Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.06.2014 11:07Оповідання
 
00000
Без обмежень
© Світлана Нестерівська Індіго Лана

Місто під час чуми - 2

Присвячується масовій пневмонічній паніціу Львові в 2009 році. Досі ніхто не відповів, недобровільними учасниками якого психологічного досліду стали галичани
Світлана Нестерівська Індіго Лана
Опубліковано 05.06.2014 / 23709

30.10.2009

«Почуваюся майже добре. Температури немає, голова не болить, ломоти у тілі нема. Тільки кашель та тиснява у грудях. Не вилікуваний минулорічний бронхіт? Ускладнення ангіни? Чи я просто помираю? До лікарів не зверталася з такою дрібницею – поліклініки переповнені справді хворими на грип людьми, їм хочеться жити. А я… Піду завтра, якщо доживу. Основне, щоб дорогі мені люди були здоровими. Інакше – для кого жити?!

Дихати стає важче, якась тиснява у грудях. Напевно, від зїденого мною часнику, - запевняю себе, хоч пишу вже однією рукою – другу тримаю на грудях, бо дуже важко дихати…

Добре, може, все-таки, встигну дописати останню посвяту жертвам психологічних, політичних та економічних маніпуляцій.

З любовю

»

 

Безглуздо зараз плакати та піддаватися слабості, коли на вулицях вмирають львівські голуби, тягнучи передсмертно самотні крила у пустоту, живучи до останньої секунди свого життя. До останньої! Не піддаючись слабості та паніці, хоча добре розуміючи і те і інше.

У маршрутних таксі люди відверталися одне від одного, закутавшись по очі у довгі шалики, натягнувши на очі капюшони, а на очі – занавіски страху.

Здавалося, ще трохи, і вони битимуть одне одного – це буде битва з вітряками за життя, яка нічого не вирішує.

- Ких! Ких! Ких!

А це вже ви, пане, даремно, так Ви ризикуєте стати ворогом №1! Всі відвернулися від того, хто прокашлявся і ще більше понурили голови. Кожен думав, як у такий момент залишитися людиною, не здичавіти, не озвіріти. Як врятувати чуже життя, коли це можливо лише коштом власного?

«Напевно, потрібно возити з собою документи та контактні дані рідних, -ділиться думками по телефону зі знайомою дівчина на задньому сидінні.-А то випадково помру- а в мене ж нікого рідного у Львові…» Щирапосиішка прикрашає її стомлене після роботи обличчя, очі світяться якоюсь дивною любовю до життя. Щасливі, хто хоч у такі моменти починає цінувати дар життя, проживаючи останні хвилини щасливо.

Вечірнє місто не лякає, а заспокоює теплою тишею жовтих квадратиків вікон, за якими є життя! Навіть не хочеться вірити, що колись світло за цими шибками не засвітиться з приходом вечірньої години!

Не хочеться вірити, що ці, чужі тобі люди, але без яких ти не уявляєш свого міста, колись-сьогодні покинуть тісні коробки квартир-і тіл!- і все це за велінням чиєїсь злої руки.

З аптек зникали медикаменти за подвоєними, а то й потроєними цінами, стояли черги, бо щось і у наш час(не тільки совість!) стало дефіцитом.

А жити хотілось кожному!

Старенька бабця з витягнутою із загашника сотнею була пропущена без черги, повязка зі старого, не раз вже, мабуть, використаного бинту сповзла на шию, худі тремтячі руки старенької тримали торбину і палицю:

-Та в нас нема кому вийти за ліками, -ніби виправдовувалася, - от вийшла за хлібом.Бо нема кому…

Взявши, що залишилося з медикаментів та сотні, зітхнула на прощання:

-Ніяк не вижити в тому місті, ніяк не вижити…

Відразу кільком стає шкода цих стареньких, бо всі до того віку йдуть, та чи багато із присутніх тут дійде до того віку?! Риторичне запитання.

Ледве човгаючи ногами, переходить вулицю чергова бабця. Ставить на тротуар сумку, згинається – від кашлю. Потім знову човгає додому. Чи чекає її там хтось? Чи( міліонному степені)…?

А що, дуже вигідно для керівництва держави винищити непрацездатне населення країни, яке складає більше третини українців, що проживають на території України! А ще при тому оголосити себе головним учасником по збору коштів на підтримку інфікованих!

Чую-відчуваю, як тепло розливається по всьому тілі – його температура підвищується на градус, два, …

Хлопець, закутаний у картатий шарф, розглядався по салону, зайшовши на зупинці в центрі. Обмежена і закомплексована на вигляд жінка, років сорока – п’ятдесяти подивилась на нього неспокійним поглядом. Більше нікого його вигляд не зачепив та не здивував – від таких людей подвійна користь: здорові не заражаються, хворі – не заражають інших! У хлопця задзвонив телефон:

-… Де? Їду до тебе… Нормально почуваюся…Чекай.Па!

А тебе ніхто не чекає вдома! І ніколи ніхто не чекав. Саме час піти, не завдавши болю нікому, бо йому… Він не любить, а ти не можеш забути його попри спалені листи та фотографії, попри відламані крила, та змінену телефонну карточку, попри тих…трьох…двох…одного, що був після нього. Добре, що його немає в цьому місті, як і у цій країні! Хай живе щасливий. А тобі вже насправді пора!

-Мамо, привіт! Як справи? Знаєте, у мене звідкись появились муравлі, такі малесенькі, червоні. Та ні, не таракани! Ці зовсім, зовсім малі, як воші! Я пам’ятаю, я їх бачила в дитинстві. Свячена сіль не допомагає. Хай живуть…

Щось неодмінно мусить бути передвісником нещастя – це щось потім неодмінно впишеться у рядок жахливих подій відкритого людиновбивства.

Я не можу вам, вбивці протиставити Божу кару, оскільки поки що у Бога ви не вірите, не можу вашій фізичній могутності протиставити свою, не клястиму вас за сотні страчених чи надломаних життів, та я повернусь до кожного з вас зокрема – і ніяка сила, що береже ваші фізичні тіла, не зможе протистояти силі мого духу.

Зараз в мене головне завдання – вижити! І винести з цього якісь позитивні уроки. Я не віддам вам, діти тьми, ні свого життя, ні свого голосу, ні, тим паче, своєї душі!

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.06.2014 Поезії / Вірш
Історичне
07.06.2014 Поезії / Вірш
...Десь край неба падають міста...
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Оповідання
13.06.2014 © Василенко Андрій Антонович
Сільський вчитель
05.06.2014
Місто під час чуми - 2
04.06.2014
Legion
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 67  Коментарів:
Тематика: Проза, оповідання, кашель, грип, температура, врятувати, медикаменти, дефіцит, нещастя, вижити
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +12
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2014 © СвітЛана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди