Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
21.07.2014 15:45Інтерв`ю́
Війна 2014 Україна  Про Україну  Про війну  Про Батьківщину  
«У кожного своя доля і свій шлях широкий»
50000
Без обмежень
© Тетяна Белімова

«У кожного своя доля і свій шлях широкий»

або декілька слів до портрету Надії Савченко

на фото Надія Савченко (справа) під час поїздки до Крут 16 січня 2003 року
Тетяна Белімова
Опубліковано 21.07.2014 / 24436

 

Надія Савченко, українська льотчиця, 28 червня 2014 року у Донецькій області була викрадена озброєними проросійськими бандитами і таємно вивезена на територію РФ, де зараз вона перебуває у слідчому ізоляторі й чекає на так званий «суд». Ця інформація зараз набула такого поширення й резонансу, що, здається, вже нема жодної людини в Україні, яка б не чула про українську льотчицю. Надія Савченка для всіх нас, простих українців, приклад справжнього, непоказушного патріотизму і гідності, а можливо, й того самого незламного духовного імперативу, який продемонстрували свого часу і Тарас Шевченко, і Євген Маланюк, Олена Теліга, Олег Ольжич, Василь Стус та інші подвижнки української ідеї. Ми всі захоплюємося стоїцизмом і силою духу Надії, важко навіть уявити собі її життя зараз. Хотілося б якось підтримати, розрадити її, розказати, яка величезна кількість людей підтримує її в Україні.

Нещодавно із подивом (і це навіть не той вислів) дізналася, що Надія Савченко була студенткою Університету «Україна», навчалася на кафедрі української мови і літератури (заочна форма) 2002 – 2003 навчальний рік, а потім забрала документи і вступила до лав Збройних сил України.

Для розмови про студентські роки Надії Савченко зустрічаюся з Мирославою Владиславівною Дячинською, завідувачем кафедри української мови і літератури (з 2001 по 2002), пізніше старший викладач цієї ж кафедри. Мирослава Владиславівна тримає у руках кольорові знімки. На деяких із них Надія Савченко.

- Пані Мирославо! Розкажіть за яких обставин ви познайомилися із Надією Савченко?

- У 2001 році в Києві була створена благодійна організація «Рух матерів України», одним із напрямком діяльності якої згідно статуту була просвіта і культура. Було здійснено цілий ряд постановок за творами Тараса Шевченка з метою популяризації і поширення Кобзаревого слова серед молоді, оскільки майже всі вистави відбувалися у школах, дитячих садочках, профтехучилищах. Зрозуміло, що актори були аматорами. Це були волонтери, які знаходилися серед творчої, патріотично налаштованої молоді. На одному з таких шевченківських заходів я й познайомилася з Надією Савченко.

- Пані Мирославо! Опишіть свої враження від першої зустрічі із Надією. Може, щось вам особливо запам’яталося?

- Це було навесні 2002 року, більш точну дату тепер уже не зможу назвати. Також не скажу, хто тоді порекомендував Надію для участі у наших аматорських виставах, які проте проводилися на достатньому естетичному рівні. У цих виставах були представлені, як власне театралізовані постановки творів Тараса Шевченка, так і пісні на слова його поезій, танці під музику до його пісень. Надія співала і брала участь у сценічних постановках. Окрім того у неї були неабиякі організаторські здібності. У нас все трималося на голому ентузіазмі – жодного виду матеріальних заохочень наша організація не могла запропонувати своїм членам. Тому вкрай важливо було знаходити молодь на ролі у виставах, заохочувати до участі у нашому просвітницькому русі. Також гостро стояла проблема із костюмами – і це взяла на себе Надія. Примудрялася добувати українські народні вбрання по знайомим і приятелям, аби наш аматорський колектив мав пристойний сценічний вигляд.

- Як же так сталося, що Надія потрапила до Університету «Україна»?

- Все дуже просто… Спостерігши неабиякий декламаторський талант дівчинки, її потяг до поетичного слова, я вирішила запропонувати їй вступати на кафедру української мови та літератури, аби здобути фах філолога-україніста. Надія з радістю погодилася. Влітку 2002 року подала документи і успішно склала іспити. Навчатися вирішила на заочному відділені, оскільки працювала. Щоправда, провчилася лише рік (2002 – 2003). По завершенню першого курсу забрала документи, пояснивши, що зрозуміла невідповідність для себе обраної спеціальності. Наскільки я знаю, після цього вона перейшла до лав Української армі

- Якою студенткою була Надія? Які предмети ви їй викладали?

- Особисто я викладала «Давню українську літературу» і «Народознавство». Це предмети, які викладаються на першому курсі. Слід зазначити, що «Давня українська література» надскладний предмет, який не всім під силу опанувати в силу того, що основний масив текстів, які ми вивчаємо у межах цього курсу, написані староболгарською (більш відомою як церковнослов’янська мова). Там «прочитав і переказав зміст» не проходить. Надія не була відмінницею, але вона завжди готувалася до семінарських і практичних занять. Вона була з тих студентів, з якими цікаво працювати, тобто активною, зацікавленою, із купою питань і зауважень. Таких завжди помічають і запам’ятовують викладачі.

Надія швидко проявила і у своїй групі лідерські якості. Це важливо, коли в студентському середовищі з’являється такий неформальний лідер – за ним тягнуться, до нього прислухаються. Зрештою, студентське життя перебігає не так одноманітно, коли є можливість піти на якусь, сплановану такою людиною екскурсію чи культурну подію, та й чи просто вечірку.

- Можливо, є момент, котрий вам найбільше запам’ятався?

- Так, є таке… (Пані Мирослава загадково посміхається, щось нагадавши) У січні – лютому 2003 року Університет «Україна» організував поїздку для студентів і викладачів під Крути – на овіяне славою місце бою українських студентів із озвірілими муравйовськими ордищами, що сунули на Київ. Дізнавшись про цю поїздку, відразу вписала і Надію Савченко до списків бажаючих. Зідзвонилася з нею – дівчина погодилася. Усю довгу дорогу до Сумської області співали пісень, розмовляли, згадували славне українське минуле, читали Шевченка – напам’ять із вистав, пили чай із бутербродами. Із поїздки повернулися геть іншими – зближеними, ніби рідними. Навіть зараз, через десять років, пригадую цю поїздку як один із найкращих епізодів свого життя.

- Якою була тоді Надія? Чи сильно змінилася, на вашу думку?

- Надія була двадцятирічною дівчинкою, дуже симпатичною, із великими блакитними очима, довгим волоссям. Але її вдача дуже дисонувала із її зовнішністю. Бо Надія скрізь шукала екстриму, нових вражень – у хорошому сенсі цього слова, такого здорового спортивного адреналіну. Думаю, армія і обраний фах льотчиці тут повністю задовольнили її потяг до незвичайного, небуденного. Вона завжди була чесною і принциповою. Не думаю, що ці риси її вдачі змінилися. Припускаю, що вона загартувалася, пройшовши крізь такі нелегкі життєві випробування, які випали їй уже останнім часом.

- Що б ви хотіли побажати Надії?

- Хотіла б побажати їй віри і терпіння у цих нелегких випробуваннях, а також надії і любові! Я думаю, що все минеться для неї і то швидко! Назавжди забуде цю страшну пригоду й буде жити далі.

Також телефоном зв’язалася зі студенткою групи ЗУМ – 11 Балухо Любов’ю Олександрівною, яка навчалася разом із Надією Савченко у 2002 – 2003 роках. Я задала декілька питань, намагаючись з’ясувати якісь нові обставини про нашу героїчну льотчицю.

- Пані Любо, скажіть, якою вам запам’яталася Надія Савченко?

- Зараз багато пишуть і говорять про патріотизм Надії. Так от, хочу відзначити, що це не порожні слова! Чітка й тверда патріотична позиція цієї молодої тоді ще дівчинки вражала багатьох. Здавалося б, Надія – корінна киянка, закінчила звичайну середню школу на Троєщині (Деснянський район міста Києва). Її однолітки, які зростали у подібних умовах, затиналися, коли доводилося сказати українською бодай кілька слів. А від Надії ніхто ніколи не чув жодного російського слова (зараз у ЗМІ поширили інформацію, що Надія Савченко відмовилася розмовляти зі своїми катами російською і вимагала перекладача з української мови!)

Запам’яталася вона мені неабиякими організаторськими здібностями: вистави за творами Тараса Шевченка для благодійного фонду і не лише – це все її заслуга! Могла за один вечір домовитися про приміщення для проведення завтрашньої вистави, знайти підміну актору, який захворів, ще й розшукати костюм і особисто за ним з’їздити.

Зовні це була дуже приваблива дівчина із темно-русявим волоссям до пояса, великими блакитними очима, які, хай як поетично це звучить, дійсно сяяли якимось внутрішнім вогнем. Справжня українська врода, як кажуть у таких випадках.

- Можливо, є цікавий випадок, пов’язаний із Надією, який вам запам’ятався найбільше?

- Пригадую, колись усіх нас, студентів групи ЗУМ-11, тобто, своїх одногрупників, Надя запросила на виставу, яку вона й інші її товариши мали показувати в одному з київських профтехучилищ. Адміністрація погодилася, бо такий захід їм було необхідно самим організовувати для звіту, а так уже є готовий! Студентів профтехучилища зігнали до актової зали, пообіцявши їм після вистави провести дискотеку. Прийшло багато молоді. Вистава пройшла і раптом пропало світло: так адміністрація профтехучилища намагалася уникнути проведення небажаної для неї дискотеки. Але Надя швидко з’ясувала у місцевих, що це просто хтось опустив рубильник у щитовій, знайшла ключі на вахті і вмикнула світло. Пригадую, тоді ще здивувалася, як вона швидко змогла вирішити цю проблему, а головне, не побоялася взяти на себе відповідальність за цей вчинок, ще й присоромила когось із керівництва. «Як, мовляв, і так? Обіцяли дискотеку – то давайте! Треба виконувати обіцяне!». Дискотека відбулася – всі були задоволені.

- Чи ви не знаєте, бува, причини, які спонукали Надію забрати документи і піти шукати щось інше?

- Якось сиділа ми після пар в аудиторі], збиралися вже додому йти (точно не пригадаю, коли саме це було, пам’ятаю лише, що це вже був кінець навчального року, може й кінець травня, чи початок червня). Підходить раптом до мене Надя (а ми були у приятельських стосунках) і каже:

- Знаєш, Любо, певно буду я документи забирати… Відчуваю, що філологія – то не моє! Хочеться мені чогось такого, де б можна було розгорнутися! Розумієш? – у Надіних очах загорівся той самий вогник, який відразу змінював її, робив і без того красиве обличчя ще привабливішим.

- Та ну що ти, Надю… Може, ще подумаєш?

- Вже все обдумала!

- А куди ж ти підеш?

- Поки не знаю, буду шукати!

Ось така розмова відбувалася між нами, а вже за тиждень я дізналася, що Надя дійсно забрала документи і вже не студентка нашого вузу.

Пройшло хороших півроку з тих пір. Ми саме складали зимову сесію, коли відкриваються двері і заходить до аудиторії якась пані у шапці-вушанці, бушлаті, на якому нашиті пагони. Приглянулися ми до неї – а це наша Надя! Зраділи, обступили, почали розпитувати! Вона розказала нам, що тепер у лавах Українських збройних сил. Пізніше ми дізналися, що Надя вивчилася на льотчицю винищувального літального апарату, була у складі миротворчої місії ООН в Іраку.

- Що б ви хотіли побажати вашій колишній одногрупниці?

- Звісно, повернутися якомога швидше додому. Повернутися здоровою, неушкодженою. Сподіваюся, що незабаром так і буде! І я зможу особисто потиснути її руку. Зараз дивлюся і не впізнаю її, коли бачу на екрані… Зник той вогник з очей… Воно й не дивно, скільки довелося пережити і невідомо, що ще чекає попереду… Тож я їй щиро бажаю повернутися з мінімальними втратами, аби її безмежний заряд оптимізму і далі надихав оточуючих!

Важко собі уявити, через що довелося пройти Надії Савченко. Її слова про те, що з нею «поводяться добре» можуть звучати переконливо лише для її катів. Але в усіх навіть найстрашніших хоророрах все одно рано чи пізно настає хепі-енд. Не буває такого, аби зло восторжествувало! Це суперечить не лише законам жанру, це суперечить логіці буття усього людства! Надія повернеться! Ми всі віримо в це! Ми всі твердо переконані, що той день, коли наша героїчна співвітчизниця, ступить на рідну землю, вже не за горами!

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
16.07.2014 Публіцистика / Мова та література
«Людвисар» Богдана Коломийчука у контексті української химерної прози
08.08.2014 Публіцистика / Культура та мистецтво
Розстріляне Відродження – один із вимірів української національної трагедії
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
30.11.2016 © роман-мтт / Культура та мистецтво
Глядачі, упередженність і зомбі (і ще про гроші та смаки)
22.09.2016 © Ольга Шнуренко / Мова та література
Вступ до поетичної майстерності
03.07.2016 © Вікторія Івченко / Журналістика та ЗМІ
ВИПРОБУВАННЯ ЧАСОМ І ОБСТАВИНАМИ
03.07.2016 © Галина Галіна / Політика та суспільство
Спадок (31)
01.07.2016 © Галина Галіна / Політика та суспільство
Спадок (30.)
Інтерв`ю́
24.11.2015 © Каріна Зарічанська
Якби я могла взяти інтерв`ю в Антона Чехова
21.07.2014
«У кожного своя доля і свій шлях широкий»
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 380  Коментарів: 9
Тематика: Публіцистика, інтерв`ю́, Савченко Надія, льотчиця, Дячинська Мирослава, ентузіазм, Балухо Любов, Ірак, ООН
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 07.03.2015 20:07  Люлька Ніна для © ... 

Ви просто МОЛОДЕЦЬ! І я рада і горда за таких українок, як Надія, і також за Вас, пані Тетяно, що робите таку потрібну роботу. 

 06.03.2015 19:30  © ... для Люлька Ніна 

Дуже приємно, пані Ніно! Не повірите, я сама лише тоді, коли мені доручили на роботі написати цей матеріал, дізналася, що Надія Савченко була нашою студенткою. Я не набагато старша за неї і коли вона була студенткою, ще й сама довчалася)))
Отака правдива історія. Мені влітку дали телефони одногрупників Наді, і я зідзвонювалася і зустрічалася із цими людьми, аби написати цей матеріал. 

 06.03.2015 18:37  Люлька Ніна для © ... 

Приклоняюсь перед мужністю і витримкою прекрасної української дівчини - Надії Савченко. Щиро вдячна , Вам пані Тетяно. за таку чудову публікацію. 

 22.07.2014 08:27  © ... для ГАННА КОНАЗЮК 

Дякую! Багато матеріалу лишилося поза цим дописом. Деякі речі було не просто "перетравити" і мої співрозмовники просили: "Про це не пиши!". Але з іншого боку, не хотілося б, аби Надія вийшла таким собі іконічним образом із "житія святих". Старалася! Ще раз дякую! 

 22.07.2014 01:10  ГАННА КОНАЗЮК для © ... 

Цікаве інтерв"ю! Дякую, Таню, за ще один шкіц до портрету загадкової і легендарної Наді Савченко!)) Прочитала із захопленням!!!)) 

 21.07.2014 20:43  © ... для Суворий 

Дякую! 

 21.07.2014 20:43  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Вдячна!  

 21.07.2014 16:07  Суворий для © ... 

Непоганий журналістський почин на сайті... 

 21.07.2014 12:19  Панін Олександр Мико... для © ... 

Чудовий нарис.
Держава не має права розкидатись такими мужніми, патріотичними, духовними людьми.
Такі люди - основа нації, остова тіє ж держави. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.03.2012 © Микола Щасливий
26.11.2011 © Микола Щасливий
20.01.2011 © Михайло Трайста
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди