Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.07.2014 12:46Казка
Для дітей  Про тварин  Про добро  
ДИМОК, або За що нас люблять брати наші менші
10000
Без обмежень
© Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ

ДИМОК, або За що нас люблять брати наші менші

Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Опубліковано 15.07.2014 / 24348

Ранок розсердився рясною мжичкою. З-під балконної плити першого поверху кошенятко сумно спостерігало за ногами мешканців будинку, які переступали через невеличкі калюжі. Різноманітне взуття – чоловіче і жіноче, дівоче і хлоп’яче, зовсім дитяче - миготіло перед котиковими очима. Частенько їх забризкувало дощовою водою, що чвиркала з-під чиєїсь ноги. Котик блимав очиськами, трохи задкував і ще більше переживав, що він сьогодні так і не побачить тих єдино потрібних ніг, що цієї ночі примарились йому уві сні.

Він так і не зрозумів: чи то був сон, а чи тільки марення? Від нічної прохолоди – який там сон? Щоправда, дівчатка з під’їзду, які грались з ним та його братами і сестрами удень, залишили гофровану коробку з-під якихось продуктів. У ній котик і переночував, вдихаючи пахощі картону у перемішку з чимось їстівним. Брати і сестри порозбігались до інших під’їздів і будинків, бо тут з ними діти лише грались, а їсти майже не давали через негативне ставлення деяких мешканців. Їх хоч і меншість, але галас піднімають неабиякий: ненависники тварин.

Аж ось з-поміж численних черевиків, чобіток, полуботків котик уздрів ті, єдині і неповторні, – жіночі чобітки з віщого сну. Він аж нявкнув про себе, хотів був одразу вискочити зі своєї схованки, як, раптом, злякався ніг, що з самого ранку ступали мокрим хідником якось невпевнено, наче вони належали ковзаняру-початківцю. Кицька-мамка розповідала йому про володаря тих ніг - краще триматися подалі.

Котик трохи почекав і вийшов зі своєї схованки, але тих єдиних і неповторних черевичок не побачив. Що залишалось робити – побіг у напрямку ходу мешканців будинку: усі вони спішили чи то на зупинку міського транспорту чи, принаймні, у її напрямку.

Котик щупленький, лапки у нього маленькі, шерсть дитяча ще, коротка. За мить змок, тільце затремтіло. Він біг уперед, ще не усвідомлюючи побачить чи ні ті жіночі черевики, єдині і неповторні, черевики зі сну. Він вдало оббіг ненависного курдупеля і, блимаючи від мжички очима, впевненіше і уважніше почав придивлятися до людських ніг.

«Ось-ось-ось!.. Вони!..» - котик про себе.

А черевички, єдині і неповторні, якось вже швидко дріботіли спочатку хідником, потім мощеною гравієм стежкою, відтак – ґрунтовою. Ця виляла поміж кущів та пожовклої трави, і котик геть змок.

- Мяу-у… вирвалось у нього.

Черевички – топ-топ-топ!

- Мяу-у! – голосніше повторив котик.

Черевички – топ-топ…

-Та «мяу-у» ж! – гукнув, насмілившись, котик, і глянув догори – на статуру й голову володарки черевичок, і, поки дивився, не вгледів, куди стати, тож підсковзнувся, впав на бочок, вимазав його.

Чобітки – топ… І зупинились.

-Дивись, Надіє, весь час тільки за тобою біжить, - звернули увагу володарки чобіток, єдиних і неповторних, її подруги.

- А можливо за вами?- зауважила Надія. – Поміняймось місцями.

Але як вони не мінялись, навіть з іншими перехожими, котик вибирав тільки Надію.

- Ой, що з тобою робити? – зітхнула вона, взяла на руки і ще жалкіше стало: тільце котика, мокре й замурзане, неймовірно тряслося. – Ходімо додому, до нашої оселі. Хай мене на роботі полають. А я так і поясню: рятувала живу душу…

Котик не пам’ятав, як його донесли додому і поклали на м’якенький килимок. Відсипався майже весь день – аж поки не прийшла рятівниця та її чоловік з роботи, а їхні сини – зі школи.

- А я вранці спросоння намагався розгадати «кошачий ребус»: лягав спати – бачив білого котика, але вранці – такого ж, тільки сірого. Та що ж це за дивина, - розповідали по черзі хлопчики.

Надія засміялась:

- То був сусідський, а цей – нашим буде, - пояснила.— Дивіться: який гарненький! Скупаємо його?..

А сини і не проти. Покупали, обсушили, нагодували. Котик повеселішав, гратися почав. А з ним - і вся родина звеселіла.

- Тепер буде за ким доглядати, - сказав один хлопчик.

- Давайте Димом його назвемо, - запропонував інший. – Адже в нього такий чудовий сірий смушок, немов дим.

Котику таке ім’я сподобалось.

З часом у його поведінці родина почала помічати неабиякі особливості. Якось братики сіли переглядати телепередачу про тварин. То й Димок її переглядав спочатку з їхніх рук. Згодом так захопився дикими мишами і тушканчиками, що підбіг ближче до екрану і став ще уважніше стежити за метушнею гризунів, аж принявкуючи від побаченого.

Але все те Диму невдовзі набридло. Відтак застрибнув на телевізор, умостився поруч з квітами у вазоні і почав «гіпнотизувати» хлопців, немов даючи зрозуміти: «Дивіться на мене. З усіх телепередач найкраща – це я!»

І такою своєю хитрістю Дим користувався дуже часто, мимоволі рятуючи родину від надмірного захоплення «телеящиком».

Іншим разом бачить як хазяйка захопилась читанням. Котик сів напроти, дивився-дивився на неї – нуль уваги: захопилась читанням неабияк. Як це вона його не бачить?! Він ось поруч, напроти, дивиться на неї, а вона – читає! «Тьфу на тебе моє кошаче! – подумав котик.—Ну, що з того що я наївся і напився, і там ще запасів їжі для мене у холодильнику – ого-го! А зараз я хочу на руках побути!»

І дим почав «свердлити» поглядом свою хазяйку. А та – читає. Він сів ближче і трохи збоку. А та – читає!.. Сів ще ближче, з іншого боку. Та що ж це таке? Читає! Він лапкою обережно торкнув її руку. Вона якось не зосереджено глянула на нього та й знову – за читання. «Ага, ось так!»- подумав Димок і поліз на руки, а з рук потягнувся тільцем до обличчя, тицяючись мордочкою у шию, підборіддя, щоки… І так стало добре на його кошачій душі! Замуркотів, почав ще завзятіше тертися, дертися догори.

- Ну, от куди прешся? – запитала Надія. А сама й рада котику.

Справилось таке відчуття, що якби вона була кенгуру, то для Дима був би найкращий варіант. Сумка кенгуру стала б для нього найулюбленішою схованкою. Але Надія – не кенгуру, Тож він виліз на її плечі. Після деякого тупцювання нарешті уклав своє тільце: передні лапи і мордочку – на одному плечі, лапи задні і хвіст – на іншому. Таку його позу хазяйка терпіла досить довго, дещо нахиливши свою голову, щоб Диму зручніше було лежати. А коли шия затерпла і жінка випрямила її, Дим, не довго думаючи, заліз… на голову.

- О-о, там гарне кубельце для нього буде, - пожартував один з синів.

-Добре, що у тебе сьогодні вихідний день, - додав його брат, - а то, певне, розсердилась би.

- Та хіба на оцю тваринку, оцю – таку пухнасту і… і розумну - можна сердитись!..—обережно знімаючи Дима з голови, промовила їхня мати.

-Не дарма ж він маленьким так довго біг саме за тобою.

- Знав за ким…

Так розмовляли сини.

- Та ото ж, - проворкотіла мати.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
11.07.2014 Проза / Новела
З Л И В А
17.07.2014 Проза / Роман
РОМАН ДЛЯ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ (початок любові)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Казка Про добро
01.01.2015
ТУРБОТЛИВА БУРУЛЬКА
15.07.2014
ДИМОК, або За що нас люблять брати наші менші
14.09.2013 © Тетяна Чорновіл
Тепло рум`яного млинця
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 114  Коментарів: 1
Тематика: Проза, казка, кошенятко, котик, сон, жіночі чобітки, черевички, погляд, кубельце
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 15.07.2014 09:06  Тетяна Белімова для © ... 

Гарна казка))) Пізнавальна й добра! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +5
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +46
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.03.2012 © Микола Щасливий
17.03.2014 © Тая
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди