Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.06.2014 00:46Новела
До дня вчителя  Для вчителів  Для школярів  Для студентів  Для дітей  Про дитинство  Про прекрасне  Про життя  Про щастя  Про друзів  Про школу  Про дружбу  Про сучасність  
20001
Без обмежень
© Озерова Альона

Мій найкращий!

Мені потрапив дивовижний клас...
Озерова Альона
Опубліковано 03.06.2014 / 23691

Третє лютого. Понеділок. День погожий. Зима. Похапцем біжу до школи. Перший раз за останні чотири роки переступаю поріг рідної домівки. Так сталося, що наш клас був зовсім не дружнім, після випускного ми, мов ті миші з потопаючого корабля, розсипалися у доросле життя навтьоки. Зустрічалися лиш маленькими зграйками по три особи, і навіть у такому крихітному містечку, просто йдучи вулицями, наші шляхи ніколи не перетиналися… І ось я знову тут. Метеликом випурхнула з дому і тупотіла знайомою стежинкою так швидко, як тільки могли пересуватися мої кінцівки. Зайшла на шкільне подвір’я, почала роздивлятися. Так, багато чого змінилося… Вже стою на порозі, а серце голубкою б’ється у передчутті якогось дивовижного чуда. На секунду завмерла. Боже мій, ті самі двері! Двері, які були запасним виходом, стали головним. Ще й досі пам’ятаю, як мене водила у перший клас бабуся і заводила саме в ці дерев’яні, покриті світлим лаком двері…

Спеціально прийшла завчасно, щоб насолодитися ароматом таких знайомих стін. Зараз у школі перший урок. З тремтінням і трепотом обійшла усі чотири поверхи. Зустрілася поглядом зі своїми вчителями. Деякі мене впізнали, деякі провели холодним відчуженим поглядом – не пізнали. Нічого, в мене ще буде можливість представитися. Час спускатися і зустрічати моїх друзів, студентів-практикантів. Мені хочеться кричати від радості! Хочеться познайомити їх з кожною шпаринкою, кожним клаптиком моєї альмаматері! Та от шпаринка дверей відчиняється і гордовитою павою заходить Наталя Миколаївна Остапенко, і ніби не йде вона, а летить на якійсь прирученій хмаринці, повільно, не чутно, поважно, як справжня пані. Наша компанія переходить на другий поверх, щоб зустрітися з завучем.

- Ну, дівчата, вас залишилося двоє. - Обидві практикантки вже взяли собі п’ятий і шостий класи. – Залишився сьомий і восьмий клас. Всьомий потрібна вчителька з характером, щоб могла і гримнути на них…

- А можна мені до Тетяни Іванівни? – переминаючись з ноги на ногу ледь чутно мовила я.

Моя найулюбленіша з усіх на світі вчительок вчителька! Я обожнювала її уроки! Мені подобалося її ставлення. До нас, малих несведущіх карапузів, ця Велика людина говорила на рівних. Тетяна Іванівна завше нас розуміла, підтримувала, допомагала усім. А особливо приємно було слухати цю чудову жінку!

- Чудово! «На ловца и зверь бежит»!

Серце моє, моє бідне серденько поповзло кудись вниз. Можу заприсягнути, я відчула як воно відірвалось від усіх вен і артерій.

«Мій перший на світі клас і відразу ж проблемний!» Руки затремтіли, ніг я вже не відчувала.

- То що, дівчата, ходімо я вас познайомлю з вашими вчителями і класами? – голос нової завучки звучав бадьоро та привітно. От тільки мені було зовсім не до бадьорості.

«Що я робитиму? Я не знаю як вести себе з дружнім класом, а тут відразу…»

Сходинки закінчувалися і четвертий поверх невпинно наближався. Останній кабінет у правому крилі. Мій, сорок сьомий.

Завучка постукала, зайшла у клас і, перемовившись двома словами, вийшла не одна. Тетяна Іванівна така усміхнена, радісна. Стою і переминаюся з ноги на ногу. Впізнала чи ні? Так? Ні? Ні? Так?

- Це - Альона, ваша практикантка, знайомтеся!

- А ми вже знайомі, - і знов та щира і ласкава посмішка. І так мені соромно раптом стало! Ну чого ж я, дурна, не приходила? – Альоно, якщо хочеш, можеш посидіти на моєму уроці, щоб не тинятися коридорами. Правда, у мене зараз десятий клас…

- Звичайно хочу! – скільки ж усього мені хотілося розповісти цій людині, та від радості з гірким примісом сорому усі слова кудись пощезли.

Десятий клас. Нова тема. Хоч ні, для мене вже старенька. Діти різні, хто слухає, хто байдикує. Я намагаюся запам’ятати кожнісіньке слово. Таке відчуття, ніби неіснуюча машина часу перенесла мене у моє ж дитинство. Лиш партою помилилася. Раніше сиділа на першій, тепер на ослячій…

І раптом я розумію, щось не те. Тетяна Іванівна помітно хвилюється. Поглядом шукаю того базікало, щоб спопелити поглядом. Як можна не слухати настільки цікавий урок? Всі сидять тихо. Хтось уважно сприймає науку, хтось сидить зі «скляним поглядом», хтось вимальовує якісь загогулинки на полях власного зошиту. Та враз приходить прозріння. Тетяна Іванівна трохи збентежена саме моєю присутність! Чому???

«Сама винна, чом не приходила, не спілкувалася?» - невтомно гриз внутрішній голос. Соромно, сумно, я розчавлена. Ту людину, котру більше од всіх інших хотіла побачити у школі, мене чи то соромиться чи то сторониться…

- Ходімо, познайомлю тебе з НАШИМ класом.

- Я боюся! – дивно, та це щира правда! Мені дійсно було лячно побачити тих маленьких людей зі сформованою думкою, з якими прийдеться провести так багато часу.

Третій поверх, кабінет англійської мови. Ніжки тремтять, ледь стою на ногах. От парадокс, мені двадцять років, а боюся діток, яким по 13-14 рочків.

- Діти, як вам не соромно, дві вчительки зайшли до класу, а ви сидите!

«Дві? Як дві?» - озирнулася – позаду нікого. Боже, та це ж мене не студенткою назвали, а так гордовито та почесно, Вчителька!

Стою, посміхаюся, дітки сидять за партами маленькі, а очки такі ж розумні! Усі повставали, причесані й охайні! Навчаючись в університеті, звикла, що всі ходять як кому заманеться, а тут зовсім інакше. Пам’ятаю себе, як ненавиділа шкільну форму, а тепер навпаки, вона мені здалася красивою.

- Нікіта, дуже розумний хлопчик. Антон - бешкетник, та кмітливий. Катруся, майже відмінниця…

«І це поганий клас? Нема чого тут боятися, вони дуже милі та добрі!»

Так минув мій перший день практики. А потім був і мій перший урок. Чесно кажучи, я більше хвилювалася йдучи на нього, а не проводячи. День Закоханих, День Захисника Вітчизни, Шевченківські дні, свято 8 березня промайнули так швидко!

Мій сьомий клас зростав у мене на очах. Дев’ятнадцять хлопчиків і вісім дівчаток. Можливо саме тому його називали «важким». Та для мене ці діти стали великою родиною! Час закінчувати мою оповідку, але ви собі не уявляєте, як приємно через місяць опісля практики почути десь під боком лункий голосок «Доброго дня!»! Хоч ні, певно, ви уявляєте, любі Вчителі!

Черкаси, ЗОШ№6
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
24.05.2013 Проза / Новела
Монолог
22.03.2016 Проза / Мініатюра
Містер Ніхто. Частина мого ДНК
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Новела
23.06.2014 © Олексій Олександрович Коновалець
Гра
03.06.2014
Мій найкращий!
30.05.2014 © Шкромида Іванна
Будинок з дощу
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 3.67 (МАКС. 5) Голосів: 3 (2+0+0+0+1)
Переглядів: 986  Коментарів:
Тематика: Проза, новела, школа, доросле життя, клас, перший урок, завуч, вчителька, діти, парта, шкілька форма
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
02.01.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди