Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
24.06.2014 16:05Роман
Фантастика  
00000
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

Глава 11, Том1

ПЕРШІ МІЖПЛАНЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ

СПІЛКУВАННЯ З ГУМАНОЇДАМИ КОСМОСУ
Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 24.06.2014 / 24037

Наступного дня Сніжана та Олександр прийшли в лабораторію о восьмій годині ранку. Був пахмурний день, проте світлі відчуття майбутнього спілкування з гуманоїдами планети Нібіру підіймали настрій і фантастично підносили їх бадьорий дух у космічний простір. Олександр розсунув штори і відкрив вікна. Свіже повітря війнуло озоновим запахом і ароматом чайної троянди, розквітлі кущі якої заглядали у відчинені вікна башти. Сніжана вирішила очепурити лабораторію і стала витирати пил та поливати квіти, які стояли у горщиках навколо комп’ютерного устаткування. Олександр підійшов до Сніжани. Вони взялися за руки і довго дивилися одне одному в очі... Їх поцілунок ледве розірвав телефонний дзвінок в лабораторію. Олександр підняв слухавку.

– Це турбує вас друга прохідна заводу. До вас просяться з телебачення. Пускати? – повідомив вартовий.

– Хай заходять, – сказав Олександр.

Невдовзі пролунав дзвінок у лабораторію. Олександр попрямував до дверей – відкривати. Сніжана також пішла зустрічати гостей. У відчинених дверях стояли двоє репортерів: юнак з телекамерою і дівчина з блокнотом та ручкою. Юнак – середнього росту, широкоплечий, худорлявий, голубоокий. Темні окуляри сиділи на його рудому кучерявім волоссі. Юначка – трохи нижча за нього, струнка, симпатична кароока брюнетка в окулярах, які дуже пасували до її обличчя.

– А ми – прибульці, в ранній час із телебачення до вас, – радісно віршувала юначка і, привітавшись, обняла Сніжану, а потім, жартуючи, представилася: – Я – Маргарита, а це Петро – наш залицяльник, – і першою переступила поріг лабораторії.

– Доброго ранку. Заходьте, будь ласка, – майже в один голос сказали Олександр та Сніжана.

Петро підійшов до Олександра, який стояв перед ним біля відчинених дверей. Вони привіталися, гаряче потиснули руки один одному. Сніжана закрила двері і стала поруч з Маргаритою. Трішки помилувалися чоловіками і підійшли до них.

– Будь ласка, заходьте, – ввічливо запросила Сніжана, глянувши Петру в очі, з яких знову відчула той погляд, яким він її зустрічав на кожній перерві декілька років тому.

Будьте, як вдома, – привітливим тоном запропонував Олександр. – Розташовуйтеся, – він показав їм на красивий диван. – А я зараз увімкну устаткування і налаштую для вас шоломофони. Доведеться нам, Сніжано, на хвильку відкласти обговорення подальшого удосконалення наших наукових розробок.

Вони підійшли, і Олександр надів на їхні голови індивідуальні шоломофони, ввімкнув систему. На табло з’явилися зони резервних ділянок мозку Петра та Маргарити. Їхні координати Олександр щойно заніс у пам`ять комп’ютера і розмістив на зовнішніх носіях інформації. За декілька секунд на табло з’явилася змістовна таблиця, де висвітлювалися дані аморфності кремнію в коренях волосся на головах Петра і Маргарити та аморфності кремнію в шоломофонах. І коли дані у таблиці зрівнялися, вимкнув систему підігрівання кремнію у шоломофонах, зняв їх і разом з друзями повернувся на диван.

– Розповідай, «Пташо», яка в тебе доля і який шлях широкий? – запропонував Олександр.

– Ти ж знаєш, Сашко, я ще тоді захоплювався сатирою та гумором, мав дві власні книжки, А нині – член Національних спілок України, письменників та журналістів. Закінчив інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Мої телерепортажі та статті в газетах – спеціалізовані, тільки з медицини та біології, бо тут я почуваю себе, наче риба у воді. Ну який би з мене був лікар? – сказав Петро. – Одружений. Ти ж знав її ще тоді, коли їздили на пляж. Моя дружина... – і він показав на усміхнену Маргариту.

– Дуже приємно вдруге познайомитися, – майже в один голос пожартували Олександр та Сніжана.

– А ти, Сашко, ще одружений? – жартуючи, запитав Петро.

– Ось – вона з нами, – і він перевів погляд на Сніжану, яка спочатку привітно глянула на Петра, а потім тепло стиснула руку Маргарити, яка сиділа поруч.

– Як добре, що ми знову зустрілися, – ніби в один голос, радісно промовили Маргарита і Петро.

Зав’язалася тепла і дружня розмова, яку вирішили продовжити за столом.

– Це ми бачилися на державному екзамені... То вже минуло більше трьох років, як почали ви тут працювати, – сказав Петро. – А як же заочна аспірантура на факультеті нейробіоніки?

– Тиждень тому ми з Миколою захистилися на докторський ступінь, ті ж самі дисертації, про які до поїздки у Нью-Йорк говорив декан фізіологічного факультету Володимир Никифорович Томенко.

– Вітаю, – сказав Петро і міцно потиснув руку.

До поздоровлення приєдналася і Маргарита, поцілувавши його в щічку. Попивши кави, вони розійшлися і стали займатися своїми справами. Петро налагоджував телекамеру, а Маргарита з цікавістю розглядала лабораторію. Вона раз по раз задавала запитання – то Олександру, то Сніжані, не пропускаючи жодної деталі. Потім Олександр Андрійович надів на голови Маргарити та Петра запасні шоломи, увімкнув комп’ютерне устаткування, набрав пароль сайту міжпланетного Інтернету Юрона Борисвітовича з планети Нібіру і відправив їх на диван для гостей. У лабораторії засвітилися у певному порядку всі табло – залежно від небесних світил в космічному просторі.

На відео табло планети Нібіру з’являється хоч і кольорове зображення, але сприймається воно Олександром поки ще чорно білим. На екрані виникла людиноподібна істота, тільки голова ледь помітно сплюснута і по своїй формі нагадувала кавун. Вона на товстій шиї пропорційно вписувалася в широкі плечі атлетичної фігури. Круглі великі очі, які обрамляли густі чорні брови, та злегка ввігнутий ніс, пухкі вуста та вольовий підбородок формували красивій дизайн обличчя. Товсте, як дратва, рідке смоляне волосся на голові ледве закривало круглі вушні раковини. На обличчі були ледве помітні вилиці, а в міру великий рот і широке підборіддя додавали мужнього вигляду. Що б там не було, але форма голови викликала приємні відчуття.

Петро вже добре налаштував на табло телекамеру.

– Доброго ранку, Юроне Борисвітовичу. Ми вже знайомі по міжпланетному Інтернету... – так почав розмову Олександр, розглядаючи високу постать з атлетичною фігурою.

– Доброго ранку, Олександре Андрійовичу. Дуже радий, що ви з’явилися на сайті міжпланетного Інтернету і поповнили планетою Земля картотеку міжпланетного зв’язку. Вітаю із закінченням спорудження біотехнічної системи пізнання Всесвіту. Вона і надалі знадобиться, коли ваша резервна частина мозку буде задіяна свідомістю. Перепрошую, але мене терміново викликають. Я потім вас знайду... Давайте краще я вийду з вами на зв`язок завтра зранку. До зустрічі в космічному ефірі! – так закінчився перший міжпланетний зв`язок із планетою Мардук.

Петро від несподіванки широко відкрив очі і переводив отетерілий погляд то на Олександра, то на Сніжану, то на Маргариту. Потім, перевіривши зображення і звук на своїй телекамері, розгублено, радіючи, запитав:

– Олександре, хто це?

– Це з планети Нібіру... Начальник відділу по збереженню даних на зовнішніх носіях інформації, з яких наповнюється міжпланетний Інтернет, у тому числі й наш, – пояснив Олександр і став розповідати: – Юрон Борисвітович вийшов зі мною на зв`язок ще тоді, коли ознайомився через державний Інтернет із нашими розробками про єдине співіснування живої і неживої матерій. Він говорив мені, що завдяки найвищому розуму, тобто Богу, створено у Всесвіті із живої матерії біологічну систему – живу істоту, а з неживої матерії створено технічну систему – павутиння павука, телефони та радіо і телебачення. Що Всесвіт існує тільки завдяки живій і неживій матерії, яку з’єднує особливого роду матерія, котру вчені Всесвіту називають ефіром. Що в цілому Всесвіт є живий і розумний, як людина. Що фізика ефіру, тобто сам ефір, має невідому поки що й для них здатність бути рухомим і передавати рух – коливання матерії думки через аморфний кремній від однієї частки матерії ефіру до іншої – зі швидкістю навіть більшою, ніж швидкість нейтрино. Що матерія думки (свідомості і підсвідомості) теж знаходиться в матерії мозку і так само, як і матерія мозку, є невід’ємною часткою Всесвіту, який плаває в ефірі. Що матерія думки сама здатна у певній комбінації матерій генерувати енергію, ведучу до виникнення нової транспортної матерії. Що така транспортна матерія виникає завдяки існуванню матерії резервного мозку і на основі матерії аморфного кремнію у шоломофоні. Що вся матерія, яка плаває в ефірі, генерована в певних умовах поки що невідомою їм енергією. Він навів мені такий приклад: певна літера відкриває або доповнює безліч різних слів, створених розумом. Або певну фарбу мають відповідні матерії: морква має свій колір, а буряк – свій. Троянда має свій колір, а ромашка – свій. Або всілякі почуття, які виникають від почутої, побаченої чи дотикової інформації мають свою певну інформацію і свої певні дії. Так роз’яснив мені Юрон Борисвітович. Що це все зробив найвищий розум – Бог...

– Здорово виходить, – замислившись, зауважив Петро, підвівшись на хвильку із дивана.

– Виходить, – продовжував Олександр. – Є десь у Всесвіті планета, на якій живе найвищого розуму істота, тобто Бог. І він створив, тобто клонував на своїй планеті живих істот, собі подібних. А потім доручив щоб ці істоти стали клонувати населення на сусідніх планетах, теж подібних до себе – тобто Богу... Так проходив процес створення Богом населення на всіх інших планетах.

– Хтось клонував анунаків* на планеті Нібіру, а вони клонували нас, – сказала Сніжана і набрала на сайті міжпланетного Інтернету планети Нібіру пароль Рирторії Алмазонівни Золотар – наукового працівника відділу інформації.

Анунаки* – це назва населення нації із планети Нібіру.

На табло знову з’явилося чорно-біле зображення. На цей раз була жіноча істота: голова теж ледь помітно сплюснута і за своєю формою теж нагадувала кавун. Тонка шия, вузькі плечі та ще тонша талія нагадували фігуру балерини. Круглі, не дуже великі очі та рівний ніс над невеликим ротом вимальовували симпатичне обличчя. Товсте, рідке волосся темного кольору було заплетене в чотири коси. Дві коси звисали спереду через плечі, а дві – на спину. Були добре помітні невеликі за розміром круглі вушні раковини. Ланіти були білого кольору, їх з’єднували трішки темніші від обличчя уста.

Олександр знову замислився з того приводу, що зображення чорно-біле. Петрові інопланетна жінка з першого погляду запала в око, і він миттєво зіскочив з дивана, знову налаштував телекамеру. Сніжана перевела зв`язок зі свого комп’ютера на комп’ютер Олександра, а Маргарита всілася зручніше на дивані. Олександр надів на голову шоломофон і, увімкнувши зв`язок, почав розмову:

– Доброго ранку! Вас вітає планета Земля. Я – Олександр Світозаренко, начальник наукового цеха заводу «Токарно-фрезерного устаткування», Сніжана – начальник дослідної лабораторії, Петро та Маргарита – журналісти телебачення.

– Вітаю! Я – науковий працівник інформаційного відділу, Рирторія Алмазонівна Золотар. Слухаю вас, – приємно усміхнувшись, відповіла жінка.

– Хочемо взяти у вас інтерв’ю, – сказав Олександр і перевів паралельні зв`язки на Петра та Маргариту.

– Запитуйте. Охоче відповім, – спокійно відповіла Рирторія Алмазонівна.

– Скажіть, будь ласка, скільки проживає людей на вашій планеті? Який суспільний лад у вашої цивілізації? Яка середня тривалість життя населення? – запитала Маргарита.

– Шумери – це предковічна назва нашої цивілізації... Населення планети порівняно з вашою невелике – понад вісімсот мільйонів мешканців. Живуть вони від семи тисяч років до десяти тисяч років. У нас єдина національність – анунаки, які побудували заможну комуну, де всі рівні, незважаючи на посаду. Національне надбання ділиться між членами суспільства за потребою кожного з нас. У нас відсутні жадібність, заздрість, ворожнеча та брехня. Кожен живе так, як йому подобається, не наносячи жодної шкоди суспільству, адже керується тільки розумом. А наш розум має таку енергію, яка трансформує в ефірі матерію оберігання. Ця матерія знає, що їй робити і веде наш розум тільки вірним шляхом, вибраним всім суспільством. Посади займаються відповідно до розуму. Нам невідомо, чим керується ваш розум.

– А як вам дається довголіття? Від народження чи підтримуєте його штучно? – поцікавилася Маргарита.

– І від народження і штучно... Через кожну тисячу років кожен з нас має зробити те, що йому напише вищий розум на сайті міжпланетного Інтернету. Хто сумлінно виконує ці вказівки, живе довше.

– А для нас він може написати, що робити через кожні десять років? – жартуючи, запитала Маргарита.

– Для вас теж зможе, але ж ви зуміли тільки частково задіяти резерви мозку... А інші ділянки розраховані й закодовані вищим розумом у ваших генах і будуть задіяні тільки в той час, коли ваша цивілізація досягне належного розвитку. Вам тоді непотрібно буде надівати шоломофон. Я без нього, а спілкуюся з вами через такі ж самі, як у вас, засоби інформації. І спілкуюся так само, як і ви в себе вмикаєте коли потрібно і використовуєте телефон, радіо та телебачення. А коли у вас буде відповідний такому зв’язку інтелект (подібний до нашого), то будете сприймати і посилати інформацію на планети так само, як зараз відправляєте і отримуєте її з іншого міста по мобільному зв’язку, – відповіла Рирторія Алмазонівна.

– А у вас зображення на екрані чорно-біле? – запитав Олександр і перевів зв`язок на Петра.

– Ні, не чорно-біле... Це стосується штучного зв’язку і резервної частини вашого мозку. Адже колір – це теж матерія і невід’ємна частина Всесвіту. І поки не буде задіяна резервна частина вашого мозку, будете з нами спілкуватися і бачити нас в чорно-білому зображенні, – зауважила Рирторія Алмазонівна. – Або удосконалюйте своє комп’ютерне устаткування...

– Розкажіть, будь ласка, яка у вас промисловість... Як колись ви добували золото на нашій планеті? Чи не пов’язано це з промисловістю? – запитав Петро.

– У нас тільки виробництво промислових роботів та транспортних ракет для перевезення роботів, яких ми посилаємо не тільки на планети, з якими ведемо взаємний обмін копалинами. Роботи у нас працюють у сільському господарстві та на виробництві товарів широкого вжитку. А золото теж добували у вас на обмін і для використання при будівництві радіомаяків-пірамід, таких, як у вас в Єгипті, на планеті Марс і на інших планетах. На ці радіомаяки ішли у вірному напрямку наші ракети-кораблі з промисловими роботами, – відповіла жінка.

– А чи є у вас армія? Якою вогнестрільною зброєю вона насичена? – знову запитав Петро.

– Я вже вам говорила про нашу ракетобудівну промисловість. То ви, мабуть, подумали, що ми виробляємо ще і бойові ракети далекого бою. Ні. Це транспортні ракети і ракети-перехоплювачі. У нас армії немає. Ми не агресивна планета. Але оборону тримаємо завжди. Вчені провели удосконалення обчислювальної техніки, розробили нові елементи та устрої автоматики і телемеханіки, оснастили ракети-перехоплювачі системами виявлення і пізнавання. Як тільки стартує ворожа ракета, то наша йде на таран і випускає знищувальний снаряд, а сама миттєво звертає із самоцілі і незабаром повертається на своє стартове місце.

– Риртаріє Алмазонівно, а яку біологічну основу має ваш організм? – запитала Сніжана.

– Аморфно-кремнієву... Наші м’язи тверді, рухаємося трішки повільніше, ніж ви. Наші кістки не беруть ваші ріжучі інструменти. Ми володіємо неабиякою силою. Наш організм емоційно вольовий, стійкий до хвороби, – відповіла вона.

– Риртаріє Алмазонівно, скажіть, будь ласка, скільки часу мати виношує в своїй утробі дитину до дня її народження? – запитала Сніжана.

– У нас мати виношує дитину дванадцять місяців, але народжує лише два рази за своє життя, бо це пов’язано з нашим довголіттям.

– А це правда, що ви нас клонували, як зазначено в манускриптах? В Біблії написано, що нас сотворив Бог. Якщо це правда, то навіщо ви для запліднення додавали глину? – запитав Петро.

– Скажу так. Коли ми надумали вас клонувати, то користувалися такою думкою. Ви знаєте, що глина – не тільки елемент живої природи. Її клітини самостійно розмножуються, і вона за рахунок цього росте – збільшується у своїй масі. Це по-перше. По-друге, ми також знаємо, що кожна матерія, яка плаває в ефірі, сама здатна в певній комбінації генерувати енергію, ведучи до виникнення нової матерії, тобто вас. І глина не дасть нам клонувати знову себе... І по-третє, ми були впевнені, що при такій комбінації в лоні нашої жінки, яка на той час була на планеті Земля у відрядженні, повинна створитися нова істота, подібна нам. А оскільки ми були клоновані вищим за нас розумом за дорученням Бога, то гадали, що ви будете тотожні нам, подібні до Бога. А те, що сказано в Біблії, – то правда. Він один, а Всесвіт великий... Призначений помічник, який проживає з ним на планеті, клонував населення сусідніх планет і на кожній з них призначив помічників Бога... Таким чином, схожі на Бога живі істоти створювалися на тих планетах, де бажав Бог, – так пояснила Риртарія Алмазонівна.

– Скажіть, будь ласка, а чому наше суспільство живе не так, як ви? Чому в наших людей дуже багато недоліків: егоїзм, жадність, недовіра, брехня, ворожнеча, агресія, зрада?.. Адже ви, коли клонували нас, були впевнені, що будемо вам подібні, а отже, подібні Богу. Чому так сталося, що наша цивілізація у своєму розвитку духовно занепадає з кожним роком? Як зупинити цей духовний занепад? Чи можна його зупинити? – знову спитав Петро.

– Скажу чесно. Ми не мали права вас клонувати і за це були покарані Богом. Помічника Бога, призначеного ним на нашій планеті, на той час з нами не було. Ми побачили вас ще тоді – такими, якими ви є тепер. Ієгова сказав, що нечестиві будуть викорчувані із землі, і вирішив їх затопити. Він устами свого помічника сказав про це Ною, а сам затопив Землю. А Ной зробив усе так, як сказав Бог. Він збудував ковчег і взяв із собою трьох синів, свою дружину та дружин синів і по парі кожної тварі. А щодо духовного занепаду скажу, що він триватиме і його вже ніхто не зупинить, адже такий розвиток людини закладений в її генах при клонуванні. А чи довго триватиме занепад? Зараз ми думаємо над цим питанням, але не впевнені, адже ми – не Боги. І клоновані не ним особисто. Ми думаємо, що спускається вказівка Бога про покарання нечестивих. Але він дав час, щоб ви його зрозуміли і покаялися. За його бажанням змінюються орбіти планет, щоб очистити Всесвіт від нечестивих. Орбіта Землі буде змінюватися доти, доки він не побачить здійснені державними правителями та олігархами духовні зміни. Адже Бог – милостивий. А поки він продовжує змінювати орбіту, її зміна може привести Землю до всепланетного потопу. Прояви таких катаклізмів уже відбуваються в тих місцях, де проживає найбільше неугодних Богові. Ви й самі все це бачите на власні очі. Я не лякаю, а пропоную кожному замислитися, поки не сталося непоправного лиха, – так закінчила інопланетна жінка свою не дуже приємну відповідь.

– Ви сказали, що Бог мінятиме орбіту нашої планети, поки не побачить зміни, прогрес... А ви могли б назвати ці зміни? – запитала Маргарита.

– Помітні зміни мають починатися з побутових умов суспільства. Спочатку правителі повинні дати наказ, згідно якому олігархи стануть відраховувати в бюджет держави сімдесят відсотків свого річного прибутку. А з часом слід почати відбудовувати ту комуну, яку ви почали будувати, але не довели до кінця, – сказала вона.

– Скажіть, будь ласка, а яка вага малюка при народженні? Скільки років йому виповниться, коли починає розмовляти? У скільки років закінчується його дитинство? – сипала питання Маргарита.

– Як вам сказати? Ми над цим не думали, тому що у нас не було такої потреби. А не було через те, що розвиток малюка починається вже в утробі матері. Малюк, як тільки народився, миттю звертається до мами і просить те, що вважає за потрібне для нього. І так з кожною годиною, з кожним роком поповнює свій мозок потрібною інформацією. Його зрілість залежить від здібностей. Трапляється, що і в сорок років стає дорослим, а буває – і в шість тисяч років зберігає дитячі устої та поведінку. Ми на це не звертаємо уваги. Відразу після народження дитина важить від дванадцяти до сімнадцяти кілограмів. До сорока років набирає вже повну вагу. Вона становить від двохсот до трьохсот кілограмів.

– Риртаріє Алмазонівно, велика вам подяка від кожного з нас за інтерв’ю. І, з вашого дозволу, останнє запитання. Ви сказали, що резервна частина мозку людини з часом зможе приймати не тільки кольорову інформацію. Що ви мали на увазі? – поцікавився Олександр.

– Я мала на увазі емоційні почуття, які виникають при спілкуванні живих істот. Почуття – це теж особливого роду матерія, яка за певних обставин генерує з відповідними матеріями транспортні матерії, які здатні у резервній частині мозку на відстані сприймати і передавати відповідні свої емоції. Зараз ваші емоційні почуття я теж сприймаю такими, якими їх сприймаєте ви, коли вони виникають при нашій розмові. Дякую за щирі запитання. До зустрічі в ефірі! – закінчила свою відповідь Рирторія Алмазонівна.

Петро і Маргарита, подякувавши Олександрові і Сніжані, від радісного задоволення ще довго приходили до тями, сидячи на дивані для гостей і обговорюючи завтрашню вечірню телевізійну передачу.

– Давайте я вас проведу, а заодно познайомлю з директором нашого заводу, – запропонував Олександр.

Вони зайшли в приймальню директора. Олександр Андрійович пояснив секретарці, що журналісти-телевізійники хочуть познайомитися з директором. Секретарка запропонувала гостям присісти.

– Сергію Никифоровичу, до вас гості з телебачення, – повідомила вона.

– Будь ласка. Нехай заходять, – сказав директор.

– Прошу заходити, – промовила секретарка, відчиняючи їм двері.

– Сергію Никифоровичу, я тобі вже розповідав про них, а тепер познайомтеся: Петро Микитович і Маргарита Віталіївна, – представив їх Олександр.

– Будемо знайомі, – сказав Сергій Никифорович і, вийшовши з-за столу, потиснув руки гостям, запропонував сісти. – Чим можу бути корисним для вас? – запитав, сідаючи за стіл.

– Прийшли запросити вас, Сергію Никифоровичу, і ваших науковців до нас на телепередачу, яка відбудеться в наступну середу о двадцятій годині. – Ви ж у відрядження не їдете? Зможете прийти? – запитав Петро Микитович. – Прийдемо. Дякую за запрошення, – відповів він, знявши слухавку телефону.

– Тоді на все добре. До зустрічі на телебаченні. Не будемо вас відволікати, – сказав Петро Микитович, тиснучи ним подану йому руку.

– Будь ласка, Олександре Андрійовичу, проведи наших гостей і покажи наш завод, – сказав Сергій Никифорович.

В супроводі Олександра Петро і Маргарита, сяючи від задоволення побаченого і почутого, виходили через другу прохідну заводу.

м.Дніпропетровськ 29.05. – 03.06.2013 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
24.06.2014 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 10, Том1)
24.06.2014 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 12, Том1)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
На грані живого і мертвого (Том I)
13.06.2014
На грані живого і мертвого - МІЖПЛАНЕТНЕ СПІЛКУВАННЯ (Глава 1, Том1)
24.06.2014
На грані живого і мертвого (Глава 9, Том1)
24.06.2014
На грані живого і мертвого (Глава 11, Том1)
11.07.2014
На грані живого і мертвого (Глава 13, Том1)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 34  Коментарів:
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди