05.09.2010 04:36
-
412
    
  1 | 1  
 © Віта Демянюк

Літо любило, літо цвіло. 

Пахло жоржиновим квітом. 

В кров мою влилося, в плоть увійшло. 

Заворожило літо... 

Осінь дихнула туманами вмить, 

Мов роз`ятрила рану. 

То не любов моя, віра болить, 

Вийшовши із туману... 

За пеленою шалу й вина, 

Де ти, високе небо? 

Випила віру свою до дна. 

В Бога, в кохання, в себе... 

Більше чарівної квітки нема, 

Щемно вона зів`яла. 

Вже підкрадається в душу зима, 

Гострить свої кинджали... 

Щоб закувати душу в льоди 

І заморозити тіло. 

Щоб згадки не було про літній мотив, 

Про те, що колись боліло... 

Скільки триватиме холод, хто зна. 

Це ж бо не випадково. 

В шибку постукає якось весна, 

І все повториться знову... 



12.10.2009- 09.11.2009

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!