Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.07.2014 11:15Патріотичний вірш
 
50000
Без обмежень
© Максимів Галина

МОНОЛОГ ПРАДІДА

Максимів Галина
Опубліковано 11.07.2014 / 24283

1. “Я був рожденний ще до приходу кімерійців,  

2. Ще до народження Сина Божого, в Юдеї вихованого. 

3. У наших степах тоді ще паслись мамонти,  

4. І шаблезубі тигри роздирали моїх псів. 

5. Я вийшов зо своєї печери часу, як Прометей 

6. Був у Третіх, сивих горах, вірлом щоденно мучений 

7. Бо розумів я, що жити далі в темряві печер, лише при світлі огнищ – 

8. То опоганити душу свою, спродати її задармо демонам темряви, незрячим бувши. 

9. У мене були очі... Очі були у мене,  

10. І бачив я багато на сему світі всього,  

11. Й зіниці мої од радості ставали ширшими за обрії небеснії,  

12. Й зіниці мої од горя ставали тісними, наче камінь на камені вложений. 

13. Тож вийшовши з печери, вирішив я збудувати світлицю. 

14. Деревню звіз із лісу вічного, і дзвеніла вона од міцности,  

15. Сокиру свою нагострив до каменя скельного,  

16. І збудував я світлицю, небачену досі ніким з людей: 

17. Вікна її й двері її запрошували сонце кожного рання. 

18. Знаєш, не хвалюсь, але хата ота була намного більшою од твоєї,  

19. Що Ти в ній родився, бо в тій, що родився Ти,  

20. Було мало місця для кожного і для всіх мало місця було. 

21. Так ось, моя жона і мої діти побілили оселю нашу,  

22. Збудували в ній піч велику й спекли в ній хліб,  

23. Золоту паляницю в печі тій спекли ми. 

24. І вловив ніздрями захланними дух хліба свіжого войовник заздрий зо степів далеких,  

25. І напав на коні, з мечем напав на оплот наш піший, і лишив після себе лише попіл: 

26. Я згорів до вуглика, і родина моя загинула, мечем порубана. 

27. Та відродився я з того попелу в облику новому, бо ворог мусив бути переслідуваний. 

28. А рід мій продовжив син мій найменший, що немовлям був загарбником лютим забраний,  

29. Бо не годен був він в колисці дати ворогу відсіч. 

30. Утік він з шатра степового островерхого,  

31. До дому свого в зір дорогу випитуючи прийшов і, впавши на коліна, на попелищі плакав,  

32. Бо воно двадцять літ пустинею мертвою чорною було. 

33. Виплакавшись, перекопав він мечем землицю,  

34. І посіяв пшеницю та жито. 

35. І колос виріс важчим од заліза, соками налитий – 

36. Бо зірки його леліяли, своєю росою живили,  

37. Бо сонце теплом го огортало, а вітер од дощу щедрого обсушував... 

38. І збудував він нову оселю. Я приходив до нього в сни,  

39. І радив, яке дерево заготовляти, і як зруб класти... 

40. І матір його, і брати його та сестри в його сни приходили,  

41. А як увійшов він до хати з жоною молодою,  

42. Із дитям малим в сповитку поріг переступив – 

43. Поставив посеред божниці снопа найбільшого зо всіх що на полі вжав... 

44. І ми поприлітали, пташками осіли в його рясному чубі колосковому... 

45. І заплакав син сльозами гіркішими од полину глянувши на нас, пташок маленьких,  

46. Ми ж зраділи, що рід наш відродився – 

47. Усі повернулися після вечері до саду райського Даждьбожого,  

48. А я залишився... Я залишився пильнувати сніп... 

49. І став я Пра-щуром,  

50. Хоч називали мене правнуки мої Пра-дідом,  

51. Але не знали, який я, а я не міг показатися їм людиною... 

52. Бо важкі часи настали, як на землі наші прийшов захланний перс,  

53. І як сармати з’явились, що відучились кров з ворога пити,  

54. А потому римляни ліниві прислали на землі наші своїх сатрапів,  

55. І стали землі наші уже не нашими. 

56. Як народився Син Божий, то зоря ясна пройшла через степи слов’янські 

57. І не спопелила їх, хоч і гарячою вельми була... 

58. А яв вмер Він, жидвою замучений, то вода в криницях на три дні пропала. 

59. Учень Його, Андрій, прийшов до Бористена, ноги сколовши до крові об каміння,  

60. І благословив його повноводдя, і не проти був би там спочити,  

61. Хотів був там спочити навіки, та не судилось... 

62. Не стало в лісах моїх звірини,  

63. Й імперії розсипались, підкошені впали, як ідоли,  

64. Котрим ноги їх глиняні сокирами поодбивали... 

65. Так мало бути, бо жили вони не по правді людській і Божій: 

66. Багаті не знали, де багатство своє вмістити,  

67. А бідні не мали чим насититися. 

68. Як з’явились дракони дерев’яні на Меотійськім озері,  

69. То вийшли з їх нутра рогаті вої,  

70. І кольчуги їх засліплювали люд,  

71. Та зір їх був холодний до народу мого... 

72. Вже тоді в нас вождів своїх не було,  

73. А чужі стояли з батогами над спинами людей мого племені. 

74. Як хрестив грішний князь мої землі,  

75. То крові невинної пролив він вельми. 

76. І згадували його покоління чотири 

77. У лісах волинських, Перуну поклоняючись, кару для князя просили... 

78. І не стало князевого роду, вимер він через братовбивць і грішників. 

79. А я сторожив того снопа древнього, з попелища зібраного,  

80. Заки в рік Миші не з’явивсь з степів азійських 

81. Войовник злий, страшніший сторицею од попередніх... 

82. І зруйнувала орда все, і землю цю осквернили злі вояки,  

83. Хоч і не пили вони, як князь Куря з черепа Святославового вино черлене,  

84. Зварили вони юшку жирну, із запроданців юшку в казанах зготували,  

85. Мовивши перед тим до зрадників, що у верхах правили нами, з чужинців бувши: 

86. “Зрадили свого велителя, то і нас зрадите” – і вкидали їх в окріп, як галушки... 

87. Я вижив того страшного року, хоч вмирав з голоду не раз,  

88. Сніп мій войовники стоптали під копитами коней своїх,  

89. Та прийшли до мене мої рідні з вирію,  

90. І принесли по зернині кожен. 

91. І мав я 12 зернин і 12 місяців прожив,  

92. А потому вирушив до Хортиці, де Хорос колись всі вітри світу в загоні тримав,  

93. У древньому дубі, що од його господи залишився, оселився я,  

94. Я поселився в ньому, громовиць не боявшись,  

95. Бо хоч били вони часто в дуба, та не згорав він. 

96. Мене в степу ніхто не зачіпав, ні яструби, ні ховрахи. 

97. Коли прийшов я до стану чубатих онуків,  

98. То лишився, і жив там в очеретянім даху,  

99. І їв кулешу із землиці коло огнищ їх,  

100. І пильнував їх сон, заки вони спали. 

101. А як одної ночи напали на кіш турки з шаблями остренними,  

102. То перекинув я на найближчого козака 

103. Збрую кінську, що в головах його висіла... 

104. Не раз Січ рятувалася і я рятувався,  

105. Але, знаєш, Тарасе, нічого не допомогло, все руйнувалось злом: 

106. Бо характерників, запорожців славних,  

107. Що кулі, як мухи, руками ловили,  

108. І по хвилях великих ходили, як по килимах,  

109. Хоронили в домовинах, лицями до землі обернувши,  

110. Я дивувався, що ж то таке попи з старшиною придумали: 

111. Я знав, що кожен має лицем до Бога обернутий бути,  

112. Але згодом зрозумів, чого то так було: 

113. Старшина вся козацька й духовенство запишилися,  

114. Забули що з печер темних й убогих всі ми однаково вийшли,  

115. І стали братів своїх в миру і во Хресті гнобити,  

116. Запродали весь нарід чужинському царю,  

117. І блудниця безрідна випила свободу козацьку,  

118. Вливши її до чаші гріхів своїх чорних. 

119. І гетьмана нашого попи проклинали,  

120. Хоч Бог заборонив клятьбу в вустах християнських,  

121. І мої давні боги це забороняли, про що я дітям своїм говорив. 

122. Отойді я зрозумів, чого славних моїх нащадків 

123. Хоронили до землі обертаючи: щоб не бачили вони,  

124. Що на світі білому прикрість, і неправда на світі: 

125. Бо на панських ланах вмирали мої доньки,  

126. І синів моїх пани на хортів обмінювали... 

127. Я не пам’ятав нічогісінько од болю страшного,  

128. І готовий був до вирію повернутися,  

129. Але не міг пройти у його ворота, зупинившись під ОДНИМ вікном... 

130. Знаєш, Тарасе, онуків у мене було много, тисячі онуків було у мене,  

131. Але саме через Тебе я не міг пройти у браму вирію: 

132. Як Ти на світ сей прийшов,  

133. То Бористен, що в крижаній кольчузі спав, стрепенувся, розправив широкі крила,  

134. І риба прокинулась, і птахи з гнізд ринули, гори і дерева землі cлов’янської задвигтіли,  

135. І верба розквітла не од сонця, а від морозу! 

136. І не бідний Ти народився, а багатий, бо родичів в Тебе було багато: 

137. І братів, і сестер біля твоєї колиски було, як маку-самосіву. 

138. І я пройшов через шибку легеньким вітерцем, торкнувся лоба Твого високого,  

139. І немовлям став знову, бо Я – це Ти, а Ти – це Я! 

140. Я був вільним споконвіків, і Ти був вільним. 

141. Я водив Тебе на кургани, де лежать мої брати,  

142. Я ночував з Тобою на могилах славних нащадків моїх запорожців. 

143. Ти майже завжди мав окрайчину хліба: половину собі, а половину звірині польовій ділив,  

144. Я їв з Тобою хліб, а як не було хліба, як то буває у великій сім’ї,  

145. То живив Тебе історіями древніми од сотворення світу знаними, і сам ними живився 

146. І коли Ти вперше намалював степ, то степ Тобі поклонився ковилою до землі припавши,  

147. Вітром - леготом обцілувавши Твоє личенько біле... 

148. І коли Ти першого рядка написав, то сонце Тобі подякувало, обцілувавши Твої рученьки... 

149. Помежи людьми чужими, добрими та лихими 

150. Ти вижив і не пропав, бо Я – це Ти, а Ти – це Я! 

151. І не змінив Тебе світ, але Ти його змінив,  

152. Бо Ти знав, з якого племені вийшов,  

153. І з якої хатини була дорога Твоя,  

154. Що до палаців пишних вела і до казарм холодних. 

155. І “Кобзар” Твій заговорив до люду підневільного,  

156. І кайдани люд той розірвав, силу не од світу сего діставши... 

157. Але до тих часів я вже провів Тебе до предків, а сам лишився. 

158. Березень Тебе подарував, березень і забрав... 

159. Я дуже хотів піти разом з Тобою, але мусив залишитися,  

160. Бо треба мені посіяти зерно, зібрати пшеницю і снопа предківського на божниці поставити,  

161. О, як злостився я, коли бачив, які Тобі пам’ятники ставлять сумні,  

162. Як малюють Тебе як старого чоловіка у смушевій шапці,  

163. Знищеного життям і хворобами зламаного! 

164. Але ж Ти подарував їм все, що створив, що для них 

165. Будучи у розквіті сил своїх, бо слабим у часи смути не смів бути,  

166. Хоч і не раз важко було, і нестерпно було на самоті!!! 

167. Я б вигриз мізки тим, хто незаслужено прикривається ім’ям Твоїм,  

168. Незаслужено отримавши нагороду імени Твого 

169. Бувши сватом, братом, кумом, коханкою чи коханцем – 

170. Їх багацько сховалось помежи достойними,  

171. І всі вони видні, як кукіль поміж пшеницею в полі. 

172. Болить мені нині й те, що не снилось тисячі років: 

173. Люд на моїй землі поділений, і вже не одне плем’я,  

174. І вавилонська вежа не стала причиною його розпорошення по всему світі: 

175. Знову одних сліпить їх багатство, інших – догризає бідність. 

176. І нема помежи родами й родинами згоди,  

177. Можна майже все купити за гроші, та все то скороминуще,  

178. І палаци, збудовані на сльозах людських, нещасливі для власників їх... 

179. Як прокидався я, а так було тисячі літ,  

180. То бачив я день нинішній і планував своє завтра,  

181. А тепер чи не всі днем нинішнім живуть,  

182. І не можуть розрізнити правнуки мої своїх братів кревних од варягів,  

183. Бо навіть вовки нарядились в шкури овечі майстерно. 

184. Плачуть неорані ниви, бо їх господарі в краях чужих чужий врожай леліють... 

185. А тим часом сестри мої скорбно голодомори згадують,  

186. Блідий вершник не раз приходив на мої землі, щоб забрати все збіжжя і все живе скосити. 

187. Знецінилось вічне над одноденним, і могили батьків діти од бур’яну забувають прополоти,  

188. Замість любови ненависть проповідує себе – 

189. На майданах люд мерзне, прагнучи змін, та кожного разу отримує обман,  

190. Бо нема помежи мільйонами одного того,  

191. Хто прийде і піде з словами “Йду з чим прийшов!” 

192. Тарасе, онуку мій улюблений, звертаюсь до Тебе,  

193. Ти ж роду мого, племени мого і родини: 

194. Я вийду межи люд, скинувши облик Пра-щура, я вийду Пра-дідом: 

195. Широкоплечим, чоловіком русявим з очима волошковими,  

196. Дужим воїном безстрашним, господарем зі снопом пшениці в руках натруджених жилястих. 

197. Стану захисником всіх, кого душить зло і несправедливість,  

198. Отойді запанує сонце правди і світло віри помежи народом моїм,  

199. І згине все темне в шеолі, бо третій раз повторюю: Ти це Я, а Я – це Ти! 

200. І Ти знову народишся ЦЬОГО ДНЯ! Слова ДВОХСОТ рядків моїх – для Тебе, єдносте нерозділима!” 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
11.07.2014 Поезії / Вірш
ЛАСТІВКА
17.09.2014 Проза / Новела
ГАЛСТУКИ ДЛЯ БІЛИХ МІШКІВ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Панін Олександр Миколайович / Драматичний вірш
Гудзики
08.12.2016 © Панін Олександр Миколайович / Драматичний вірш
Призначення (Фентезі)
08.12.2016 © Маріанна / Верлібр
Холодно
08.12.2016 © Костенюк / Вірш
Англія в 1819 році
08.12.2016 © Георгій Грищенко / Вірш
Молитва крутих грішників
Патріотичний вірш
12.07.2014 © Тарас Процайло
За кров пролиту на Зеленопіллі
11.07.2014
МОНОЛОГ ПРАДІДА
10.07.2014 © ЗОБ
Ми ніколи не будем братами...
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 189  Коментарів: 11
Тематика: Поезії, патріотичний вірш, мамонт, печери, світлиця, хліб, меч, ворог, посіяв пшеницю, відродився, Січ, Бог, збіжжя, захисник
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 11.07.2014 16:16  Ем Скитаній для © ... 

так, але цей світ хитається від канонади і спливає сльозами жалю за звгиблими у цій "брудній" розпаленої путіним війні...до речі, привід до цієї бойні був даний так званими "коріними мешканцями донбасу"...і це ж мої земляки, серед яких є і мої тепер вже колишні знойомі...сумно... 

 11.07.2014 15:41  © ... 

Тетяно Валеріївно, дякую за щирі поради щодо подальшої долі твору) І Вам творчих успіхів! 

 11.07.2014 15:39  © ... 

Пане Олександре, дякую за високу оцінку моєї творчої праці) 

 11.07.2014 15:37  © ... 

Дякую, що дочитали до крапки останнього рядка! Радію, що витратили свій час недаремно!))) 

 11.07.2014 15:36  © ... для Ем Скитаній 

Дякую Вам, що перебуваємо на одній хвилі, живучи в одному творчому світі))) 

 11.07.2014 09:30  Тетяна Белімова для © ... 

Цікавий твір! Віє давнім епосом чи навіть своєрідним наслідуванням одкровення-пророцтва. Чи навіть давня дума - так речитативно, під старосвітську кобзу можна навіть виконувати!
Багато праці ви поклали, пані Галино!
Хай щастить!  

 10.07.2014 16:50  Ем Скитаній для © ... 

сильна річ! багатошарова билинна сповідь наче вплітається крізь душу в розум, спонукаючи до важких роздумів, збуджує чуття і думки про теперешнє, про сьогочасне...дуже, дуже багатий текст... 

 10.07.2014 15:41  Маріанна для © ... 

Масштабно!  

 10.07.2014 15:34  Панін Олександр Мико... для © ... 

Епічно, чудово, надзвичайно! 

 10.07.2014 13:06  © ... для Мальва СВІТАНКОВА 

Дякую, що повертатиметесь)))) це означає, що Ви вдумливо читаєте))) 

 10.07.2014 10:53  Мальва СВІТАНКОВА для © ... 

Цікаво. Незвично.
Ще повертатимусь до цього твору.
Дякую. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
03.05.2011 © Наталі
28.12.2011 © Тетяна Чорновіл
03.02.2014 © Віктор Насипаний
14.09.2011 © Ілля Герасюта
04.01.2012 © Тетяна Чорновіл
09.12.2010 © Йозеф Мор
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди