Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
29.07.2014 18:10Есе
Для коханої [для коханого]  Про розлуку  Про кохання  Про час  
20000
Для дорослих (18+)
© оксамит

Керамічний годинник

оксамит
Опубліковано 29.07.2014 / 24513

"В якийсь момент, якщо тобі погано, то ти розумієш, що буває і добре. Ось воно життя. Вічно все те ж, одне чекає іншого, а його немає і немає. Завтра хтось любить сильніше ніж люблять його. І настає час, коли хочеться знищити те, що любиш, щоб воно більш не мучило"... Прочитавши той абзац, Вона задумалась, путаючи думки, десь погоджуючись, десь бунтуючи. І вірилось, і не хотілось того приймати...

Парфуми, як і кохання повинні полонити з першого погляду, з цим Вона була згодна. Порядкуючи в своєму палісаднику, де була хазяйкою того квітучого царства, намагалась створити свій аромат. Аромат, з яким би Вона з`єдналась, і була одним цілим. Щоб у вимріяному відчувалась і душа квітів і ЇЇ душа. Їй хотілось, щоб той аромат насамперед дав змогу відчути ЇЇ, щоб то було простим і водночас вишуканим, легким і піднесеним, щоб були зібрані всі ноти ЇЇ музики, всі відтінки настрою і почуттів...

Господи чому Вона така різна? Чому Вона не може змінитися? Чому Вона не може знайти свою палітру відчуттів?

Змінитись? Хіба, то можливо? Можна змінити одяг, колір волосся, зачіску, роботу, переставити меблі. А душу? А серце? Як там у Люко Дашвар - Можна не пропонувати своє серце, бо для спілкування досить і банальної логіки. Згодна? Можливо? Чи вийде? Хоч в чомусь...

Початкові ноти, вимріяного аромату - горді жоржини. Пікантний запах, який не зразу зрозумієш. Гоструватий і загадковий, як і самі квіти з трішки нахиленими бутонами, немов жінка, яка сховала очі під полями свого капелюшка, застібнута наглухо, тим самим придаючи своєму вигляду таємничість.

Чому? Чому? Чому Вона тут? Цей біло-сірий колір, який аж давить, цей малюнок мінохоронздоров`я на білизні, від якого аж рябить в очах. І тільки вікно, велике, з широким підвіконням, не затулене, зовсім голе, давало змогу відволікатись від думок. Вікно, в якому день і ніч, сонце і зорі, дощ і хмари, в якому було Її небо...

Напевне Вона любить цього чоловіка. Інакше не було б так сумно. Де він, той чоловік? Навіщо так себе зводити? Навіщо чекати, і що чекати? Ні, накрутила. Все добре. Виправдовуєш? Навіщо? Любиш? Чекаєш? Хто ти? Ти мрія. Тебе нема... Ні, то відстань, той відрізок треба пройти. Боляче, як же Їй боляче. Як же хочеться спастись у тих чоловікових обіймах, від безжалісного суму самотності...

Ніч пролетіла. Ранок. Медсестра. Крапельниця. Не хочу. Навіщо? Хай все закінчиться - не відкриваючи очей Вона простягла руку...

- Ого! Вітання в сліпу!

Перед Нею стояв незнайомий лікар, можливо старший від Неї можливо одного віку, а можливо й молодший. Байдуже. Їй нема ніякого діла. Вона пацієнт, він лікар, у кожного своя робота.

- Я тільки, но вийшов з відпустки і не впізнав свого відділення. Такої кількості квітів, скільки працюю, в нас не було.

- Подобається?

- А кому ж не подобаються квіти кольору неба.

- О Боже - роздратовано подумала Вона - саме цього Їй і не вистачає.

- А ви батЄнька романтІк - так єхидно з`язвила.

- А ти колюча.

Ще хотіла відповісти сарказмом з приводу "Ти", але повернулась давши зрозуміти, що аудієнція закінчена.

- Я зайду пізніше.

Навіщо Вона так грубо? Вона ж не така... Змінитись? А можливо?.. Квіти, кольору неба - повага друзів. Він ніколи не дарував Їй квіти. Чому? А Вона й сама того не знає. Вона багато чого не знає, хіба, що відстань відіграє неабияку роль для одного... Ні! Все добре. То втома, все минеться. Так тепло зробилось від згаданого...

Нота серця-вимріяного аромату, як же хочеться вмістити всього потрошку, щоб божеволіти від тих пахощів. Жменьку пелюсток простої шток-троянди. Саме простої, не виведеної селекціонерами, щоб відчути всю особливість Трішки пахучої лілії, з краплинками роси, як відчуття чистоти. Десь на відстані, ледь вловима запашна конвалія, яка придасть чарівність, і маленьку частиночку жасмину, для того, щоб передати стан жінки, яка любить і чекає, і тільки їй самій відомо, що відбувається в її душі... І в завершення, як базові ноти, додати пахощів статних гладіолусів, цвіт який набрався сонця. І в тому величному цвітінні, жінка, яка вміє носити прикраси, і коштовності відповідають їй взаємністю, і все це доповнити різнобарв`ям космеї, щоб було цікаво в усьому. Щоб можна було сказати - Зрозуміє той, хто відкриє...

Вибираючи подарунок для подруги, Вона звернула увагу на зовсім непримітну коробочку парфумів, вірніше на назву. Продавчиня люб`язно запропонувала тестер. І Вона полетіла. То був Її вимріяний аромат. Нічого настирливого, щоб викликало п`янкість, аромат, який легко наносити, і легко любити. Вражаюче, глибоко, невичерпно. Змінитись? Напевне... У кожного з нас своє особисте життя і свої особисті таємниці...

Лєночка-медсестра, добра жіночка, яка вміє так вколоти, що навіть ті гарячі уколи переносились не так важко, незважаючи на те, що після того коління був такий присмак, немов хто в роті колотив якісь хімічні реактиви.

- Ви сьогодні краще виглядаєте.

- Дякую. Стараюсь.

- Як гарно пахне.

- Подобається?

- Дуже!

- Візьміть напахтіться.

- Ой я з задоволенням. Та й привід є. В нас ввечері маленький сабантуй. Наш лікар вийшов з відпустки. Золота людина, але такий нещасний.

Незважаючи на Її мовчання Лєна продовжувала.

- Ми майже разом прийшли працювати, я після медучилища, він молодий спеціаліст. Одружений, має доньку, жінка-фармацевт, все як у людей. Чи ото в тій аптеці його половина пристрастилась до наркотиків, чи де інде? Хто зна. Що він тільки не робив, як він тільки не боровся і яких тільки метод лікування не вживав. Нічого не допомагало. А вона так вже себе доколола, що трапився з нею інсульт, і дванадцятий рік вона нерухома і мову відібрало... Доньку виростив, вивчив, заміж віддав, а жінку свою не кинув, все біля неї...

Вона прокинулась вранці, від несподівано наставшої тиші. Зараз почнеться дощ, так завжди стається. Сидячи на підвіконні, дивилась як плакав дощ, немов сумував з Нею, і з Її мріями, і тихенько змивав бруд з тротуарів і з Її душі, і здавалось наповнював світлом і щастям, але чомусь в пам`яті є гіркий смак самотності. Чому Вона зіткана з оману і сумнівів? Чому Вона йде дорогою, яку придумала сама? Саме дощ спонукав назвати Його-Ніжність. Як же Вона скучила. А Він? Виправдовуєш? Все буде добре, а зараз дощ і музика Шопена.

- Ти не спиш? Ще так рано.

Вони мовчки споглядали на непогоду за вікном, під ніжну класичну музику, яка тихенько розливалась з маленького плейєра. Про що кожен з них думав? Що було в тих краплинах дощу? На мить їхні очі зустрілись. Вона дивилась і бачила в тих очах свої очі, далекі і жадані, очі кольору меленої кави. І Їй було боляче, і Вона шукає виправдань, і хоче змінитись, і довела себе до того, що знаходиться тут, і не варто чекати відповідь... А на відстані витягнутої руки, було відчутне тремтіння того хто стояв поруч, і нестримний чоловічий потяг, і його очі хотіли кричати - Пригорни, дай забутися хоч на мить... Вона відвела погляд. У кожного своє, і Їй немає ніякого діла до чужого життя.

- Ти маєш годинник?

- Діти мільйонерів годинників не носять.

І вони так щиро засміялись. Він зрозумів Її відмову і Вона вдячна йому.

- А ви добрий лікар? Хочете прописати мені годинник як ліки?

- Чому ти так вирішила?

- Бо в усі часи, годинники з міді відігравали роль доброго лікаря. Саме мідь направляє свою енергію на уязвимі місця.

- Я маю непогану класичну фонотеку. Може, щось принести послухати?

- Хіба, що п`яту симфонію Шостаковича.

- Яка ж ти колюча...

Жити треба в гармонії, а не чекати на результат. Життя коротке. Мить. І хай в Неї змінився аромат Її парфумів, і в Неї своя палітра віддчуттів. У Неї є ефект присутності. А це гарантований успіх...

Він наздогнав Її на виході.

- Ось, ліки від твоєї хвороби - протягуючи синій паперовий пакетик.

- Дякую лікарю, та я здорова як...

І засміялись.

- Хай щастить!

- Дякую, все буде добре!

Таксист все балакав і балакав, про малу пенсію, про дітей, про становище в країні, одним словом, таксист був на своєму робочому місці.

В тому синьому пакуночку, Вона знайшла керамічні тендітні часики. Диво, яке відбивало час. Зазвичай такі годиннички мають дивовижну здатність піднімати настрій, і дурні думки які лізуть в голову зникають. До годинника ще знайшлися парфуми створені великим Герленом на честь кохання індійського шейха. Всміхнулась. Ні! Занатдо багато солодкої ванілі...

Розраховуючись з таксистом, на хвильку затрималась.

- Ось подаруйте своїй жінці - залишивши маленький синій пакетик...

По дорозі йшла Жінка. Легенький вітерець єднався з ароматом парфумів "L`IMPERATRICE" Що було в тому єднанні? Зневіра чи впевненність? Любов чи ненависть? Ніжність чи холодність? Мрії? Сумнів? Придумала? Накрутила? Чи сон?

В тому єднанні... незважаючи на роки і долі, було найпростіше...

ВІРЮ! ЛЮБЛЮ! ЧЕКАЮ!

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
16.07.2014 Поезії / Філософський вірш
Про себе
01.08.2014 Поезії / Романтичний вірш
Dire la danse
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
07.11.2016 © Лука / Оповідання
Острів
Ілюзія правдивості
03.03.2014
Ілюзія правдивості
12.04.2014
Лист у відповідь
29.07.2014
Керамічний годинник
28.10.2014
Ілюзія правдивості (Горобиновий лікер)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 134  Коментарів: 1
Тематика: Проза, есе, парфуми, аромат, душа, пікантний запах, таємничість, ранок, жасмин, гіркий смак, музика Шопена, легкий вітерець
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 15.08.2014 11:21  СвітЛана для © ... 

Ароматна поезія, що благоухає ніжними почуттями справжньої жінки, яка  знає ціну кохання. А ще про те, що відстань відіграє неабияку роль і безліч але, але, але...

Знайома ситуація. І скажу Вам по секрету, до лікарів теж слів не підбираю, але ж я не така... :) Думаю, ви мене зрозуміли) Так тримати! Усе буде просто квітуче, про що Ви колись , обов"язково для нас напишете!

Щасти!!!)

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2011 © Закохана
09.12.2010 © Тундра
17.04.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди