Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.07.2014 16:54Новела
Про щастя  Про кохання  Про душу  
ЙШЛА З ВЕСІЛЛЯ
30000
Без обмежень
© Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ

ЙШЛА З ВЕСІЛЛЯ

Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Опубліковано 08.07.2014 / 24247

Була на весіллі. На весіллі… коханого.

У голові туманилось. Однак взяла себе в руки: й оком не повела, що через те страждає. «Гірко!» разом з усіма вигукувала. Щось там вітальне голосно промовляла. Молодята її чули й приязно відповідали. Це так, мимохіть, Вона відзначала. Зосередитися не могла. Яке там зосередження?! Адже і Він, і Вона могли би бути разом. Вона зараз стояла би поруч з Ним, а Він ― поруч з Нею, отам ― за весільним столом, у центрі уваги. І Вона, як найзакоханіша на світі дівчина, була би такою щасливою.

Розмріялася.

Мимоволі погляд ковзав по присутніх. Їдять. Цокають ложками, виделками. Накладають. Наливають. П’ють. Закусюють. Посміхаються. Хмуряться. Гикають. Озираються. Фліртують. Переглядаються. П’яніють. Вигукують: «Гірко!». Рахують: «… Сім-над-цять!». Вигуки захоплення. Знову накладають, на-а-али-ва-ють… п’ють… з-за-а-акусю-ють… хму-у-уряться… г-гиккка-ють… п-п’янннію-ють… Знову ви… виг… вигукують: «Гірко!»…

Й у Неї на душі гірко… Ой, як гірко!

Он сидить за столом майже напроти неї, з дозволу сказати, її подруга. Звісно, вже колишня. Так ото подруга чи не першою почала її коханому усякі плітки розповідати. Як згодом з’ясувалося, сама ж їх і вигадувала. А коли зрозуміла, що вони не дужу дієві, організувала Її зустріч з якимсь там діловим чоловіком. Той і гадки не мав, що за співбесідницею і ним самим уважно стежить Її коханий і дуріє через ревнощі. Підприємець просто, щиро й у всіх подробицях розповідав, що конкретно він ближчим часом зможе привезти з меблів та інших хатніх речей, яких виробників, за якими цінами і що з того можна буде придбати зі знижками.

А подруга ж переконала майбутнього нареченого, що то ― коханець. Той повірив. Дурненький. У народі мовлять, що є жіноча солідарність… Та воно як ще розсудити. Напевне, більше жіночих заздрощів.

А он, трішки далі, чавкає й запихається рудий курдупель. Має вже за сорок років, а до неї ― молодюсінької-гарнюсінької ― загравав. І що то йому в макітру стукнуло? Ну, глянула якось на нього приязно. Так то ж під час концерту було, якраз перебувала в образі, виконуючи номер. А він і гемби розвісив. Засяяв. Ну, то сяяв би перед своєю дружиною і чотирма дітьми та перед їхніми вчителями, яких систематично забезпечує цінними подарунками, щоб чада мали гарні оцінки в атестатах зрілості. Так ні ж! Навпаки, розтриндів по всій околиці, що вона ― його… Ну, як сказати?.. Майже коханка. А де хтось мовить «майже» інший прибреше, що коханка. Так і пішло-поїхало.

Сиділа за весільним столом. І сама не розуміла, чому ж погодилась прийти на весілля коханого. А коли ж пообіцяла, треба було дотримуватися слова. Така її вдача. Прийшла. Прийшла, чи щоб зрозуміти, що запросили… познущатися над дівочими почуттями, чи що? Адже всі довкола знали, що ви кохаєте одне одного.

А що вийшло?

То чого ж оці усі люди, котрі накладають, наливають, п’ють, закусюють, фліртують, гикають і вигукують «Гірко!», поприходили зараз?!. Вони ж бо мали прийти на весілля їхнє: Її та Його. Адже більшість з них так і запевняла: чекаємо вашого весілля, прийдемо, будемо!..

То що виходить? Нещирими були?!.

На душі гірко… Ой, гірко!

Та так гірко, що… ой!

І добре, що в один момент встала та й хутко покинула те весілля…

Хм! «Покинула»… «Покинула» - значить, була! А чого була? Якого дідька туди пішла? Покликали? Ну то й що? Що, покликали заробіток давати? Чи премію? Чи дивіденди? А що то за вони?.. Чого ти там не бачила? Ще раз хотіла відчути душевний щем? А навіщо? Це ж на твоєму здоров’ї аговкнеться.

Покинула весілля, і чарки не пригубивши. Але чому так хитає тіло? Чому туманиться перед очима? Дурно. Прісно.

Ноги шкандибають. А куди?..

Після «Гірко!» Він цілував… Ой, Господи, не Її… Не Її! Не Її!!!

А там ото неподалік молодят сиділа ― та що «сиділа»? досі, мабуть, сидить ― така єхидна колобок-баба. Вз’їлась на неї, молодюсіньку-гарнюсіньку. Спершу хотіла, щоб за її онука вийшла заміж. Він зовні непоганий-то, але ж лінивий, брехливий, крадійкуватий і хвалько. Ну, що то за чоловік молодюсінькій-гарнюсінькій та ще й працьовитій?! Щось там вона, колобок-баба, про неї ще й негарне сказала своїй сусідці по столу і лупатими своїми беньками ― зирк-зирк. Гадала, не побачить… А воно ж таке, хочеш не хочеш, бачиться.

А ноги шкандибають-заплітаються, кудись ведуть…

Спрямувала навпростець з наміром - через колії залізниці.

Протоптаною стежкою ― крізь лісосмугу.

Почувся гудок потягу чи електрички.

Так Він же отам, на весіллі, що мало бути їхнім весіллям, цілує не Її, посміхається не Їй…

Такі гарні колії. Відблискують на сонці… А якщо шию покласти?

Ні-ні! Що там у голову лізе?!. Тільки спробувати, чи теплі? Ото й усе!

Або вухо притулити, щоб зрозуміти, чи далеко потяг? Хоча, певно, близько. Гудок уже дав. Значить, і залізнична платформа близько. А чому він більше не гуде? Може від’їжджаючи загудів-засвистів?

З такими думками опустилася на коліна і повільно притулилася вухом до рейки. Та враз почула стривожені застереження хлопчаків, які нізвідкіль взялися, що потяг на підході і треба віддалитися від колії.

Швиденько встала, відійшла. Відчула, що почервоніла. Дивно: чому почервоніла? Соромно стало перед своїм єством і своєю совістю? А у Нього є совість, що через плітки покинув Її?!

Потяг ― стук-тук, стук-тук, стук-тук…

А обіцяв організувати весільну подорож залізницями України у найзручнішому купе найкращого вагону.

Потяг ― тук-стук, тук-стук, тук-стук: обіцянка не цяцянка, обіцянка не цяцянка!..

Пусто. Прісно. А ноги кудись чалапають.

Ага… Он воно як?! Річка!

Гм, річка… Ти диви!.. Так ось тут же Він цілував Її! Точно тут! І так гаряче, так палко, що вовік не забути. І отут запропонував весільну подорож на вибір. Вона вибрала подорож залізницею.

А-ну, чи глибока річка?

Так у взутті, в одягу і ввійшла…

Ти диви, не глибока. А-ну, ще треба пройти…

На душі ― прісно й гірко-прегірко…

А вода прохолодна. Та то ніщо. Невдовзі все скінчиться.

Ноги… Ти глянь, які розумні ноги, повзуть по дну річки, шукають глибину. Правильно. Вода шиї сягла.

Та що це? За очеретом, як виявилось, рибалки були. Побачили. Гукати почали та напівжартома-напівстривожено пояснювати, що у взутті люди не купаються.

Справді, хто ж у взутті купається?!. Що Вона з глузду з’їхала? Та ні!

Мокрою відійшла в гайок, що поблизу берега.

Аж враз у животі ― штовх-штовх.

Але якось не звернула уваги. Змерзла, змокнувши. Треба було зігрітися, скинувши й просушивши одяг та взуття.

Однак, що це?!. У животі ― штовх-штовх!.. Штовх-штовх!..

І тут же серце ― калать-калать… Зачастило-зачастило.

Зрозуміла.

Замислилась: значить, це вовтузиться-грається дитинка чоловіка, її законного чоловіка, Який нині далеко від Неї на заробітках…

А Вона що тут вигадала?! Ач, що вигадала?! Закохалася. В іншого закохалася… Це ж треба!.. Фути-нути!.. Отакої учудила…

А якби не хлопчаки? Не рибалки?..

От дурні ноги!.. Шкандибали… Заплітались… Прошкували… Вели…

Завели б, якби не хлопчаки, не рибалки… Ой, завели б…

А на весіллі Він… Ну, й нехай цілує! Не Її цілує…

У Неї є краще за Його поцілунки ― Оте, що у животі грається та під серцем стукає, і що належить ще і тому, який на заробітках.

Крізь крони дерев пробилося яскраве сонячне проміння. Вона підставила своє обличчя прямо під нього і від того… чхнула: раз, другий… третій…

«Правда», ― подумала вона, згадуючи народне повір’я.

Душа поступово почала наливатися смислом і надіями.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.07.2014 Проза / П`єса
ВОЛЬТИЖУВАННЯ АСОЦІАЦІЯМИ (частина 2)
09.07.2014 Проза / Оповідання
ПРО КОХАННЯ - БЕЗ ПОРОЖНІХ СЛІВ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 180  Коментарів: 2
Тематика: Проза, новела, на весіллі, гірко, молодята, мріяла, гигикають, подруга, плітки, наречений, цілував, чарка, дитинка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 09.07.2014 10:15  Тетяна Белімова для © ... 

Цікавий твір. Ніби розповідь жінки і ніби зі сторони хтось на неї дивиться. Затуманена свідомість, яка видає фантастичні видива. Багатий асоціативний ряд - впливає на читача! 

 08.07.2014 23:19  СвітЛана для © ... 

Дав Бог розуму отій гарнюсенькій-молодюсенькій. Чудово пишете! Просто і з мораллю. Плюсую Ваш твір! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди