Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.06.2014 11:39Новела
Війна 2014 Україна  Про сучасність  Про Батьківщину  
80000
Без обмежень
© Тетяна Белімова

Хай буде мир!

«Say it out loud peace will come
Everybody shout peace will come
Blow the trumpet beat the drum
Peace will come»
Diana Gurckaya «Peace will come»
Тетяна Белімова
Опубліковано 27.06.2014 / 24080

Ти малюєш білого лебедя на асфальті, а біла крейда розкришилася і ти не знаєш, як тобі його домалювати? Може, твоя мама зарадить лихові. Вона тримає картонне пуделечко із крейдою в руках, принишкла на лавці поруч із дитячим майданчиком.

Ви приїхали сюди декілька днів тому. Тут тихо. Дуже тихо. І коли зранку щебечуть невидимі пташки санаторного парку – це дивує найбільше. Пташиний щебет замість пронизливого виску куль…

- Мамо, там ще лишилася біла крейда?

- Мамо???

Чому вона нічого не одказує? Не чує? Замислилася? Поринула у спогади? Повернулася подумки туди – до їхнього покинутого помешкання у рідному містечку? Хоча, що ти можеш про це знати у свої шість років? Ти сам виймаєш із маминих, ніби задерев’янілих рук пуделечко із крейдою. Так, білої нема. Лишилася ще рожева й бірюзова. Ти спритно домальовуєш дзьобика лебедю рожевою крейдою і швидко розграфлюєш класики, аби вдосталь пострибати (тут можна? тут можна!).

Сонце. Його ніби багато, але вітер уже не вперше приносить темні дощові хмари, і тоді холодно й непривітно, доводиться сидіти у маленькій двомісній палаті на другому поверсі, де на сусідському ліжку (через тумбочку) тьотя Аня зі своєю донечкою Яною, трохи меншою за тебе. А в тьоті Ані очі завжди червоні від сліз (і в твоєї мами теж!).

- Мамо, що ти робиш? – ти дивишся на маму, губи якої ворушаться (вона щось проказує пошепки, зовсім нечутно), - Мам?

- Мам… а папка наш скоро приїде? – від твоїх слів мама знову дерев’яніє. Ти відходиш до своїх малюнків на асфальтованій доріжці, а вона дістає з кишені мобільний і перевіряє щось у ньому. Телефон… Раніше вона давала тобі погратися, послухати якісь прості мелодії чи навіть радіо у навушниках. Але зараз… Зараз вона стереже цей телефон ніби найбільший скарб! Не розлучається з ним цілісінький день і навіть на ніч кладе під подушку.

- Мам! Пішли на концерт! А? Дивися! Усі пішли вже місця займати! Мам!..

Ти стоїш і канючиш, смикаючи її за вільну руку (бо в іншій затиснуто той самий злополучний телефон). Ти термосиш і термосиш її за руку, поки врешті вона глибоко зітхає і підіймається з лавочки. Це перший звук від неї за довгі години мовчання, хай навіть і такий скупий, але прикрашений її посмішкою – то вже привід для того, аби весело промчатися на одній нозі до їдальні. Там уже зсунули всі столи вглиб до буфету, а всі стільці виставили рівними рядами перед імпровізованою сценою – утвореним під глухою стіною майданчиком, на якому встановили мікрофон і величезні колонки. Ти махаєш мамі рукою, коли вона врешті з’являється у дверях і про всяк випадок ще й кричиш:

- Мам! Сюди! Я зайняв місце! Я тут!

Поступово всі стільці займають такі ж, як і ви біженці – прибулі ще ранньою весною кримчани та земляки-східняки, що наразі заповнили усі корпуси великого за будь-якими мірками санаторію (тут нема жодних відпочиваючих, бо ж країна охоплена війною). Ти поки цього не розумієш, ясна річ, але усвідомлення цього прийде. Обов’язково! Ти просто ще надто маленький, аби у свої шість років замислюватися над цим (іграшкові літачки – ось твоє все! ти марив і мариш небом! хтозна… може, колись…).

Перших від сцени два ряди важна тітонька у вишиванці, яка, певно, тут за старшу, наполегливо просить не займати. Сонце виринає серед поодиноких темних хмар і вщерть заливає цю імпровізовану залу крізь бічні, лише тоненькими фіранками завішені вікна. Сонце наповнює це приміщення, ніби дає своє благословення і на це дійство, і цим глядачам, і акторам, які будуть виступати перед ними.

Гімн України, коли багато хто у піднесенні кладе руку на серце, хвилина мовчання (ти раптом зауважуєш, що товста тіточка поруч розмазує кулаком сльози і шмаркає носом, ніби маленька) - оце все віднині буде твоїм незримим спадком чи навіть цілою спадщиною для нового життя. Тобі бути справжнім героєм України, гідним її сином – льотчиком-героєм! Ти ще нічого про це не знаєш. Навіть і не здогадуєшся про те, що оця хвилина мовчання, вірші українською, які красива тьотя читає зі сцени разом зі своєю донечкою майже твого віку (вони обоє у гарних вишитих сукнях, які прикрашені червоними маками пам’яті і крові, що запеклася на серці), ці пісні невідомого аматорського колективу під баян – все це визначить твою свідомість, шлях, життєвий вибір! Ти вже відмінний! Ти вже не той хлопчик, що ганяв у дворі м’яча і прислухався до п’яних матюків сусідських дядьків, які «відпочивали» після зміни, бо сьогодні ти не лише почув, а й відчув, що ти – українець!

- О, мамо рі-і-ідна, ти мене не жди-и-и! Мені в наш ді-і-ім ніколи не прийти-и-и! З мойого се-е-ерця мальва проросла і кров’ю зацвіла-а-а!

На другому куплеті цієї пісні, яку ти чув тут, у санаторії, вже не раз (вона лине з відкритих вікон «кримського» корпусу, лунає з телевізора замість мультиків і навіть звучить із телефонів багатьох тут) двері розчиняються і до їдальні заходять глядачі перших двох рядів. Це чоловіки у камуфляжі (здоровенні! як видається тобі) – хто на милицях, хто із рукою на перев’язі, хто із пов’язкою на голові. Їхні бліді і виснажені обличчя виглядають безкровними масками над темно-оливковими одностроями, декого з них підтримують попід руки волонтери.

- Це ж наші! З АТО…

- Біднесенькі… бачите, як їх…

- Та й так добре, що живі-здорові! А скількох уже поховали…

- Може, вже ж не воюватимуть??? Поки одужають – війна скінчиться!

- Хай би так і було!

- Ой-йой-йой! До чого дожилися!

Пісня урвалася. Дівчина, що виконувала її ніяково переминається біля мікрофону. Фонограму виключили. Під тривожне перешіптування присутніх всі вояки врешті розсідаються вільними стільцями. Знову лунають «Мальви» з іще більшим піднесенням і почуттям, бо ж тут присутні ті, про кого це писалося, але які попри лють і ненависть ворогів, що полювали за їхнім життям, вцілили.

Ще лунають вірші і пісні, звучать побажання, відозви, заклики. Потім всіх фотографують (чи всі фотографуються!) – звісно, з тих, хто бажає. Ви з мамою не поспішаєте до виходу. Та й куди вам поспішати? Вас ніхто не чекає у маленькому двомісному номері. Вже на самісінькому виході ви раптом стикаєтеся у дверях із молодим хлопцем-військовиком. Його біла-білісінька здалеку забинтована до коліна нога зблизька виявляється вкритою жовтувато-сірим несвіжим гіпсом. Він не встиг вийти за двері, як на ньому повисла маленька й худенька, ще зовсім не стара жінка. Солдатик ледь втримує рівновагу на своїх милицях, а жінка все не розтискає обіймів. Нею ніби стрясає невидима сила, душить її схлипами, крізь які зі страшним свистом прориваються поодинокі слова:

- Си-и-иночку!.. Жи-и-ивий!.. Жи-и-ивий!!!

Ти вражено притискаєшся до мами, яка у правій руці стискає телефон (за цією своєю недавньою звичкою? чи дивним збігом обставин?). І саме у цю мить, коли ви не можете вийти, але й назад вам повернутися нема змоги (задні глядачі підперли вас до дверей, чекаючи своєї черги вийти), мамин телефон починає дзвонити – голосно, відчайдушно, перекриваючи своєю мелодією схлипування й плач солдатської матері. Твоя мама притискає телефон до вуха і в наступну мить ти чуєш її якийсь змінений (ти точно ще ніколи не чув, щоб вона з кимось так говорила!), майже суворий голос:

- Не треба більше воювати! Кого ви вбиваєте? За що боретеся??? Хай буде мир!

Київ 25 червня 2014 року
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
07.06.2014 СпецТЕМИ / Конкурси
Слова подяки!)))
28.06.2014 Привітання / З днем народження
Привітання з днем народження Андрію Осацькому))))
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Новела Війна 2014 Україна
16.07.2014 © Луч Света
Покута
27.06.2014
Хай буде мир!
23.06.2014 © іміз
Тересчині ворота
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 8 (8+0+0+0+0)
Переглядів: 537  Коментарів: 18
Тематика: Проза, новела, крейда, мама, класики, біженці, охоплена війною, Гімн України, війна, живий, солдат, воювати
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 04.07.2014 08:28  © ... для Ігор Рубцов 

Дякую, Ігоре)) Насправді було багато сумнівів по цьому твору - через те, що він у мене "на замовлення". Сильно сумніваюся у його естетичній вазі, але я не могла не написати його. Так уже вийшло! Душа просила такого ідеологічно заангажованого.
Стосовно твоїх міркувань - розумію! Не знаю, як би я поводилася у подібній ситуації. Багато хто озвучує зараз бажання вийти з бомбою на Червону площу і зруйнувати їм все так, як вони руйнують у нас... І цих людей теж можна зрозуміти. Мені здається, у цьому пекельному горнилі народиться новий Донбас. Наш Донбас. Український Донбас.
І ще... Вже зрозуміло, що ця війна так скоро не завершиться. Дай, Боже, аби до Нового року, до весни... Але все буде добре - маю тверде переконання і передчуття!
ТРИМАЙСЯ! 

 04.07.2014 00:16  Ігор Рубцов для © ... 

Я впевнений, що за умов нетривалого перебування на правобережній частині України багато східняків відкрили би для себе справжню Україну. Коли ми поверталися із Закарпаття, мене колеги питали: "Ну як там?", у сенсі: як ви там уникнули небезпеки? Скільки їм пояснював, що ставлення галичан до нас набагато приязніше, ніж наших донецьких до львів`ян. А Карпати? Це взагалі рай для приїжджих. Ні, більшість вірила "ящику" з мордою кісєльова. І народилося те, чого ніколи не було і у що мало хто вірив. Я - східняк із...

 03.07.2014 08:25  © ... для Тетяна Чорновіл 

Дякую!)) 

 29.06.2014 09:53  Тетяна Чорновіл для © ... 

Нехай буде мир нарешті! Гарна новела! 

 28.06.2014 08:39  © ... для Якобчук Павло 

певно, що так! маєш рацію! 

 28.06.2014 08:38  © ... для Деркач Олександр 

дякую! 

 28.06.2014 08:38  © ... для ГАННА КОНАЗЮК 

Може, я про це не думала. Мені дуже і дуже важко було це писати, якщо чесно... 

 28.06.2014 08:38  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Вдячна)) 

 28.06.2014 08:37  © ... для іміз 

Дякую, Іринко!)) 

 28.06.2014 08:37  © ... для Максимів Галина 

так! так і буде!!! 

 28.06.2014 06:56  Якобчук Павло для © ... 

 

Якби ми жили в інший час все-одно писали б. Дякую

 27.06.2014 18:39  Деркач Олександр для © ... 

Зворушливо написано 

 27.06.2014 18:18  ГАННА КОНАЗЮК для © ... 

Таню! Читала зі сльозами на очах!.. Читала реалії життя, а колись твоя новела читатиметься як історична... До чого ж боляче! Дуже цікавий і майстерно написаний твір! Чудово!!! 

 27.06.2014 13:38  Панін Олександр Мико... для © ... 

Чудово, неймовірне поєднання, синтез документального репортажу і поетичної прози. 

 27.06.2014 11:28  іміз для © ... 

дружина "вояки" ДНР, чи ЛНР, свідомість якої пробуджують українські "Мальви", вишиванки, українська мова незасмічена, тимчасовий номер-домівка двомісний.Люди тікають у другий кінець країни, аби врятуватися - і їх радо приймають ті, на другому кінці країни, ділячись куском, часто пісного хліба, але діляться останнім...Їх жаліють, розуміють, бережуть... У багатьох свідомість пробуджується, як ось у Твоїх героїв, але в багатьох втимчасова втеча є лише тимчасовою втечею від бомб, аби повернутися у незалєжну ДНР... такі от думки...
гарна новела, дякую. 

 27.06.2014 10:20  Максимів Галина для © ... 

Мир буде, бо прагнуть люди
Справжного миру
Й надіються щиро)))) 

 27.06.2014 09:33  © ... для Мальва СВІТАНКОВА 

дякую! мені здається, зараз нема жодної людини, яка б про це не мріяла! 

 27.06.2014 09:29  Мальва СВІТАНКОВА для © ... 

Істинно: Хай буде Мир! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
05.04.2012 © Т.Белімова
07.02.2014 © Суворий
09.12.2016 © Маріанна
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
http://virtus-mebel.ru/ шкафы купе на заказ в бутово.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди