Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.06.2014 18:26Роман
Фантастика  
00000
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

Глава 2, Том1

НА ПЛЯЖІ

СПІЛКУВАННЯ З ГУМАНОЇДАМИ КОСМОСУ
Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 13.06.2014 / 23876

Олександр почув у слухавці приємний дівочий голос:

– Доброго ранку, Сашко! Це Сніжана. Ти готовий до поїздки на пляж? Ми за тобою заїдемо? Моя подруга Маргарита зі своїм кавалером Петром теж туди зібралися. Називай адресу зустрічі, – радо повідомила Сніжана.

– Хрещатик, будинок чотирнадцять... Стоятиму біля книжкового магазину, – відповів Олександр.

– Чекай на нас... Виїжджаємо з автостоянки, що по вулиці Коцюбинського через п`ятнадцять хвилин, – сказала Сніжана.

Сніжана з Маргаритою та її чоловіком Петром вийшли із продовольчого магазину і попрямували на автостоянку. Дівчата поклали речі в багажник, і автомобіль рушив. На проспекті Кірова потрапили у невеликий затор. Сніжана стала переживати: «Олександр, мабуть, хвилюється з приводу затримки».

Нарешті череда машин стала рухатися, набираючи швидкість. Невдовзі Петро повернув на Хрещатик, зупинився навпроти книжкового магазину.

– Олександре, сідай! – гукнула Сніжана, відкривши дверцята машини.

– Знайомитися будемо на пляжі, – сказав Петро, кладучи сумку Олександра в багажник.

– Петре, ти нас повезеш туди, де ми були раніше? – запитала Маргарита.

– Так. У сосновий гай, – кивнув Петро.

Їхали мовчки. Сніжані кортіло якомога скоріше познайомити Сашка з друзями – випускниками по школі, які вже встигли закінчити інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка і стати членами творчих спілок – письменників і журналістів.

Сніжана та Олександр сиділи на задньому сидінні і розглядали один одного. Сніжані здавалося, що вона вже десь його бачила. Вона пригадала одно схоже обличчя і з нетерпінням наважилася запитати.

– Скажи, Олександре, а ти рік тому коли вчився у київському Міжнародному науково-технічному університеті виступав на студентському симпозіумі, який проводив ваш інститут на тему: «Таємниця силуетів: павука павича і дикобраза, залишених прибульцями на нашій Землі і на Марсі»?

– Виступав, а що? – здивовано запитав він.

– Та я думаю… Чи це був ти чи не ти? – я тоді підтримала твою ідею про спільну інформацію закладену в силуетах павука, павича і дикобраза.

– Так це була ти! Зрадів Олександр, – і ніжно, обнявши, поцілував у щічку.

Дорога до річки ішла через село, а далі – через сосновий ліс. Не доїхавши до річки, Петро поставив машину на галявині, яка виходила до річки, і вони підійшли до її похилого берега, зарослого травою.

– Ну, що, друзі, подобається це місце? – запитав Петро і простягнув руку голубоокому з рудим чубом Олександру. – А тепер будемо знайомі... Петро.

– А мене звати Маргаритою, – повідомила його наречена. – Ти вже чув, Олександре...

Молода жінка подала руку.

– Дуже приємно, – сказав Олександр і поцілував їй руку.

Сніжана, що мала фігуру балерини, та атлетично скроєний Олександр притулились одне до одного. Вони мрійливо дивився на протилежний берег річки, де зібралися пляжники, переважно мешканці іншого села. Петро – середнього росту, широкоплечий, худорлявий, голубоокий блондин. Темні окуляри сиділи на його рудому кучерявім волоссі. Він став розповідати про те село, яке сховалося за пагорбом... Маргарита – трішки нижча за нього, струнка, симпатична кароока брюнетка в окулярах, які дуже пасували їй. Обнявши Петра за талію, розповіла, яке в тому селі смачне молоко. По вихідних, коли багато пляжників, те молоко привозять на продаж на цей берег.

Оглянувши обидва береги, повернулися на галявину. Петро витяг із багажника сумку Олександра, надувний диван та матрац. Олександр дістав із сумки свій матрац, і вони стали все це накачувати. Маргарита та Сніжана простелили під кущем лісового горіха скатертину і стали її сервірувати. Поставили чотири блюдечка і чотири чашки. Потім наробили бутербродів і погукали хлопців снідати.

Петро відрізав кут пакета, налив молока у чашечки. Снідали навстоячки і недовго.

– Який ми розробимо пляжний сценарій? – запитала Сніжана. – Купатися будемо по десять хвилин через кожні п`ятнадцять хвилин, – запропонувала вона. – Чи хто як захоче?..

– Все залежатиме від води... А годинник? Невже купатимешся у годиннику? – промовила Маргарита.

– Треба загартовуватися, – відстоювала свою пропозицію Сніжана. – А годинник у мене водонепроникний.

– А ви жеребки потягніть, – сказав, усміхнувшись, Олександр.

– Давайте краще проголосуємо, – іронічно запропонував Петро. – А як на мене, то воно покаже... – додав він і, взявши матрац, пішов до річки. – Я вас чекатиму на березі.

Олександр, доївши, взяв матрац і погукав дівчат.

Петро стояв на похилому березі. Чекав, поки підійдуть його супутники.

– А тепер, – запропонував Петро. – Беремося за руки і будемо ланцюжком опускатися до води.

Вони зайшли у повільну течію. Спочатку було мілко – трохи вище пояса. Дно – піскове. За декілька метрів дно обривалося, і вже було з головою. Маргарита та Сніжана пливли на одному матраці, а Петро та Олександр – на другому. Потім зсунулися у воду, тримаючись за матраци. Вода була приємна і тепла, як парне молоко. Нікому не хотілося виходити. Вони випливли на мілину і стали засмагати на матрацах. Сонце все сильніше припікало і вигнало молодих людей на берег. Вони обсохли і пішли на галявину. Там на них чекав надувний диван, розташований під лапатою кроною високого дуба, який стояв, мов парубок, посеред галявини і щось шепотів своїм листям колючим сусідкам – соснам. Вони влаштувалися на дивані, і зав’язалася досить серйозна розмова.

– Що думають робити далі наші русалки Сніжана та Маргарита? А ти, Петре, будеш вчитися чи працювати? – запитав Олександр.

– Я думаю вчитися ще на лікаря – в Медичному інституті Української асоціації народної медицини. Хотілося б стати фаховим журналістом, спеціалізувавшись на лікувальних справах, – сказав Петро.

– А я мрію стати доктором медичних наук, – сказав Олександр. – Теж навчатимусь у цьому інституті...

– Ми з Маргаритою також мріємо там вчитися, – повідомила Сніжана.

– А як же захоплення поезією? На нього не впливатиме медицина? – запитав Петро. – Зібралися самі поети. Хоч і собі – сідай та пиши вірші.

– Поезія – це той світ, поза яким не мислю себе, – зізналася Сніжана.

– Почитай, – попросила Маргарита.

– Слухайте... От, до речі, про медицину, – сказала Сніжана і стала читати:


ЛІКАР ЗА ВИКЛИКОМ

Вона з’явилася на виклик:

– Тепер будь ласка роздягніться…

Холодна трубка? Ще не звикли!

Вдихайте глибше. Поверніться...

І де ж це ви так застудились?!

– Було це дуже романтично:

Ми, як мисливці, натрудились…

Навколо нас краса антична.

А наш ведмідь під сніжним тином –

Це гребля ГЕС, їй в хуртовині

Упнулись електроди в спину, –

Немов свічки хтось перекинув.

– Так ви романтикою грілись?!

– Мої ви ліки відгадали, 

Але діагноз би хотілось?!


– У мене ви влюбились здавна!

– А ти, Маргарито, маєш, що прочитати? – запитав Олександр.

– Залюбки це зроблю... Прошу вибачення, якщо забуду якийсь рядок...

І вона, трохи хвилюючись, прочитала власний вірш:


ЛІКИ

Провідав мене в лікарні

Мій колега по зміні, 

Казав: «Справи токарні

Йдуть на відмінно.

І хлопці наші

«Набили» добрих рекордів…»

Я цехом іду – неначе

Вітаю їх гордих

І, ніби хмарини з вікон, –

Хлопці в білих халатах

Приносять, мов діючі ліки, 

Добрі слова в палату!


– Ще прочитай, будь ласка, – попрохав Олександр.

– Із задоволенням, – посміхнулася Маргарита і стала читати:


ІСПИТИ

Перед операцією, немов перед іспитом, 

На грайливе «ні пуху» посилають «до біса!»

В світлім коридорі – тихо, іде операція…

За дверима, в другому життєноснім октанті, 

Пацієнти складають життєбажаний іспит

І життєдайний – хірурги витримують…

Приймає іспити кровомовний лиш скальпель:

Невідступно – і тільки! В тихім коридорі – тихо.

Кінець операції… Оголосили оцінку:

Людина – буде жити!


Петро перевів погляд на Сніжану.

Дівчина зрозуміла все без слів і продовжила поетичну естафету:


НІЧНИЙ ЛІКАР

Нас вечір стрічав, а Ранкова Зоря проводжала…

Заснула, втомившись, ти в мене на грудях аж вранці, 

Проснувшись, з цілунком моїм ти в обіймах лежала –

Сіяли серця, як світанок, в душевному танці!..

Коли ми ходили купатися вранці на річку, 

Там Місяць, як лікар нічний, нас обстежив із неба, 

Поставив діагноз. «Хвороба, – сказав він, – в них вічна:

Кохання… І їх лікувати немає потреби!».


– От тепер я впевнений, – сказав Олександр, що ми всі разом витримаємо іспити, щоб стати не тільки фахівцями мертвого, тобто техніки, а й фахівцями живого. Так, Петре?

– Давайте поклянемося, що обов’язковостанемоцілителями, – запропонував, усміхаючись, Петро.

Плечистий дуб, що стояв на галявині, як парубок, та стрункі сосни – солісти лісу – були свідками їхньої розмови, в якій звучала майже клятва з уст Гіппократа і їхніми словесними звуками доповнювала лісову мелодію.

м.Дніпропетровськ 03.07. – 06.07.2013 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
13.06.2014 Проза / Роман
На грані живого і мертвого - МІЖПЛАНЕТНЕ СПІЛКУВАННЯ (Глава 1, Том1)
14.06.2014 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 3, Том1)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
На грані живого і мертвого (Том I)
13.06.2014
На грані живого і мертвого (Глава 2, Том1)
23.06.2014
На грані живого і мертвого (Глава 4, Том1)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 86  Коментарів: 2
Тематика: Проза, роман, університет, кароока брюнетка, засмагати, поет, екзамен, міжпланетна любов, кохання, нейрон
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.09.2014 11:28  © ... для Суворий 

Дуже вдячний і прошу Вас вибачити за не своєчасну подяку. Мене тільки навчив син заходити в Інтернет і то я багато чого ще не вмію. 

 13.06.2014 18:30  Суворий для © ... 

Цікаво. Сага про науковців... Я думав про це перестали писати на початку 80-х. Правильні тексти про правильних людей давно не в тренді. Всі захоплюються "смоктунцями крові" та перелопачують відтінки сірого... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
18.09.2013 © Тетяна Белімова
07.02.2014 © Суворий
12.04.2011 © Закохана
26.11.2011 © Микола Щасливий
22.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди