Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.07.2014 12:01Мініатюра
Для дорослих (18+)  Про життя і смерть  
10000
Для дорослих (18+)
© Дарія Китайгородська

Споглядання кінця

Дарія Китайгородська
Опубліковано 18.07.2014 / 24395

Справжню смерть зблизька я бачила один раз у житті, коли лікувалася в Жовтневій лікарні Києва. До нас у палату попід руки привели жінку жовтогарячого кольору: знаєте, як робиш на обличчя косметичну маску з жовтком, а потім вона застигає й шкіра стає темно-жовтою? Оце такою була та жінка. Думаю, мала щось із печінкою.

Поклали її до нас (а палата була на чотирьох) десь під обід. Вона тихо лежала, нікого не турбуючи. Була при свідомості й навіть щось розповідала про дитячий садок, в якому працювала донедавна. Заходили час від часу лікарі, радилися. Потім медсестра зробила крапельницю. З рідних до жінки ніхто тоді не заходив, тому ми й гадки не мали, що вона в тяжкому стані.

Все було, як завжди. Звичний лікарняний розпорядок. Обід, процедури, вечеря, невелика прогулянка надворі. Я читала, потім розмовляла з сусідками. Навпроти мого ліжка лежала дама – назвати її бабусею язик не повертається, - з хворими ногами. Вона не вставала з ліжка, а за потреби якихось додаткових маніпуляцій її возили на візку. У дальньому кутку лежала жінка трохи за сорок з важкою формою астми. Однак вона жваво пересувалася лікарнею, зустрічалася з відвідувачами на вулиці й бігала в магазин.

Зазвичай ми говорили про мого тодішнього кавалера, який мужньо провідував мене кожного дня. Досвідчені пані вчили мене, як слід поводитися з чоловіками, що казати, як дивитися, словом, ділилися жіночою мудрістю. Вряди-годи розмова торкалася якихось щоденних справ: роботи, навчання, курсу долара й політики. Про смерть ми не згадували ніколи: це було таке негласне табу.

Того вечора я швидко заснула. Сусідки ще щось тихенько жебоніли, перегнувшись через ліжка одна до одної. Я ж пливла річкою сну: мені снився прийом у лікаря, як воно було тиждень тому, коли прийшлось звернутись у лікарню.

…Ось я сиджу на стільці у приймальній, навколо снують медсестри.

…Ось привезли старенького безхатька – не ходячого й дуже брудного. Санітарка свариться з медиками швидкої: «Самі будете мити цього діда!», - але вже везе його у ванну, вигукуючи дорогою прокльони.

…Ось до мене підходить медсестра зі щойно написаною історією хвороби: «Ну що, студентко, пішли, заведу тебе в нашу елітну десяту!» І ми йдемо в мою теперішню палату. Елітну – бо тут чомусь найтепліше, в інших приміщеннях нашого відділення – весняна холоднеча.

…Ось ми підходимо до палати, медсестра відчиняє двері, пропускаючи мене вперед – і зривається несамовитий вітер, грюкаючи чомусь розчахнутим вікном. Я просто бачу потоки повітря, які носяться кімнатою.

І прокидаюся. Мене будить звук тяжкого зітхання, такого тяжкого, що ще в напівсні я розумію: це був останній подих. Розплющивши очі, я бачу вражених сусідок, які замовкли на півслові. Жінка з астмою зривається з ліжка й хутко біжить у коридор. Я тихо опускаю ноги на підлогу, - і тут починає плакати дама з ліжка навпроти: «Не залишай мене саму з померлою! Будь ласка! Мені страшно!»

Але я й не збираюся нікуди йти. Підійшовши до жінки, яка щойно зробила свій останній подих, розглядаю її обличчя: воно повільно розгладжується, зморшки кудись зникають і з`являється такий завершений вираз, який ніби промовляє до тебе: «Ну, нарешті! Ось воно!» Схоже обличчя буває у людей, які щось загубили, а потім неочікувано знайшли. Але різниця в тому, що у цієї жінки вже не було іскри, яка робить живе – живим. Вона кудись пішла. Цю відмінність дуже важко описати, її лише можна побачити в ту останню мить кінця.

Я стою поряд із жінкою і розумію, що секунду тому вона була жива, а зараз це вже не вона, її тут немає, залишилось тільки тіло. Воно ще тепле; я навіть не торкаючись відчуваю це тепло. Не торкаюся не тому, що мені страшно; я відчуваю, що не можна руйнувати цю мить зайвими рухами. Напевно, це така своєрідна остання шана.

Приходить медсестра, перевіряє пульс, розуміюче хитнувши головою, накриває тіло простирадлом і йде у своїх справах. А ми так і залишаємося вдвох до ранку з померлою як останні почесні вартові. Наша третя сусідка повертається в палату, коли забирають тіло.

Я тисячу разів читала про останній подих, сотні разів бачила це в кіно, але насправді все виявилося значно простіше, органічніше й природніше. Бо смерть – це початок чогось за межами нашої реальності. Інакше куди зникає та іскра (якщо хочете – душа), яка робить живе – живим?

Київ 17 липня 2014 року
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.07.2014 Рецензії / Книга
Коли вогонь кохання спопеляє душу…
01.08.2014 Проза / Мініатюра
Як моя мама була маленькою
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Мініатюра Про життя і смерть
29.10.2014 © Ольга Моцебекер
Вона чекає
18.07.2014
Споглядання кінця
17.10.2013 © Ольга Моцебекер
Волшебство любви
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 89  Коментарів: 2
Тематика: Проза, мініатюра, смерть, палата, в тяжкому стані, лікарня, табу, останній подих, тіло, душа
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.07.2014 10:31  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую:) Довго думала, чи публікувати, бо тема неоднозначна. Особливо зараз. 

 18.07.2014 08:30  Тетяна Белімова для © ... 

Пані Даріє... вразили ви мене, чесно скажу. Майстерно написали і тема непроста. До того ж цей ваш набути досвід, який уже завжди буде з вами. Може, воно й добре, що ви його перелили у художню реальність.
Вражаючий твір, і водночас легкий, попри складність теми. Не давить. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
23.02.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди