Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
01.08.2014 16:13Мініатюра
Про батьків  Про час  Про життя  
30000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

Як моя мама була маленькою

Дарія Китайгородська
Опубліковано 01.08.2014 / 24541

У дитинстві, коли мені було років сім-вісім, я дуже любила слухати історії про мамине дитинство. Особливо коли хворіла. Все розпочиналося так:

- Мам, розкажи, як ти була маленька, - починала скиглити я.

- Але ж, доцю, я тобі вже сто разів розповідала. Ти ж все знаєш… - весело прискалювала око мама.

- Ну розкажи-и-и-и, я вже забула. Ну-у-у про те, як корова з`їла мелешку… - канючила я.

- Бачиш, ти ж знаєш цю історію, - продовжувала гру мама.

- Ну-у-у ти все одно розкажи-и-и! – підспівувала я.

І мама починала розповідати.

Про те, як у голодний 47-й рік їхня корова, зазирнувши в відчинене вікно, побачила на підвіконні мелешку, яка вистигала в тарілці, - і з’їла її: просто злизнула язиком. (Мелешка – це була така каша, зварена з висівок із вкрапленнями якихось крупів. Її ще називали бевочкою.) І в якому розпачі була бабуся, коли зрозуміла, що їй нічим нагодувати дітей на вечерю. Але корову ніхто не сварив, бо всі знали, що вона – годувальниця. Тільки завдяки їй ніхто не захворів, всі вижили в ті складні часи.

Про те, як мама малою була дуже вразливою й завжди на всіх ображалася й дулася. А надувшись, ховалася в якихось кущах до самого вечора, і тоді бабуся не могла її знайти. Ходила вулицею й гукала: «Тосю, ну виходь! Уже пізно, час додому! Ми за тобою скучили!» А мама сиділа тихенько, як мишка, й думала собі: «Ось, будьте без мене, як ви всі такі…» Тепер цю здатність феноменально ховатися я впізнаю у своїй молодшій сестричці, яка могла миттєво щезнути з-під мого носа, а я, бідака, збиваючи ноги, шукала її, щоб, знайшовши, за кілька хвилин знову загубити.

Про те, як кавалер маминої старшої сестри Ніни, красень-моряк Володимир, який служив на Далекому Сході, любив розчісувати малій Тосі волосся: воно було завжди таке хвилясте й закудлане, що мама нагадувала маленьку кульбабку. А ще він просив, щоб мама писала йому листи, а він їх уважно читав, виправляв помилки й відсилав назад, щоб «мала Тося знала, як правильно». В моїй уяві цей хлопець ніяк не в’язався з сучасним «дядьком Володьком», дай боже йому здоров`я, - трохи сердитим та не дуже привітним, рідко усміхненим й завжди гострим на слово, який допомагав нам, коли наша сім’я тільки переїхала з рідного села у сусідній район.

Була у мами й страшна історія – про величезного колгоспного жеребця, який був таким злим, що його боялися навіть дорослі – так він хвицався й кусався. Тоді мама та її середня сестричка Шура гралися на дорозі. Аж тут він: «чорний, страшний, грива дибки, несеться вулицею, зараз розтопче», - таким його запам’ятала мама. Шура змогла швиденько перелізти через паркан, а Тося застигла стовпчиком посеред дороги. А коли кінь підбіг майже впритул, моя тихесенька мама, яка навіть голосу не вміє підвищувати, заверещала так, що він аж скрутився в клубок просто над її головою, перестрибнув через неї і помчав вулицею, іржучи так, що аж виляски йшли.

Але найбільше я любила історію про «цуцика-цуцика», яка начебто сталася з моїм дідусем, маминим батьком, а мамі розповідала її бабуся. Якось перед Різдвом пішов наш дідусь (а він був ветеринарним лікарем) у сусіднє село до хворої корови. Поки полікував її, поки господарі з-за столу випустили – вже й ніч надворі. Але він все одно вирішив піти додому, бо ж чекають. Йде собі, йде, аж глянь, - а за ним біжить чорненький песик, маленький такий, у нас їх цуциками називають, навіть якщо собака вже дорослий. Дід оглянувся раз, оглянувся другий, - а той все біжить. Тут дід і каже: «Ох, ти ж цуцик! Що ж ти так далеко від села відбіг, біжи додому!» А песик, схиливши голову, йому відповідає: «Цуцик! Цуцик!». Дід злякався, взяв ноги в руки й чкурнув так, що тільки сніжна курява за ним застелилася. Прибіг додому захеканий, сів біля столу й розказує бабусі, яка пригода з ним сталася: «Отож, Ганю, я йому кажу «цуцик, цуцик», а він мені відповідає – «цуцик, цуцик!». (Мама в цьому місці завжди робить драматичну паузу.) І тут знадвору через вікно доноситься: «Цуцик, цуцик!»

Цей момент мені завжди уявлявся, як сцена із гоголівського «Сорочинського ярмарку». Пам’ятаєте, як всі сидять в шинку й слухають історію про червону свитку й чорта, який її хотів повернути, а цей час відчинилося вікно й звідти виглянуло свиняче рило? Дякуючи маминому хисту, під час її розповіді я бачила цуцика-цуцика не менш яскраво, ніж чорта з його одежиною. І таких історій у мами безліч. А вийшовши на пенсію, вона почала їх складати в невеличкі книжки: кілька вже вийшло з друку.

…Днями моїй мамі виповнюється 73 – я навіть словами напишу: сімдесят три. У нас є традиція: на мамин день народження ми завжди приїжджаємо до неї в гості, накриваємо великий стіл, святкуємо й веселимося, бажаючи їй здоров’я й довгих років життя. Однак цього року саме в цей день ми, її діти, не зможемо бути поруч – так складаються обставини. Але ми приїдемо пізніше, відсвяткуємо і, прибираючи зі столу, я обов’язково розпочну:

- Мам, розкажи, як ти була маленька!

- Але ж, доцю, я тобі вже сто разів розповідала. Ти ж все знаєш… - підтримає гру мама. А потім почне розповідати. І я зрозумію, що її хист з роками став ще потужнішим і виразнішим, а життєвий досвід додав легкої іронії, і тепер мамині історії із простих замальовок перетворилися на справжні картини нашого буття.

А ви розпитали своїх батьків про їхнє дитинство? 

Київ 1 серпня 2014 року
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
18.07.2014 Проза / Мініатюра
Споглядання кінця
04.08.2014 Публіцистика / Історія
Далека близька Перша світова
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Мініатюра Про життя
07.09.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
У ПОЛОНІ ПРИРОДНОГО ЯВИЩА
01.08.2014
Як моя мама була маленькою
26.05.2014 © іміз
Шкіц "Жасминові весни"
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 430  Коментарів: 4
Тематика: Проза, мініатюра, годувальниця, корова, мишка, грива, цуцик, перед Різдвом, господар, сніжна курява, дитинство, складні часи
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.05.2016 15:37  © ... для Каранда Галина 

Дякую :) 

 02.05.2016 08:23  Каранда Галина для © ... 

хороше оповідання. 

 07.04.2015 22:40  Олена для © ... 

Дякую, сестричко! Це було... дуже дякую! І за мою Тосю... 

 01.08.2014 17:23  © ... 

Дякую:) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
27.03.2012 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди