Бобік
Бобічок гарненький, бобік чепурненький
У будочку забігає, своє тільце заховає.
Веселиться і стрибає, і з будочки вилітає.
Потім стрімко залітає, і так знову й знову грає.
Голівоньку він ласкає, щиро й ніжно притуляє,
Торкається так масненько, що стає аж солоденько.
У будочку забігає, безліч раз це так триває.
Стільки, скільки захотів, що аж поки не змокрів.
Потім стане так ніжненько, в очі дивиться п’яненько,
Трішки гавкне веселенько, ти – чудовий шалуненко -
Бобічок прекрасний, напрочуд гарненький:
І для тіла й для душі такий солоденький.
Як закінчив усе діло – тільце його тай зомліло,
Трохи він відпочиває, потім знову починає.
Як то добре, як то млосно, як бобічок грає,
Ніби з душі, ніби з серця струни витягає.
Все хочеться і хочеться із бобіком гратись,
Солодитися любов’ю, щастям напуватись,
А найвищий пік кохання – разом відчувати,
Коли бобік в будочці гру буде кінчати.
І той стан тіла блажений ні з чим не зрівняти,
Як політ душі у небо, казкою назвати.
Цей великий скарб людині, Богом її даний,
Лиш в любові і коханні може бути знаний.
То ж любіться і кохайтесь тілом і душею,
Насолоджуйтеся щастям й любов’ю своєю.
