваті й відверто безглузді запитання: Коли? Де? Як? Ажіотаж - величезний! Не вистачає тільки представників мас-медіа. 

А Серце просто випадково почуло, як пухкенькі рожеві Вуста його чарівної власниці прошепотіли, ковтаючи рясні солоні сльози: "Він мене більше не кохає. Не кохає... " І завжди трішки задерикуватий Носик розпачливо похнюпився... 

Воно тоді закалатало часто-часто, заболіло, і раптом - скік! - обірвалося і просто впало додолу... 

Бідолашна дівчина тепер відчуватиме лише велику ПОРОЖНЕЧУ всередині, а ще у холодну дощову погоду там гулятимуть шибайголови-протяги. Добре, що в юної леді серце не зі скла було, не з льоду, кришталю чи ще якогось ламкого і недовговічного матеріалу, а то б розлетілося на друзки ще напівдорозі до підлоги!!! 

Та ні ж бо! Серденько у неї було живе, справжнісіньке. Велике, жваве, палке й гаряче... 

Взагалі-то, воно не звикло подорожувати. Лише один-єдиний раз його віддали у чиїсь незнайомі, але напрочуд теплі, лагідні й мужні Долоні. І Серце ніжилося в них, світилося від щастя, грілося в щедрих променях ласки, купалося в любові й турботі... 

Тут, у кутку під старезним дореволюційним диваном, в темряві і густому стовпі сивого пилу, окутане павутиною Серце з легкою ностальгією і ледь помітною тінню смутку згадує ті давні добрі часи. 

Проте так тривало недовго. Долоні з кожним днем ставали все холоднішими. Згодом вони вже не пестили його, як раніше, а просто жбурляли, мов кульку на мотузочці, то об стіну, то об підлогу... Мабуть, коли ставало нудно. Жбурляли й спостерігали з насолодою за невимовними стражданнями бідолашного Серця. 

Коли воно вже почало вкриватися памороззю, юна господиня змилувалася над ним і, побите й змарніле, знову забрала до себе. 

І ось... Серце впало на підлогу. Мабуть, обірвалося щось всередині від тих дивних незрозумілих слів. Наче зникло з його єства щось вагоме, якась життєво важлива його частинка, а натомість з`явилося те, чого ніколи-ніколи раніше не було. Щось схоже на шматочок льоду, який з кожною прожитою хвилиною збільшувався, міцнів. Спочатку нічим особливим не вирізнявся, лише злегка поколював при ходьбі. А згодом усе частіше нагадував про себе і вимагав знаків уваги. 

Одного разу примхливе Створіння заговорило. Чванливо відрекомендувалося "сером Болем", який нахабно заявив, що тепер він його новий господар. Додав ще щось про те, що "Він ЇЇ вже більше ніколи не покохає, що Він назавжди розлюбив ЇЇ, а Вона без Нього жити не зможе, сенс життя Її втрачено", отже бути саме йому, Болю,господарем і повелителем Серця її довіку... 

- А як це - кохати? Що воно таке, кохання? - несміливо поцікавилося Серденько. 

- Це... - замовк на хвилину Біль. - Це - як дихати, як спрагло пити воду, як ходити по землі, як жити... Це дивитися в очі іншої людини, а бачити там себе. Кохання - це дивовижне полум`я, що обпікає, але не спопеляє; це океан, з якого п`єш і не нап`єшся; це вірус, що проникає скрізь - в шкіру, в кров, в серце, в душу. Коли помирає кохання, людина теж ніби свою маленьку смерть переживає. Вона, як і раніше, ходить, дихає, розмовляє, заново вчиться всміхатися... Але вже не живе. 

- Так от чого в мені не стало! - зойкнуло бідолашне Серденько і зайшлося диким плачем. Скрикнуло - навіть Біль не в силі був заглушити той крик. Застогнало, відчайдушно зайшлося, закалатало так розпачливо! І ... зупинилося. 

Бо що таке серце без кохання ??? 

 травень, 2008



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Новела, Для дорослих, Про кохання

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Пристрасть...». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Люби мене такою, як я є...». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Віта Демянюк.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 06.02.2013 03:53  волошка 

оригінально і водночас вдало про справжні почуття. сама таке відчувала-ніби запис з мого щоденника...дякую 

 06.06.2012 14:16  Віктор Насипаний 

Глибока річ, хороша. Нагадує мені новели нашого класика Богдана Мельничука. Натхнення! 

Публікації автора Віта Демянюк

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо