Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
24.06.2014 13:02Роман
Фантастика  
00000
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

Глава 7, Том1

ДЕРЖАВНИЙ ІСПИТ

СПІЛКУВАННЯ З ГУМАНОЇДАМИ КОСМОСУ
Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 24.06.2014 / 24032

Повернувшись із відрядження, Микола та Олександр відразу зайшли в бухгалтерію інституту, здали свій фінансовий звіт. Потім завітали в деканат, до професора Томенка. Він саме в цю хвилину стояв біля канцелярії і розмовляв з представниками преси.

 

– Хлопці я зараз проводжу гостей, а ви, будь ласка, заходьте в кабінет і розташовуйтесь, – сказав він і пішов із журналістами по коридору.

 

Микола та Олександр всілися на стільці і стали розглядати кабінет. Стіни були з пластикових панелей. На них вдало розташувалися портрети Ломоносова, Пирогова та Ганемана. Задзвонив телефон, і в ту ж мить з`явився професор. Він взяв слухавку, став говорити. Цей дзвінок був із телебачення.

 

– Не встиг дати інтерв’ю, як уже запрошують нас із вами на телепередачу, – посміхаючись, сказав він. – Розповідати, як ви з’їздили, не треба. Ми все бачили і чули. Молодці! Прославили Україну, Ну, що? У вас три дні попереду. Готуйтеся до державного екзамену, коли треба, заходьте, – сказав він і потиснув їм руки.

 

Микола та Олександр вже думали не лише про здавання державного екзамену. У голові роїлися думки про те, де зароблятимуть собі на хліб. Батьки вже не працюють – на пенсії. А попереду ще два роки інтернатури.

 

– Давай поїдемо до Сергія – нашого однокашника, з яким навчалися в київському Міжнародному науково-технічному університеті. У нього є власне підприємство. Може, нам щось запропонує, – сказав Олександр.

 

Зателефонувавши Сергієві вони поїхали за межі Києва, у приміську зону, де однокурсник за допомогою батьків зумів відкрити власне підприємство.

 

Сергій зустрів їх біля прохідної. Підприємство знаходилося на березі Дніпра неподалік від залізничної колії. Він відразу повів їх на завод.

 

У першому корпусі стояли чотири вагони, завантажені токарними верстатами. А в другому корпусі йшло збирання токарних верстатів. У наступному корпусі стояли токарні та фрезерні станки, на яких виготовляли деталі для токарно-фрезерних верстатів. Четвертий корпус був порожній. Він закінчувався купольною баштою, що майже впиралася у крутий берег Дніпра, понад яким красувалися молоденькі ялинки та чайні троянди, посаджені заводчанами. Ця зелена територія – заводський парк – був їхнім п’ятим цехом. Тут було розміщено їдальню та друкарню, де один раз на тиждень виходила заводська газета «Фрезер». Четвертий корпус зовні не був схожий на інші три корпуси, а скоріше нагадував обсерваторію. Навколо башти цього корпусу під вікнами росли різнокольорові троянди.

 

–А що тут плануєш розмістити? – запитав Олександр.

 

– Це ваш науковий цех, – відповів Сергій і продовжив розмову. – Я знав, що ви – серйозні хлопці, та й Сніжана теж – дівчина не промах. Прийде той час, коли ваш замах на пізнання Всесвіту треба буде задовольняти. Але хто забезпечить такі потреби? Держава не в змозі побудувати таке приміщення. У цьому цеху має стояти комп’ютерне обладнання, яке допоможе пізнавати таємниці далеких світів. Інформація, яку, сподіваюся, будемо отримувати, стане нам приносити прибутки – відкриємо свій міжпланетний Інтернет. Отож, будь ласка, приступайте до роботи, – підвів риску Сергій.

 

Олександр від захоплення не знав, що й сказати. Вони втрьох від такої звістки весело перезирнулися.

 

– Ми хоч сьогодні почнемо перевозити комп’ютерне устаткування, яке я робив самотужки. Воно займає в мене найбільшу з трьох кімнат, – сказав Олександр. – Вже на цьому тижні вийдемо на міжпланетний зв`язок. І почнемо виробляти у твоєму механічному цеху деталі для виготовлення шоломофону, – додав він, подивившись на Миколу.

 

Микола щиро відповів: «Я до цього готовий».

 

– Ну, якщо так, то ходімо до мене в канцелярію. Підпишемо вже готовий договір про сумісну співпрацю. Сніжана хай приїздить і теж підпише. Цей договір був готовий ще вчора. Я вранці збирався телефонувати, однак ви мене випередили. Дуже задоволений вашим рішенням, – жваво говорив Сергій. – А зараз зайдемо до юриста заводу, підпишемо трудову угоду. Ти, Миколо Антоновичу, працюватимеш на посаді головного науковця заводу. Олександр Андрійович буде обіймати посаду начальника наукового цеху, а Сніжана Вікторівна очолить заводську наукову лабораторію.

 

Після підписання трудової угоди вони зайшли до Сергія в кабінет. Він дістав з книжкової шафи три чарки і пляшку коньяку. Вони підняли тост за своє «міжпланетне спілкування». Зав’язалася дружня розмова про майбутні плани – не на один рік.

 

– Сергію, ти говорив, що після інституту поступатимеш в аспірантуру на економічний факультет, – зауважив Олександр.

 

– Так, говорив і своє слово дотримав. Три роки тому захистив свою дисертацію на ступінь доктора.

 

– Вітаю тебе. Ми з Миколою тільки цього року будемо поступати в аспірантуру на заочне відділення фізіологічного факультету, – сказав Олександр.

 

– Час їхати, – підіймаючись, сказав Микола, і вони встали з-за столу.

 

– Я вас проведу на зупинку електрички. Йти недалеко, – сказав Сергій і глянув на годинник. – Через вісім хвилин прибуває. Ми якраз встигаємо, – повідомив він і повів друзів на зупинку.

 

Вони зайшли на станцію, купили квитки. Із-за повороту, де стояв семафор, з’явилася електричка. На платформі вони стали прощатися.

 

– Я думаю на цьому тижні ми до тебе, Сергію, завеземо все комп’ютерне устаткування. Завтра тобі зателефоную, як у нас ітимуть справи по його демонтажу, – сказав Олександр, сідаючи в електричку.

 

Вагон був напівпорожній, і друзі всілися за столиком біля вікна.

 

– Ти, Миколо, завтра зранку, як прокинешся і приведеш себе до ладу, приїзди до мене. Треба зробити все якнайшвидше, – сказав Олександр.

 

– Добре. Буду, як штик, – усміхнувшись, відповів Микола.

 

– Державний екзамен, я гадаю, ми і без підготовки здамо, так, – згадав Олександр.

 

– Я про нього вже й забув після такої події. Здамо неодмінно, – підтримав його думку Микола.

 

Їхали мовчки – кожен мріяв і будував плани на майбутнє.

 

Електричка швидко дісталася до кінцевої зупинки.

 

– Ти додому як – на трамваї чи на маршрутці? – запитав Микола.

 

– Поспішати мені сьогодні вже нема куди. Я на трамваї поїду, – відповів Олександр.

 

Трамвай також був майже порожній. Вони не розмовляли. Кожен думав про своє. Першим виходив Микола.

 

– Бувай! До завтра, – сказав він на прощання.

 

Кожен з них, приїхавши додому, зателефонував своїй нареченій. Олександр розповів Сніжані про гарну пропозицію Сергія і запросив на демонтаж комп’ютерного устаткування.

 

Наступного дня до обіду Микола та Олександр під жіночим керівництвом Сніжани по частинах розібрали і упакували комп’ютерне устаткування.

 

Олександр зателефонував Сергію, розповів про те, що підготували все до відправлення.

 

– Добре. Диктуй адресу. Я пришлю вантажівку.

 

Після того як Олександр продиктував адресу слухавку взяла Сніжана.

 

– Доброго дня, мій роботодавець. Безмежно рада такому сюрпризу і за це щиро вдячна. Завтра після держаного іспиту, в другій половині дня прибуду до вас. Будемо працювати! До зустрічі!

 

– Чекатиму з нетерпінням, – сказав Сергій і поклав слухавку.

 

Через годину приїхала машина із вантажниками. Вони хутко загрузили упаковане устаткування і повезли на завод.

 

Наступного дня всі шестеро випускників зустрілися на своєму улюбленому місці біля входу в інститут. Всі були нарядні.

 

– У нас новина, – сказав Олександр. – Вчора знайшли роботу і вже уклали трудову угоду. Працюватимемо всі троє на заводі «Токарно-фрезерного устаткування».

 

– Вітаємо! – пролунали радісні голоси Петра, Маргарити та Андріани.

 

– А як же аспірантура? – запитав Петро.

 

– Заочну будемо закінчувати, – відповів Микола.

 

– Сьогодні на цьому місці бачимося востаннє, – сказала Сніжана.

 

– Ми невідкладно повинні сьогодні встановити на заводі комп’ютерне устаткування, – сказав Олександр.

 

Обговоривши новини, вони, як завжди, першими зайшли в аудиторію.

 

Державна комісія сиділа за столами. Запропонували випускникам витягти по білету. Друзі по черзі витягли білети і назвали їхні номера.

 

Олександрові дісталася тема, яку він досить добре знав.

 

– Чи можна відповідати без підготовки? – запитав випускник.

 

Члени комісії перезирнулися і дали згоду.

 

Олександр підійшов до дошки.

 

– Моя тема – «Головний мозок – центральний орган нервової системи» – почав він і став детально розповідати про функції мозку.

 

Члени комісії уважно слухали, а він говорив без зупинки, так впевнено і рівно, розкриваючи функції, склад та зв’язки структур головного мозку.

 

– Завдяки комунікації між нейронами цих структур головний мозок виконує обробку сенсорної інформації, що надходить від органів чуття, – переконливо говорив Олександр, пояснюючи комісії кожну деталь. – Аксони в місцях контакту з іншими нейронами утворюють імпульси і посилають сигнали від нейрона до нейрона. Форма і розміри нейронів головного мозку дуже різноманітні. Є принципові нейрони, аксони яких передають імпульси іншим відділам мозку. Є інтер-нейрони, які виконують комунікацію в середині кожного відділу.

 

– Досить, – сказав нарешті голова комісії. – Ваша відповідь ґрунтувалася на дуже глибоких знаннях, і в цьому ви, Олександре, нас переконали. Заслуговуєте на найвищу оцінку. Дякуємо.

 

Олександр теж подякував і пішов чекати на місце зустрічі.

 

Відповідати вийшла Сніжана. Вона трималася впевнено, розкриваючи суть своєї теми.

 

Голова комісії, посміхаючись підвівся.

 

– Ми відчули, що ви маєте глибокі знання. А тепер просимо відповісти на наші запитання.

 

Члени комісії по черзі задавали запитання, а Сніжана блискуче відповідала, підтвердивши глибоке знання матеріалу.

 

– Ви заслуговуєте теж на найвищу оцінку. Дякуємо, – сказав голова комісії.

 

Сніжана ввічливо подякувала і пішла на їхнє місце зустрічі, де чекав на неї Олександр.

 

– Все гаразд? – запитав Олександр і впіймав дівчину, яка вже падала в його обійми.

 

Відповідати вийшов Микола. Однак комісія запропонувала йому змінити тему відповіді.

 

– Шановний, Миколо, – звернувся голова комісії, – ми впевнені, що ваша відповідь заслуговуватиме на найвищу оцінку. Розкажіть краще, як ви вийшли на розроблення єдиної наукової теорії поля «фізика ефіру». Вашу доповідь « Мозок людини – фіксатор свідомості», з якою ви виступали на симпозіумі в Колумбійському університеті, ми теж читали.

 

– Як тільки я дізнався про нову теорію поля ефіру, то відразу збагнув, що її слід взяти за основу розробки єдиної наукової теорії поля: «фізика ефіру». Це було у дві тисячі сьомому році, як тільки я познайомився з авторами теорії поля ефіру – дійсними членами Міжнародної академії біоенерготехнологій. Це Олексій Олексійович Селін – автор наукових праць: «Від міфів відносності до реальності пізнання світу» (1991 р.); «До основ існування матерії» (1996 р.); «Фізика про медицину» (1998 р.). Володимир Андрійович Ткаченко – автор 12 монографій та 170 наукових праць на царині фізики, філософії, економіки і державного управління. Володимир Олексійович Юпенков – володар трьох дипломів на відкриття, 70 патентів винаходу, автор 77 наукових публікацій у галузі фізики і технології ракетобудування.

 

– Відповідь прийнято за найвищою оцінкою. Дякуємо, – сказав голова комісії.

 

Микола подякував викладачам і, пославши повітряний цілунок Андріані та помахавши рукою («До побачення!») Маргариті та Петрові, побіг на вихід.

 

Олександр та Сніжана, щиро привітали Миколу а потім всі троє поспішили на трамвайну зупинку: мали їхати на залізничний вокзал. Придбали квитки, сіли в електропоїзд. Через півгодини їх зустрів Сергій на другій прохідній заводу.

 

– Вітаю вас із успішним подоланням екзаменаційного бар’єру, – промовив він і потиснув руку Олександрові та Миколі, а Сніжану поцілував у щічку. На хвильку їх погляди пересіклися, і кожен відчув далекий відгомін тієї зустрічі, коли їздили в ліс за опеньками.

 

Там наші вантажники вже розпакували комп’ютерне устаткування. Тепер я познайомлю вас із нашими монтажниками, які допомагатимуть.

 

Сергій повів їх у другий корпус, де збирали токарні верстати на замовлення Куби. Вони підійшли до монтажників, які в цей час сумлінно працювали.

 

– Забирай, Сніжано, оцих двох. А ви, Денисенко та Павленко, переходите тимчасово в її розпорядження. Я скажу начальнику вашого цеху, коли повертатимусь. А зараз – ходімо з нами, – сказав Сергій Никифорович.

 

Він відкрив башту четвертого корпусу і віддав ключі Сніжані. Площа башти була разів у десять більшою, ніж кімната Олександра і дорівнювала майже дев’яносто квадратним метрам.

 

Олександр, Сніжана та Микола враз прикинули, де яке устаткування має стояти, і тоді Сніжана почала показувати монтажникам, куди ставити розпаковані прилади. Коли все це розмістили, як слід, Сніжана кожному монтажнику окремо стала показувати, як треба збирати та пояснювала, що з чим треба з’єднати. А коли комусь було незрозуміло, то показувала, як треба робити. Сніжана весь час вела спостереження за своїми помічниками – переходила з одного робочого місця на інше, ретельно перевіряла роботу кожного помічника. Всі працювали мовчки. Тиша порушувалася зрідка лише запитаннями монтажників та технологічними шумами. Робота наближалася до завершення. Сніжана раділа таким кмітливим помічникам, що мали творчий розум і золоті руки. До кінця робочого дня залишалося більше ніж півтори години.

 

Сніжана ще раз ретельно перевірила як пройшла зборка цього комп’ютерного устаткування і дійшла висновку: комп’ютерне устаткування зібрано за технологією і з високою якістю.

 

– Ну, що у нас із хлопцями все зроблено, – звернулася до Олександра та Миколи Сніжана. – Треба погукати Сергія Никифоровича. Будемо вже випробовувати – вмикати і виходити на зв’язок, – захоплено промовила вона.

 

– Ми теж впоралися, – відповів Олександр.

 

Невдовзі прийшов Сергій Никифорович. Привів із собою головного інженера, головного механіка, головного технолога, головного конструктора, головного електрозварника. Не забарилися й начальники відділів та цехів. Прийшла й секретар директора Надія Петрівна Пічна. Їй чомусь дуже кортіло побачити і послухати головного науковця заводу Миколу Антоновича, якого бачить тільки мельком, коли він приходить за ключами від свого кабінету. Коли всі зібралися, то перед їх зором на стіні башти постало велике табло, на яке виводилися зображення та інформація з комп’ютерного устаткування.

 

Сніжана увімкнула систему. На табло з`явилося повідомлення такого змісту: «Миколо Антоновичу та Олександре Андрійовичу, я натрапив на вашу інформацію, розміщену в Інтернеті вашої планети. Якщо згодні, то я бажаю бути опонентом по вашій науковій темі. Я з планети Нібіру, яка через кожні три тисячі шістсот років заходить у вашу Сонячну систему. Свічаго Юрон Борисвітович – начальник відділу по збереженню даних на зовнішніх носіях інформації, з яких наповнюється міжпланетний Інтернет. Ознайомившись із вашими розробками та науковою темою скажу, що ви на вірному науковому шляху. Розробили комп’ютерне устаткування як технічну систему. Нині працюєте над розробкою індивідуального модуля з аморфного кремнію – шоломофона, в який інформація надходитиме з технічної системи завдяки нейтронам. А потім вона трансформується із нейтронів у нейрони в перехідному кремнієвому модулі і піде із шоломофона в ту частину мозку, яка на сьогоднішній день поки що резервна і не у всіх людей задіяна функціями свідомості і мислення. Ця незадіяна частина мозку передбачена природою – Богом саме для з’єднання біологічної системи – нейронів з нейтронами технічної системи – радіохвилями і телебаченням через ваше комп’ютерне устаткування. Фізика ефіру – тобто сам ефір має поки що й для нас невідому здатність бути рухомим і передавати рух, коливання думки, через аморфний кремній від однієї частки матерії ефіру і до іншої зі швидкістю навіть більшою за швидкість нейтрино. Залишається розробити лише індивідуальний модуль з аморфного кремнію – шоломофон, який фантастично задіє вашу свідомість у резервній частині мозку. Я вас чую, а ви мене – ні. Коли розробите свій, підкреслюю, свій індивідуальний модуль – шоломофон, то зможете вже вільно будь з ким розмовляти, незалежно від його координати простору. А поки що ваш зв`язок з нами хай вам нагадає колишнє ваше без звукове і безкольорове кіно. Науковці нашої планети і наша цивілізація проходили вже цей пізнавальний шлях, доки не визріла наша резервна частина мозку і не задіяла свідомість. І тепер я без шоломофону, але вас чую. Не потрібна вже нам така транспортна матерія, якою колись користувалися, а нині ви користуєтеся. Її функції замінила резервна частина нашого мозку. Пошуки в Інтернеті потрібної вам інформації займуть чимало часу. Я гадаю, що ви погодитесь отримувати потрібну для вас інформацію з моїх уст. Натискайте мій пароль або пароль Рирторії Алмазонівни Золотар – це науковий працівник відділу інформації. Паролі я вам залишу після нашого зв’язку на табло комп’ютера. Записуйте ваше запитання, і за декілька секунд отримаєте потрібну інформацію на табло. Бажаю творчої наснаги та успіхів. Сподіваюся, що незабаром самостійно розробите перехідний модуль, який частотою і довжиною своїх хвиль з’єднає хвилі нейронів мозку з хвилями нейтронів кремнію в шоломофоні. Ви будете самостійно спілкуватися з будь-якою цивілізацією і зможете самостійно заходити в Інтернет будь-якої планети. Вам не буде потрібний Інтернет вашої планети, в який посилаємо інформацію. На жаль, без перехідного кремнієвого модуля ваша планета не може нам передавати інформацію». Чекаю відповідь на вашу згоду.

 

Коли прочитали, то всі були під враженням відкриття, отриманого завдяки розробці комп’ютерного устаткування. Кожен присутній, прочитавши на табло цю інформацію, став уявляти щось, до цього часу недосяжне для нього. Посипалися, як град, цікаві питання. І коли все було з’ясовано, вгомонилися.

 

– Від сьогодні – це наш науковий цех, – повідомив директор заводу. – Влаштуємо тут власний міжпланетний Інтернет, який приноситиме неабиякий прибуток. Що нам скаже головний науковець? Яким ви, Миколо Антоновичу, бачите наш завод у майбутньому?

 

– Шановні друзі, – звернувся Микола до присутніх. – Кожен із нас мріє якомога глибше пізнати Всесвіт, але, щоб його краще пізнати, при сучасній техніці не вистачить життя декількох поколінь. Наш науковий цех дозволить пізнати його вже сьогодні зі швидкістю думки. Наприклад, на Землі ви тільки подумали – і вже уявно миттю опинилися там, де вам хотілося бути. Пізнання Всесвіту – це нові технології, а такі технології – новий матеріальний та ще духовний розвиток нашого суспільства. Підніметься економіка нашої держави. Та не тільки нашої, а всієї планети Земля. Не буде ворожнечі між людьми і державами. Залишається розробити лише індивідуальний модуль із аморфного кремнію – шоломофон, який фантастично задіє вашу свідомість у резервній частині мозку. Приходьте до нас в лабораторію у вільний час, і ми все розповімо і покажемо, перевіряючи резервну частину вашого мозку.

 

– А тепер, шановні, – по робочих місцях, – сказав Сергій Никифорович. – Ми з Миколою та Олександром зайдемо в кабінет, а ти, Сніжано, закриєш цех і теж прийдеш.

 

Вони, йдучи, розмовляли про міжпланетний Інтернет. Надія Петрівна ішла поруч із Миколою Антоновичем, зачарована ним і його промовою, але він поки що не звертав на неї бажаної уваги.

 

Озвалася мобілка Сніжани. Пролунав знайомий і схвильований голос.

 

– Сніжано, це я, Андріана. Державний екзамен ми всі здали. А ви – як там? Ще не впоралися чи вже? – запитала дівчина.

 

– Тільки-но порозходилися. Ми вийшли на зв`язок з міжпланетним Інтернетом. І всі прочитали на екрані цікаву інформацію, – відповіла Сніжана.

 

– Виходить, що ви з моїм любим витримали іще один екзамен. Де він? Можна з ним поговорити? – запитала Андріана.

 

– Пішли до Сергія в кабінет, – відповіла Сніжана. – Я теж поспішаю до них. До побачення.

 

Сніжана зайшла в кабінет до Сергія Никифоровича. На столі стояли чотири чарки і пляшка коньяку.

 

Сергій дістав договір і, віддавши його Сніжані на підпис, відкоркував пляшку, став наливати. Сніжана підписала договір, і вони, стоячи, підняли свій тост за відкриття заводського міжпланетного Інтернету у четвертому корпусі.

 

Зав’язалася в них дружня розмова про міжпланетні зв’яз-ки – омріяні ними не за один рік.

 

– Завтра безліч різних справ. Треба відпочити, – підводячись, сказав Микола Антонович, і вони вийшли з-за столу.

 

– Я вас проведу до електрички, – сказав Сергій Никифорович і глянув на годинник. – Через чотирнадцять хвилин вона відправляється. Ми встигаємо.

 

На семафорі вже горів зелений – показалася електричка. Молоді люди, купивши квитки вже були на платформі і стали прощатися.

 

У вагоні майже не було нікого, і вони посідали за столиком біля вікна. Їхали мовчки – кожен мріяв про своє. В уяві був завтрашній день. Аж ось гучномовець електрички сповістив про кінцеву зупинку.

 

– Ви додому як – на трамваї чи на маршрутці? – запитав Микола.

 

– Он іде трамвай. Ним і поїдемо, – відповів Олександр.

 

Трамвай рухався досить швидко. Першим, як завжди, виходив Микола.

 

– Бувайте! До завтра, – сказав він.

 

Микола, вийшовши, став дзвонити Андріані і пішов до неї на побачення.

 

Олександр, стоячи в обіймах Сніжани, був щасливим, притулившись до неї стояв і не тримався за поручні.

 


 


 

 

м.Дніпропетровськ 15.07. – 20.07.2013 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
24.06.2014 Поезії / Пісня
На грані живого і мертвого
24.06.2014 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 8, Том1)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
На грані живого і мертвого (Том I)
13.06.2014
На грані живого і мертвого - МІЖПЛАНЕТНЕ СПІЛКУВАННЯ (Глава 1, Том1)
23.06.2014
На грані живого і мертвого (Глава 5, Том1)
24.06.2014
На грані живого і мертвого (Глава 7, Том1)
24.06.2014
На грані живого і мертвого (Глава 9, Том1)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 41  Коментарів:
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
27.03.2012 © Микола Щасливий
26.03.2012 © Піщук Катерина
26.11.2011 © Микола Щасливий
17.04.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди