Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.07.2014 22:11Есе
Для дорослих  Для дітей  Про дитинство  
50000
Без обмежень
© Арсеній Троян

Мій перший комп

Арсеній Троян
Опубліковано 15.07.2014 / 24360

Останнім часом усе дедалі більше впадаю в ностальгію. Не знаю, з чим пов’язано, але в голові раз по раз виникають картинки з дитинства буремних дев’яностих, особливо коли залишаю місто і їду повз блокпости та кургани до рідної оселі, «обійстя» у всіх його значеннях.

В одному із останніх візитів я лазив по приміщенню, де ми зберігаємо старі речі, натрапив на нього. Сірий, продовгуватий монітор, достатньо громіздкий і неоковирний, щоб зразу кинутись в очі й вирізнитись з-поміж різноманітного домашнього хламу. Це все, що залишилось від мого першого комп’ютера, колишньої «зірки» всього села, а тепер лише підставки під поличку.

У мене є кілька моментів, які чітко пам’ятаю, і поява компа — один із них. Це був початок зими 1998 року, вечір. Я сидів у кімнаті й за традицією замість виконання домашніх завдань залипав у «Поле Чудес». Коли біля барабану з’явилась друга трійка гравців, знадвору почувся шум коліс, а в самому дворі збуджено забрехав пес. За кілька хвилин у хату разом із запахами свіжого алкоголю, скорої зими, Харкова та ще чогось мені невідомого, штучного і загадкового з’явився наш друг сім’ї (дядя Саша), котрий тоді часто навідувався до нас.

«Ну що, мужик, — звернувся від до мене, тиснучи щосили мою руку, — радій, я тобі комп’ютер привіз».

Я стояв босий на холодній підлозі і зачудовано дивився на стелю. Комп’ютер? Цікаво, що воно таке, думалось. Невже це те, що я бачив по телевізору, отаке з «телевізором», «мишкою» і купою ігор? Мені складно було повірити, що цей весь скарб скоро буде в мене.

Тим часом чоловічок покрутився на місці, щось ще проторохтів своєю скоромовкою, зник у дверях і повернувся, із зусиллями тримаючи в руках продовгувату коробку, зверху на якій стояв теж витягнутий «телевізор» (монітор). «Де в тебе тут особистий кабінет?», — запитав чоловік, сопучи від натуги. Я дещо притупив, але потім тицьнув пальцем на мою кімнату. За пару секунд речі з рук дяді Саші перекочували на мій стіл і тепер височіли пластиковим курганом серед підручників, зошитів і книг про партизанів. Я стояв поодаль і боявся підійти, натомість дядя Саша хазяйновито харкнув на холодно-сірий екран, розтер його рукавом («Довго в чулані стояв»), а потім пішов в авто за іншими аксесуарами — клавіатурою і мишкою.

Страх скоро пропав і вже за кілька хвилин я підійшов ближче, навіть помацав пластикову оболонку мого нового гостя. «Зараз все підключимо, — сказав дядя Саша, що повернувся з речами, — хоча казали, що після вулиці йому треба дати погрітись … Ааааа (махає рукою), била нє била».

І він став підключати. Щось клацало, падало, скрипіло, Дядя Саша чотирхався і жалівся, що не може вцілити в розетку, потім уцілив і ось після добрих десяти хвилин у мене на столі стояв повноцінний комп’ютер. «Зверь-машина», — прокоментував мій захоплений погляд дядя Саша.

Я кивнув головою, хоча через кілька років дізнався, що це був один із перших компів на пострадянському просторі, які, хоч і купувалися за шалені гроші, але були повільними, глючними, а на 1998 рік відверто пасли задніх. Корпус мав кілька лампочок, кнопочок і широкий вхід для п’ятидюймових дискет (хоча в той час вони майже не використовувались). Жодний USB-портів, навіть дисковода під лазерні диски. Монітор був маленьким і чорно-білим. Проте тоді це здавалось останнім словом техніки.

«Ну що, врубаєм?», — ніби звідкись здалеку озвався дядя Саша. Він щось натиснув, в коробці-системнику щось пискнуло і на дисплеї виникли цифри, малюнки і слова невідомою й таємничою мовою…


Наступного дня випав перший сніг. З самого ранку я сидів за столом і дивився у вікно на лапатий сніг, що вкривав пухнастою ковдрою кущі бузку. Учора ввечері до пізньої ночі я сидів і грав в ігри, за що отримав від матері кілька «теплих» слів. Зараз у мене боліли очі, проте я розумів, що моє життя вже не стане таким, як воно було в телевізійно-книжкову еру.

Решту дня я провів перед монітором. Досхочу награвшись у ігри, яких було з кілька десятків, я просто клацав мишкою і лазив по різноманітним папкам.

Тієї зими я став місцевою знаменитістю, бо кожен, хто почув, що в мене з’явився комп’ютер, приходив на нього подивитись, немов це був екзотичний звір у зоопарку. Першими побували кілька моїх однокласників, які дивились на весь цей прогрес цивілізації й казали, що це краще ігрової приставки. Потім почали з’являтись знайомі, що прицмакували і просили пограти в карти. Одним словом, життя налагоджувалось.

Через місяць я чомусь став боятись свого нового «гостя». Мені снились сни ніби я вимикаю комп, але на його дисплеї знову з’являються цифри й літери, а навколо все було залите якимось неприродним світлом і стояла дзвінка тиша.

А ще через місяць він зламався. «Зверь-машина» була занадто старою, щоб витримувати навантаження іграми та бути ввімкненою майже всю добу. Приходили кілька «спеціалістів» (учителька інформатики і чувак з райцентру, у якого теж був комп’ютер), котрі намагалась розібратись у проблемі, але лише розводили руками і говорили, що таку машину вони бачать уперше.

Закінчилась моя комп’ютерна епоха навесні наступного року. Коли я повернувся зі школи, то побачив на столі лише порожнє місце зі слідами ніжок від корпуса та пилюкою, що обрисами нагадувала, що тут щось було. Батьки сказали, що приїжджав дядя Саша, котрий забрав поломаний системник (а монітор уже винесли подалі), натомість обіцяв привезти новий. «Він би все одно його забрав, — говорили мені, — це йому треба було потримати речі під час переїзду». Проте, звісно, від цього мені було не легше.

Залишки того першого комп’ютера, у вигляді монітора, покоцаних клавіатури та мишки і досі лежать у мене вдома по різними місцям, а, можливо, дещо вже опинилось на смітнику. Проте монітор я не викидаю, хоча його ні увімкнути, ні продати, ні навіть здати на деталі не можна. Він просто займає місце і нагадує про той час дитинства, який уже ніколи не повернеш.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
10.06.2014 Проза / Есе
Раммштайн у Самогонівці
10.08.2014 Проза / Новела
Безіменний песик
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Есе Про дитинство
28.11.2015 © Вадим Фішер
Коли все, що в тебе залишається - це дорога...
15.07.2014
Мій перший комп
04.02.2013 © Анна Порядинська
Кольорові спогади з виставки
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 126  Коментарів: 4
Тематика: Проза, есе, ностальгія, старі речі, монітор, комп’ютер, Поле Чудес, клавіатура, клацало, дисковод, зламався, дитинство
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 23.07.2014 13:20  Володимир Пірнач для © ... 

Класний текст.
Свій перший я привіз із москви в 2004.. а пропав він у довжелезних коридорах Рівенських гуртожитків..
Сподобалося.
Алюсую. 

 16.07.2014 09:21  © ... для Тетяна Белімова 

Я все чудово пам`ятаю) 

 16.07.2014 09:15  Тетяна Белімова для © ... 

Зараз це виглядає смішним анахронізмом, але ви досить майстерно передали тодішні відчуття від отримання першого комп`ютеру)) 

 15.07.2014 22:12  Суворий для © ... 

Чудово... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
02.01.2013 © Тетяна Белімова
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди