Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
24.06.2014 13:02Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

Глава 7, Том1

ДЕРЖАВНИЙ ІСПИТ

СПІЛКУВАННЯ З ГУМАНОЇДАМИ КОСМОСУ
Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 24.06.2014 / 24032

Повернувшись із відрядження, Микола та Олександр відразу зайшли в бухгалтерію інститута, здали свій фінансовий звіт. Потім завітали в деканат, до професора Томенка. Він саме в цю хвилину стояв біля канцелярії і розмовляв з представниками преси.

– Хлопці я зараз проводжу гостей, а ви, будь ласка, заходьте в кабінет і розташовуйтесь, – сказав професор і пішов із журналістами по коридору.

Микола та Олександр всілися на стільці і стали розглядати кабінет. Стіни були з пластикових панелей. На них вдало розташувалися портрети вчених: Ломоносова, Пирогова та Ганемана. Задзвонив телефон, і в ту ж мить з`явився професор Томенко. Він взяв слухавку, став говорити. Цей дзвінок був із телебачення.

– Не встиг дати інтерв’ю, як уже запрошують нас із вами на телепередачу, – усміхаючись, сказав професор. – Розповідати, як ви з’їздили, не треба. Ми все бачили і чули. Молодці! Прославили Україну, Ну, що? У вас три дні. Готуйтеся до державного екзамену, – застеріг Томенко. У вас попереду аспірантура. До зустрічі, – додав він і потиснув їм руку.

Наступного дня всі шестеро по традиції побачення зустрілися як завжди на своєму улюбленому місці біля входу в інститут. Всі були нарядні.

Обговоривши новини, вони, як завжди, першими зайшли в аудиторію.

Державна комісія сиділа за столом. Запропонували випускникам витягти по білету. Друзі по черзі витягли білети і назвали їхні номера.

Олександрові дісталася тема, яку він досить добре знав.

– Чи можна відповідати без підготовки? – запитав випускник.

Члени комісії перезирнулися і дали згоду.

Олександр підійшов до дошки.

– Моя тема – «Головний мозок – центральний орган нервової системи» – почав він і став детально розповідати про функції мозку.

Члени комісії уважно слухали, а він продовжував і говорив без зупинки, так впевнено і рівно, розкриваючи функції, склад та зв’язки аксонів головного мозку.

– Завдяки комунікації між нейронами цих аксонів головний мозок виконує обробку сенсорної інформації, що надходить від органів чуття, – переконливо говорив Олександр, пояснюючи комісії кожну деталь. – Аксони в місцях контакта з іншими нейронами утворюють імпульси і посилають сигнали від нейрона до нейрона. Форма і розміри нейронів головного мозку дуже різноманітні. Є принципові нейрони, аксони яких передають імпульси іншим відділам мозку. Є інтер-нейрони, які виконують комунікацію в середині кожного відділу.

– Досить, – сказав нарешті голова комісії. – Ваша відповідь ґрунтувалася на дуже глибоких знаннях, і в цьому ви, Олександр, нас переконали. Заслуговуєте на найвищу оцінку. Дякуємо.

Олександр теж подякував і пішов чекати на місце зустрічі.

Відповідати вийшла Сніжана. Вона трималася впевнено, розкриваючи суть своєї теми.

Голова комісії, усміхаючись, підвівся.

– Ми відчули, що ви маєте глибокі знання. А тепер просимо відповісти на наші запитання.

Члени комісії по черзі задавали запитання, а Сніжана блискуче відповідала, підтвердивши глибоке знання матеріалу.

– Ви заслуговуєте теж на найвищу оцінку. Дякуємо, – сказав голова комісії.

Сніжана ввічливо подякувала і пішла на їхнє місце зустрічі, де чекав на неї Олександр.

– Все гаразд? – запитав Олександр і впіймав дівчину, яка вже падала в його обійми.

Відповідати вийшла Андріана. Відповідаючи чітко розкривала суть відповіді і в кінці відповіді зробила аналітичний висновок.

– Ваша відповідь була на високому рівні. Ви заслуговуєте теж найвищу оцінку – сказав голова комісії.

Андріана, подякувавши пішла на місце зустрічі.

Відповідати вийшов Микола. Однак комісія запропонувала йому змінити тему відповіді.

– Шановний, Микола, – звернувся до хлопця голова комісії, – ми впевнені, що ваша відповідь заслуговуватиме на найвищу оцінку. Розкажіть краще, як ви вийшли на розроблення єдиної наукової теорії поля: «Фізика ефіра». Вашу доповідь: «Мозок людини – фіксатор свідомості», з якою ви виступали на Симпозіумі в Колумбійському інституті, ми теж читали.

– Як тільки я дізнався про теорію поля ефіра, то відразу збагнув, що її слід взяти за основу розробки єдиної наукової теорії поля: «Фізика ефіра». Це було у дві тисячі сьомому році, як тільки я познайомився з авторами теорії поля ефіра – дійсними членами Міжнародної академії біоенерготехнологій. Це Олексій Олексійович Селін – автор наукових праць: «Від міфів відносності до реальності пізнання світа» (1991 р.); «До основ існування матерії» (1996 р.); «Фізика про медицину» (1998 р.). Володимир Андрійович Ткаченко – автор 12 монографій та 170 наукових праць на царині фізики, філософії, економіки і державного управління. Володимир Олексійович Юпенков являється володарем трьох дипломів на відкриття, 70 патентів винахода, автор 77 наукових публікацій у галузі фізики і технології ракетобудування.

– Відповідь прийнято за найвищою оцінкою. Дякуємо, – сказав голова комісії.

Микола подякував викладачам і, помахавши рукою («До побачення!») Маргариті та Петрові, побіг на вихід.

Петро і Маргарита теж за свої чіткі і обґрунтовані відповіді отримали по п’ять балів.

Вони подякувавши комісію пішли на місце зустрічі.

На них з нетерпінням чекали друзі.

Вони пішли і посідали на лаву, яка стояла під сосною близь інститута і стали обговорювати свої плани на майбутнє – про навчання в інтернатурі та в аспірантурі.

Ще непомітно промайнули два роки навчання в інтернатурі і вони отримали дипломи лікаря. І стали навчатися в аспірантурі цього ж Медичного інституту Української асоціації народної медицини.

Закінчуючи навчання в аспірантурі Микола та Олександр вже думали не лише про захист дисертації на докторську ступінь. У голові роїлися думки про те, де зароблятимуть собі на хліб. Батьки давно не працюють – на пенсії.

– Ми, Олександр, з тобою повинні не зупинятися в наших наукових пошуках в області медицини, а де знайти таку спонсорську підтримку, щоб проводити досліди і експериментально встановлювати істину. Таких закладів немає. – Давай поїдемо до Сергія Никифоровича Чабаненко – нашого однокашника, з яким потім навчалися в київському Міжнародному науково-технічному університеті та в аспірантурі. У нього є власне підприємство, яке він побудував під спонсорською егідою батька. Може, нам щось запропонує, – сказав Микола.

Зателефонувавши Сергію вони поїхали за межі Києва, у приміську зону Вишгородського району, де був недавно збудований ним завод «Токарно-фрезерне устаткування».

Сергій зустрів їх біля прохідної. Підприємство знаходилося на березі Дніпра неподалік від залізничної колії. Він відразу повів їх на завод.

У першому корпусі стояли чотири вагони, завантажені токарними верстатами. А в другому корпусі йшло збирання токарних верстатів. У наступному корпусі стояли токарні та фрезерні верстати, на яких виготовляли деталі для токарно-фрезерних верстатів. Четвертий корпус був порожній. Він закінчувався купольною баштою, що майже впиралася у крутий берег Дніпра, біля якої красувалися молоденькі ялинки та чайні троянди, посаджені заводчанами. Ця ж зелена територія – заводський парк – був їхнім п’ятим цехом. Тут було розміщено їдальню та друкарню, де один раз на тиждень виходила заводська газета: «Фрезер». Четвертий корпус зовні не був схожий на інші три корпуси, а скоріше нагадував обсерваторію. Під вікнами башти росли різнокольорові декоративні троянди.

–А що тут плануєш розмістити? – запитав Олександр.

– Це ваш науковий цех, – відповів Сергій і продовжив розмову. – Я знав, що ви – серйозні хлопці, та й Сніжана теж – дівчина не промах. Прийде той час, коли ваш замах на пізнання Всесвіту треба буде задовольняти. Але хто забезпечить такі потреби? Держава не в змозі побудувати таке приміщення. У цьому цеху має стояти комп’ютерне обладнання та устаткування, яке нам допоможе пізнавати таємниці далеких світів і розкриє еволюційний шлях Вселеної. Дослідна інформація, яку, сподіваюся, будемо отримувати, стане нам приносити певні прибутки, – сказав Сергій. Відкриємо свій міжпланетний Інтернет. Отож, будь ласка, приступайте до роботи, – підвів риску Сергій.

Олександр від захоплення не знав, що й сказати. Вони втрьох від такої звістки весело перезирнулися.

– Ми хоч сьогодні почнемо перевозити комп’ютерне устаткування, яке я робив самотужки. Воно займає в мене найбільшу з трьох кімнат, – сказав Олександр. – Вже на цьому тижні вийдемо на міжпланетний зв`язок. І почнемо виробляти у твоєму механічному цеху деталі для виготовлення кремнієвого шоломофона, – додав він, подивившись на Миколу.

Микола щиро відповів: «Я до цього готовий».

– Ну, якщо так, то ходімо до мене в канцелярію. Підпишемо вже готовий договір про сумісну співпрацю. Сніжана хай приїздить і теж підпише. Цей договір – трудова угода була готова ще вчора. Я вранці збирався телефонувати, однак ви мене випередили. Я дуже задоволений вашим рішенням, – жваво і рішуче говорив Сергій. – А зараз зайдемо до юриста завода, підпишемо трудову угоду. Ти, Микола, працюватимеш на посаді головного науковця завода. Олександр – на посаді начальника наукового цеха, а Сніжана очолить заводську наукову лабораторію.

Після підписання трудової угоди вони зайшли до Сергія в кабінет. Він дістав з книжкової шафи три чарки і пляшку коньяка. Вони підняли тост за своє: «міжпланетне спілкування». Зав’язалася дружня розмова про майбутні плани – не на один рік.

– Сергій, ти говорив, що після інституту поступатимеш в аспірантуру на економічний факультет, – зауважив Олександр.

– Так, говорив і своє слово дотримав. Три роки тому захистив свою дисертацію на ступінь доктора економічних наук.

– А ми з Миколою теж післязавтра будемо захищати дисертацію на ступінь доктора медичних наук там же де ми з тобою вчилися – в Медичному інституті Української асоціації народної медицини, – сказав Олександр.

І вони стали тиснути друг другу руку, щиро і тепло, вітаючи один одного.

– Отже ви вчасно приїхали. Отримуйте дипломи і зразу ж приступайте до наукових пошуків в області медицини і пізнавайте таємниці далеких світів та розкривайте еволюційний шлях Вселеної, – сказав Сергій.

– Час їхати, – підіймаючись, сказав Микола, і вони повставали з-за стола.

– Я вас проведу на зупинку електрички. Йти недалеко, – сказав Сергій і глянув на годинник. – Через вісім хвилин вона прибуває. Ми якраз встигаємо, – повідомив він і повів друзів на зупинку.

Вони зайшли на станцію, купили квитки. Із-за поворота, де стояв семафор, з’явилася електричка. На платформі вони стали прощатися.

– Я думаю на цьому тижні ми до тебе, Сергій, обов’язково завеземо все комп’ютерне устаткування. Завтра тобі зателефоную, як у нас ітимуть справи по його демонтажу, – сказав Олександр, сідаючи в електричку.

Вагон був напівпорожній, і друзі всілися за столиком біля вікна.

– Ти, Микола, завтра зранку, як прокинешся і приведеш себе до ладу, приїзди до мене. Треба зробити все якнайшвидше, – сказав Олександр.

– Добре. Буду, як штик, – відповів, усміхнувшись, Микола.

Їхали мовчки – кожен мріяв і будував плани на майбутнє.

Електричка швидко дісталася до кінцевої зупинки.

– Ти додому як – на трамваї чи на маршрутці? – запитав Микола.

– Поспішати мені сьогодні вже нема куди. Я на трамваї поїду.

Трамвай також був майже порожній. Вони не розмовляли. Кожен думав про своє. Першим виходив Микола.

– Бувай! До завтра, – сказав він на прощання.

Кожен з них, приїхавши додому зателефонував своїй нареченій. Олександр розповів Сніжані про гарну пропозицію Сергія і запросив на демонтаж комп’ютерного устаткування.

Наступного дня до обіду Микола Олександр та Сніжани по частинах розібрали і упакували комп’ютерне устаткування.

Олександр зателефонував Сергію, розповів про те, що підготували все до відправлення.

– Добре. Диктуй адресу. Я пришлю вантажівку.

Після того як Сергій продиктував адресу слухавку взяла Сніжана.

– Доброго дня, мій роботодавець. Безмежно рада такому сюрпризу і за це щиро вдячна. Завтра після захисту дисертації в другій половині дня приїдемо до вас. Будемо працювати! До зустрічі!

– Чекатиму з нетерпінням, – сказав Сергій і поклав слухавку.

На другий день в другій половині дня приїхала машина із вантажниками. Вони хутко загрузили упаковане устаткування і повезли на завод.

Коли їхали у Миколи задзвонив мобільний. Телефонувала Андріана.

– Коля, як ви там – ще не доїхали? У мене Петро з Маргаритою передають вам привіт, – повідомила Андріана.

– Їм теж від нас привіт і скажи, що в нас новина, про яку я тобі вчора розповідав, – попросив Микола.

– Маргарито, вам теж привіт від Миколи, Олександра і Сніжани. У них новина. Вчора знайшли роботу і вже уклали трудову угоду. Працюватимуть на заводі «Токарно-фрезерне устаткування». Зараз вони повезли туди електронно-комп’ютерне устаткування. Микола працюватиме на посаді головного науковця заводу. Олександр буде обіймати посаду начальника наукового цеху, а Сніжана очолить заводську наукову лабораторію.

– Вітаємо! – пролунали радісні голоси Петра і Маргарити.

– Маргарито, вони вже під’їжджають до прохідної заводу, – повідомила Андріана. – Коля, я тебе цілую і на все добре, – сказала вона.

Друзі радісно почали обговорювати таку приємну новину.

На прохідній їх зустрів Сергій.

– Вітаю вас з отриманням дипломів доктора медичних наук, – щиро і радісно промовив Сергій і потиснув руку Олександрові та Миколі, а Сніжану поцілував у щічку. На хвильку їх погляди пересіклися, і кожен відчув далекий відгомін тієї зустрічі, коли їздили в ліс за опеньками.

Зараз наші вантажники розпакують комп’ютерне устаткування. Тепер я познайомлю вас із монтажниками, які вам допомагатимуть.

Сергій повів їх у другий корпус, де збирали токарні верстати на замовлення Куби. Вони підійшли до монтажників.

– Забирай, Сніжано, оцих двох. А ви, Денисенко та Павленко, переходите тимчасово в її розпорядження. Я скажу начальнику вашого цеху, коли повертатимусь. А зараз – ходімо з нами, – сказав Сергій Никифорович.

Сергій Никифорович відкрив башту четвертого корпуса і віддав ключі Сніжані. Площа башти була разів у десять більшою, ніж кімната Олександра і дорівнювала майже дев’яносто квадратним метрам.

Олександр, Сніжана та Микола прикинули, де яке устаткування має стояти. Сніжана показувала монтажникам, куди ставити прилади. Коли все це розмістили, як слід, Сніжана кожному монтажнику окремо стала показувати, як треба збирати та пояснювала, що з чим треба з’єднати. А коли комусь було незрозуміло, то показувала, як треба робити. Сніжана постійно вела спостереження за своїми помічниками – переходила з одного робочого місця на інше, ретельно перевіряла роботу кожного помічника. Всі працювали мовчки. Тиша порушувалася зрідка лише запитаннями монтажників та технологічними шумами. Робота наближалася до завершення. Сніжана раділа таким кмітливим помічникам, що мали творчий розум і золоті руки. До кінця робочого дня залишалося більше ніж пів години.

Сніжана ще раз ретельно перевірила як з помічниками пройшла зборка цього комп’ютерного устаткування і дійшла висновку: комп’ютерне устаткування зібрано за технологією і з високою якістю.

– Ну, що у нас із хлопцями все зроблено, – звернулася до Олександра та Миколи Сніжана. – Треба погукати Сергія Никифоровича. Будемо випробовувати – вмикати і виходити на зв’язок, – захоплено промовила вона.

– Ми теж впоралися, – відповів Олександр.

Невдовзі прийшов Сергій Никифорович. Привів із собою головного інженера, головного механіка, головного технолога, головного конструктора, головного електрозварника. Не забарилися й начальники відділів та цехів. Прийшла й секретар директора Надія Петрівна Пічна. Їй чомусь дуже кортіло побачити і послухати головного науковця завода Миколу Антоновича, якого бачить тільки мельком, коли він приходить за ключами від свого кабінета. Коли всі зібралися, то перед їх зором на стіні башти засвітилося велике табло, на яке виводилися зображення та інформація з комп’ютерного устаткування.

Сніжана увімкнула систему. На табло з`явилося повідомлення такого змісту: «Микола Антонович, та, Олександр Андрійович, я натрапив на вашу інформацію, розміщену в Інтернеті вашої планети. А потім через ваше комп’ютерне устаткування вийшов з вами на зв`язок. Якщо згодні, то я бажаю бути опонентом по вашій науковій темі. Я з планети Нібіру, яка через кожні три тисячі шістсот років заходить у вашу Сонячну систему. Мене звати Свічаго Юрон Борисвітович – начальник відділу по збереженню даних на зовнішніх носіях інформації, з яких наповнюється даними міжпланетний Інтернет. Ознайомившись із вашими розробками та науковою темою скажу, що ви на вірному науковому шляху, який вивів вас на розгадку таємниці залишеною нами в силуетах павука, павича і дикобраза, зображених на Землі і на Марсі в долині Козоро. І ви таємницю вже відгадали, визначивши в силуетах спільну матерію – кремній. А в павуку розгледіли співіснування біологічної системи з технічною. Біологічна система – тіло павука, а технічна система – павутина. І зрозуміли, що з’єднує ці дві системи кремній на грані живого і неживого. І треба саме на цій грані шукати наукові відкриття, які на вас уже чекають. Ви вже розробили комп’ютерне устаткування як технічну систему. Нині працюєте над розробкою з кремнію індивідуального модуля – шоломофона, в який інформація надходитиме з технічної системи завдяки нейтронам. А потім вона трансформується із нейтронів у нейрони в перехідному кремнієвому модулі шоломофона і піде із шоломофона в ту частину мозка, яка на сьогоднішній день поки що резервна і не у всіх людей задіяна функціями свідомості і мислення. Ця резервна частина мозку передбачена в природі Вищим Розумом – Логосом для з’єднання через ваше комп’ютерне устаткування радіохвиль біологічної системи – нейронів з нейтронами технічної системи. Фізика ефіра – тобто сам ефір має поки що й для нас невідому здатність бути рухомим і передавати рух, коливання думки, через аморфний кремній від однієї частки матерії ефіру і до іншої зі швидкістю навіть більшою за швидкість нейтрино. Залишається розробити лише індивідуальний модуль із кремнію – шоломофон, який фантастично задіє вашу свідомість у резервній частині мозка і ви зможете відправлятися у подорож по Всесвіту. Я, сидячи коло свого електронно-комп’ютерного устаткування вас чую, а ви мене не чуєте. Коли розробите свій, підкреслюю, індивідуальний модуль – шоломофон, то зможете вже вільно будь з ким розмовляти, незалежно від його координати в просторі. А поки що ваш зв`язок з нами хай вам нагадає колишнє ваше без звукове і безкольорове кіно. Науковці нашої планети і наша цивілізація проходили вже цей пізнавальний шлях, доки не визріла наша резервна частина мозку і не задіялась свідомістю. І тепер я без шоломофона, але вас чую і бачу так, як ви сидячи за телевізором. Не потрібна вже нам така транспортна матерія, якою колись користувалися, а нині ви користуєтеся. Її функції замінила резервна частина нашого мозка. Пошуки в Інтернеті потрібної вам інформації займуть чимало часа. Я гадаю, що ви погодитесь отримувати потрібну для вас інформацію з моїх уст. Набирайте мій пароль або Мирторії Алмазонівни Золотар – це науковий працівник відділу інформації. Паролі я вам залишу на табло комп’ютера після нашого зв’язку. Записуйте на табло комп’ютерного устаткування ваше запитання, і за декілька секунд отримаєте потрібну інформацію на табло. Бажаю творчої наснаги та успіхів. Сподіваюся, що незабаром самостійно розробите перехідний модуль, який частотою і довжиною своїх хвиль з’єднає хвилі нейронів мозку з хвилями нейтронів кремнію в шоломофоні. Ви будете самостійно спілкуватися з будь-якою цивілізацією і зможете самостійно заходити в Інтернет будь-якої планети. Вам не буде потрібний Інтернет вашої планети, в який ми будемо посилати інформацію. На жаль, без перехідного кремнієвого модуля ваша планета не може нам передавати інформацію». Чекаю відповідь на вашу згоду.

Коли прочитали, то всі були під враженням відкриття, отриманого завдяки комп’ютерному устаткуванню. Кожен, прочитавши на табло цю інформацію, став уявляти щось, до цього часу недосяжне для нього. Посипалися, як град, цікаві питання. І коли все було з’ясовано – вгомонилися.

– Від сьогодні – це наш науковий цех, – повідомив директор завода. – Влаштуємо тут власний міжпланетний Інтернет, який приноситиме неабиякий прибуток. Що нам скаже головний науковець? Яким ви, Микола усміхнувшись, , бачите наш завод у майбутньому?

– Шановні друзі, – звернувся Микола Антонович до присутніх. – Кожен із нас мріє якомога глибше пізнати Всесвіт, але, щоб його краще пізнати, при сучасній техніці не вистачить життя декількох поколінь. Наш науковий цех дозволить пізнати його вже сьогодні зі швидкістю думки. Наприклад, на Землі ви тільки подумали – і вже уявно миттю опинилися там, де вам хотілося бути. Пізнання Всесвіта – це нові технології, а такі технології – новий матеріальний та ще духовний розвиток нашого суспільства. Підніметься економіка нашої держави. Та не тільки нашої, а всієї планети Земля. Не буде ворожнечі між людьми і державами. Залишається розробити лише індивідуальний модуль із аморфного кремнію – шоломофон, який фантастично задіє вашу свідомість у резервній частині мозку. Приходьте до нас в лабораторію у вільний час, і ми все розповімо і покажемо, перевіряючи резервну частину вашого мозку.

– А тепер, шановні, – по робочих місцях, – попросив Сергій Никифорович. – Ми з Миколою та Олександром зайдемо в кабінет, а ти, Сніжано, закриєш цех і теж прийдеш.

Вони, йдучи, розмовляли про міжпланетний Інтернет. Надія Петрівна ішла поруч із Миколою Антоновичем, зачарована ним і його промовою, але він поки що не звертав на неї бажаної уваги.

Озвалася мобілка Сніжани. Пролунав знайомий і схвильований голос. Сніжана, як ви там? Ще не впоралися чи вже? – запитала Андріана».

– Тільки-що порозходилися. Ми вийшли на зв`язок з міжпланетним Інтернетом. І прочитали на екрані цікаву інформацію, – відповіла Сніжана.

– Виходить, що ви з моїм любим витримали іще один екзамен. Де він? Можна з ним поговорити? – запитала Андріана.

– Пішли до Сергія в кабінет, – відповіла Сніжана. – Я теж поспішаю до них. До побачення.

Сніжана зайшла в кабінет до Сергія Никифоровича. На столі стояли чотири чарки і пляшка вина «Кагор».

Сергій дістав договір і, віддавши його Сніжані на підпис, відкоркував і став наливати. Сніжана підписала договір, і вони, стоячи, підняли тост за відкриття заводського міжпланетного Інтернета у четвертому корпусі і стали розмовляти про міжпланетні зв’язки – омріяні ними не за один рік.

– Завтра безліч різних справ. Треба відпочити, – підводячись, сказав Микола Антонович. Сніжана, прочитай нам вірші та поїдемо.

Сніжана в сумочці, взявши записничку стала читати такі вірші:

ПОТРЕБА ПІЗНАННЯ

Де зорі, неначе зерняточка ночі, 

На Землю, мов сіються з решета неба, 

Гуляє там звечора погляд дівочий –

Його спонукає пізнання потреба!

Чи є там любов?! Ти бажаєш узнати!

Які почуття гуманоїди мають?!

…Зморився уже соловей нам співати, 

В небеснім шатрі вже і зорі згасають, 

А ти все, що в нас є порівнюєш з ними

І кажеш: «Не хочеться й трошечки спати» – 

Керуєшся, ніби з небес позивними, 

Щоб краще земне й неземне розпізнати!


ДУШЕВНА ХВИЛЯ

На березі моря коханий сумує, 

Йому щось устами, мов море, шепочеш.

Прибій почуттєвий в тобі, мов штормує, 

Із моря злетіти ти чайкою хочеш!

На хвилях емоцій безодня гойдає –

Бажаєш скоріше від неї звільнитись.

На березі милий на тебе чекає, 

Ти хочеш в обіймах мерщій притулитись!

Повітря пахтить ароматом фіалки.

У посмішці Сонце за гори сідає, 

А море гойдає тебе, мов русалку, 

І тягне від берега далі і далі!

Ти знаєш – на березі любий скучає…

Та шторм-буревій аж ніяк не вщухає, 

Щоб вирватись з нього ти сили втрачаєш –

Лиш хвиля любові на берег штовхає!


– Я вас проведу до електрички, – сказав Сергій Никифорович і глянув на годинник. – Через чотирнадцять хвилин відправляється. Ми встигаємо.

На семафорі вже горів зелений – показалася електричка. Молоді люди, купивши квитки вже були на платформі і стали прощатися.

У вагоні майже не було нікого, і вони посідали за столиком біля вікна. Їхали мовчки – кожен мріяв про своє. В уяві був завтрашній день. Аж ось гучномовець електрички сповістив про кінцеву зупинку.

– Ви додому як – на трамваї чи на маршрутці? – запитав Микола.

– Он іде трамвай. Ним і поїдемо, – відповів Олександр.

Трамвай рухався швидко. Першим, як завжди, виходив Микола.

– Бувайте! До завтра, – сказав він.

Микола, вийшовши, став дзвонити Андріані і пішов до неї.

Олександр, стоячи в обіймах Сніжани, був щасливим, притулившись до неї стояв і не тримався за поручні.

15.04. – 17.04.2013.

м.Дніпропетровськ 15.07. – 20.07.2013 р.
24.06.2014 Проза / Роман
На грані живого й мертвого (Глава 13-14) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 24.06.2014 Поезії / Пісня
На грані живого й мертвого (Глава 11) / Пісня | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
25.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 21)
24.05.2018 © Панченко Вадим / Роман
Бог Індерону
24.05.2018 © Панченко Вадим / Роман
Бог Індерону
24.05.2018 © Панченко Вадим / Роман
Бог Індерону
24.05.2018 © Панченко Вадим / Роман
Бог Індерону
На грані живого і мертвого (Том I)
13.06.2014
На грані живого і мертвого - МІЖПЛАНЕТНЕ СПІЛКУВАННЯ (Глава 1, Том1)
23.06.2014
На грані живого і мертвого (Глава 5, Том1)
24.06.2014
На грані живого і мертвого (Глава 7, Том1)
24.06.2014
На грані живого і мертвого (Глава 9, Том1)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 59  Коментарів:
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.05.2018 © роман-мтт
Український кібер-панк +20
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ +31
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти +27
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії +21
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
12.04.2011 © Закохана
04.10.2011 © Марина
14.09.2012 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
12.04.2012 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди