"Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі..."
Не знаю... Що ж, тобі видніше.
Їм тільки зябко на вікні...
Вони не звикли до морозів,
Їм ніжний дотик рук миліш,
Колись зачитувався прозою...
Тепер же осторонь стоїш.
Це, може, навіть, і не вірші...
Моє єство, моє життя.
І відчуваю я гостріше
Те запізніле каяття...
"Ще любиш?..." - "..." - "Що ж, тобі видніше."
Стискаю колючки в руці...
Це, може, навіть, і не вірші.
Любові й віри посланці...
03.2010.