Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.07.2014 11:04Новела
 
10000
Для дорослих (18+)
© Шкромида Іванна

Запах помітний на дотик

Шкромида Іванна
Опубліковано 17.07.2014 / 24382

Затишне передмістя пульсувало вибоїнами під босими ступнями. Вологий пісок забивався між пальцями, дозволяючи їм ковзати мілкими рівчаками, що утворилися після ранкової зливи. Тільки стемніло, а дерева, здавалося, уже вічність губляться в нетрях чорного кольору. І тиша перегукувалася лише ритмічними постукуваннями сухих гілок одна об одну під ногами Крістофера.

Повернувшись додому дещо раніше, аніж завжди, він помітив, що в будинку щось змінилося. Обійшов усі кімнати декілька разів, намагаючись вловити, що саме не так… Спинившись посеред кімнати, заплющив очі. Пальці на ногах ще досі давали прихисток між собою зволоженому дорожньому піску. Крістофер намагався позбутися його, однак це тільки збивало з пантелику. Бракувало чогось вагомого. І нарешті він зрозумів чого – її запаху.

Чоловік, продовжуючи топтати ідеально вичищену підлогу брудними ногами, кинувся шукати її. Чому все пішло не так? В його голові прокручувалися якісь окремі фрази, цитати, речення, відрізки речень, слова, букви, звуки, але він більше не міг чути її. Будинок, який раніше був прихистком, став тепер найбільшим ворогом. Речі плуталися під ногами. Крістофер намагався не зважати на це, час від часу оминаючи меблі чи одяг, який щойно сам розкидав.

«Усе руйнується. Я не можу більше знаходитися там, де все лише твоє. Цей будинок не створений для людей. Він лише розхитував мене між днями і вкладав надвечір спати. Я пам’ятаю лише статичні зображення за вікном і стукіт гілок дерев об фасадну покрівлю. Мені треба покинути це місце».

Її руки завжди трусилися, а слова вискакували з неї надто швидко. Крістофер звик до цього, любив притулятися до її грудей, а руки прикладати до своїх скронь, аби відчувати її імпульси. Вона ніколи не торкалася до нього першою. Навіть в такі моменти силувалася вирватися і залишитися недоторканою. Однак у неї ніколи не виникало бажання залишати його самого. Вона відчувала, що мусить бути поруч.

Вулиця була порожньою і наче зігнутою. Здавалося, що довжелезний чорний удав, викрививши своє гнучке слизьке тіло, повзе між будинками. намагаючись втримати на собі Крістофера. Він ковтав нічний туман і уважно дивився під ноги, чи немає десь її слідів.

Місто давно лякало її. Вона не вміла бути обережною на дорогах, і завжди була імовірність, що її може зачепити якийсь автомобіль. Вона мріяла про велосипед, на якому розвозила б свіже печиво дітям, що живуть на вулиці. Вона не знала нічого про інших людей, окрім тих, що траплялися у книгах.

Крістофер згадував про неї якомога більше, намагаючись зрозуміти, куди вона могла подітися. Вологий пісок лоскотав його пальці на ногах і тільки тепер він зрозумів, що знову забув взутися. Скільки часу він тинявся вулицями – було не зрозуміло йому. Врешті, відчувши, як ноги не піддаються його бажанню знайти Її, Крісфтофер повернувся в будинок.

Брудні сліди він ніг одні за одним мостилися на паркеті опріч тих, котрі оселилися тут звечора. Бракувало запаху. Він нітився на місці, потім переходив з кімнати в кімнату, постукуючи кулаком по кожній твердій покрівлі, намагаючись таким чином зменшити свій внутрішній біль від втрати.

«Сьогодні мені здається, що час іде надто повільно. Я прикриваю руками очі, дивлюся, що відбувається в моїй голові – і знаєш що? Там наче хтось грається у піжмурки. Хоче почути, звідки я дізналася про це? Раніше, закриваючи очі, я бачила перед собою безліч облич дорослих чоловіків і жінок, наче портретні фотокартки, котрі надто швидко змінювали одна одну. Я не могла запам’ятати жодного, але мені здавалося, що всіх їх я знаю. А тепер… тепер їх стало надто мало. Сьогодні-от я побачила двох. В одного чоловіка була дуже смуглява шкіра з попелистим відтінком, але я не бачила його очей. А без очей впізнати його не можливо. А ще один здався мені жорстоким. Я не могла дивитися на нього довго, тому розплющила очі швидше, ніж він зник. Щось відбувається. Час спиняється. Мені страшно».

Прокинувшись, Крістофер відчув, як кішка шкрябає його підборіддя. На мить йому здалося, що поряд сидить Вона, але коли він повернув голову, що побачив порожнечу. Чоловік підвівся і змусив себе загадувати про неї якомога більше фактів: вона не любить солодкого, не спілкується з ровесниками, не вмикає звечора світла в кімнаті, не стягує туго волосся, не любить, коли я кладу кружку на стіл без підставки, не любить дивитися на себе в дзеркало… Крістофер оперся руками на стіл і на мить перестав дихати. Він не знав, де її шукати, і ця думка виростала, ставала гігантом, котрий щомиті міг розтиснути під собою усе його життя.

«Чому мої очі зелені? Вони лякають мене. Зелене приваблює комах і травоїдних. Мені варто перестати виходити на вулицю. Я не хочу, щоб в моїх очах зсередини оселилися хтось на кшталт них. Тобі пощастило: твої очі не помітні. Темні відтінки часто бувають невидимими. Я часто маніпулювала цим. Тепер я зрозуміла, чому не бачила очей того чоловіка, що з’являвся в моїй голові. Ти теж це тепер розумієш».

Крістофер втратив надію. Просити допомоги було ні в кого. Хто знав її – він і цей будинок. Сліду від її запаху зовсім не залишилося, наче її не було тут уже дуже давно. Навіть кімната, в якій вона просиджувала увесь час, була наповненою, скоріше, запахом самотності, аніж її власним. Присівши на стілець біля її робочого столу, Крістофер опустив знесилено голову, тримаючи її на своїй правій руці. Тепер він пам’ятав про неї значно менше: її каштанове волосся і ненависть до морозива. Погледівши на годинник, він раптомо підскочив зі стільця, зачепившись рукавом светра за ручку шухляди. Та привідкрилася. В ній лежав диктофок.

«Мені треба знайти когось із них, поки час не впинився зовсім. Треба бути в іншому місці, що не зможе мене приховати від них. Знайди мене потім».

Це був останній запис, який Крістофер прослухав. Якщо вона попросила знайти її, це означає, що вона десь зовсім близько. І тепер він знав, де саме.

Місцеве кладовище було і старим і новим водночас. Плющ обплів поки не всі надгробні плити, і це було своєрідною точкою часового відліку. Крістофер боявся вештатися тут6 з дитинства його лякали страшними оповідками, але ті колишні страхи були мізерними у порівнянні і тим, котрий пік його зсередини нині. Декілька годин він блукав між могилами, час від часу позираючи на пожовтілі фотокартки. Тут не було його рідних, тому погляду на них він не затримував. Сутеніло і туманилося, ноги втопали у вологій глині, він стояв посеред кладовища, озираючись…

- Ти прийшов, - голос прозвучав у його голові – так йому спершу здалося. Але коли чоловік розвернувся, то назад себе побачив Її. Вона сутулилася від холоду і вперше в житті захотіла обійняти його першою.

- Тут я не бачу нікого. Очі заплющую, але не бачу нікого. Ти дозволиш тут залишитися?

- Ел, ти ж вмієш рахувати до десяти?

- Звичайно, тату.

- Розумниця! Тоді рахуй, а я зроблю так, щоб вони більше ніколи тебе не турбували.

Руки Ел трусилися, вона міцно вчепилася ними за плечі батька, рахуючи в той час до десяти. Крістофер ніс її худе тіло в бік автостради, відчуваючи під ногами зволожений грунт.

« Вони поверталися знову і знову…»

Чернівці 16.07.14
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
02.07.2014 Проза / Новела
По шкірі олівцем
20.07.2014 Проза / Новела
Cтанція посмішок
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Новела
20.07.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
ПАННОЧКА З ЛЕЛЕКАМИ, або Знову про кохання
17.07.2014
Запах помітний на дотик
16.07.2014 © Луч Света
Покута
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 93  Коментарів: 4
Тематика: Проза, новела, запах, будинок, руйнується, думка, темні відтінки, втратив надію, кладовище
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.07.2014 12:23  © ... для Суворий 

Слушний коментар, звісно =)
В ідеалі хочу так вибудовувати новелу, щоб там взагалі не потібно булоз нати імен дійових осіб.

 17.07.2014 11:44  Суворий для © ... 

Текст завжди чіпляє, коли в ньому є зв`зяок з реальністю... Важливо правильно витримати баланс. З іменами біда, бо більшість прочитаного і переглянутого нами, що врізається в свідомість, найчастіше англоязичних авторів з такими ж англоязичними іменами дійових осіб. 

 17.07.2014 11:36  © ... для Суворий 

Ви знаєте, у мене постійно така проблема з іменами. Я скоро буду , як Кафка, називати їх однією великою літерою.
Мені важко писати про реальність, вона мене гнітить.
Дякую за відгук. 

 17.07.2014 11:12  Суворий для © ... 

А чому не Грицько? Наприклад, Стівен Кінг писав про своїх місцевих Грицьків. Тому він і мегапопулярний там, що писав просто про сільську і міську Америку, яку кожен міг бачити щодня. А від того й цікаво та страшно, бо це той світ, який чекає тебе на вулиці. 

 Сподобалось...

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +38
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
26.11.2011 © Микола Щасливий
03.12.2011 © Т.Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди