Мить принишклого сну
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
Коли місяць розгубить у хмарах
Зір тремких злотокрилі рої,
В вечорового присмерку чарах
Крізь жагу трав’яну
В мить принишклого сну
Розплети русі коси мої.
Хай стечуть в насолоджену тишу
Спраглих кіс норовливі струмки,
Й мить принишклого сну найніжнішу
Переповнять між зір,
Мов нескорений вир,
Що нуртує у ніч з-під руки.
Вітер пухом осотовим літа
Сколихне стиглих трав таїну.
Там, де росяна зваба розлита
Поцілунком щемить,
Кіс розплетена мить
Стане миттю принишклого сну.
