Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
02.08.2014 23:27Новела
Драма  Про життя  Про добро  Про батьків  
ЦИБУЛЯ
20000
Без обмежень
© Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ

ЦИБУЛЯ "НА ПІР`ЯЧКО"

Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Опубліковано 02.08.2014 / 24544

― Я завтра вмру, мамо…

― Що ти, синочку! Ти житимеш. Я вірю в це. І тато вірить.

― «Пір’я» на цибулі більше не росте. А ти казала, що я житиму, якщо тільки воно ростиме…

― Милий мій, дорогесенький, воно так дружно тягнеться догори, що тепер не дуже й помітно його ріст, але, повір, воно підіймається. І твоє здоров’ячко підійматиметься та зміцнюватиметься…

― Ні, мамо, я вмру. Я кепсько себе почуваю.

― Від чого, синочку? Як саме?

― У лікарні сусіди по палаті розповідали, що коли дуже хвора людина, раптом, відчуває полегшення, ― то перед смертю. Я завтра вмру, мамо…

― То вони переповідали думки стареньких людей, молодих це не стосується. А погано себе відчув через те, що думаєш про погане. Віднині з тобою буде тільки хороше. Ти ― вдома. А вдома, кажуть, і рідні стіни допомагають…

― Мамо, ви тільки не кладіть мене у чорну домовину. Не люблю чорного.

― Дивись, дорогесенький синочку: я приставляю лінійку до кількох найвищих зелених пагонів цибулі і ― дивись-дивись! ― кожних з них упродовж останньої доби зріс на три ― п’ять міліметрів. Це значить, що вони віщують тобі одужання, остаточне одужання.

― Мамо… Мамо, а ще у лікарні я чув, що відпускають додому безнадійних і тих, у кого грошей немає на лікування. У нас теж вже немає грошей… Мене відпустили.

― Ми з татом уже майже знайшли гроші…

― Де знайшли?.. Адже і квартиру продали, і гараж та машину ― теж. Виручені за них кошти витрачені ж…

― Нічого, синочку, аби ти був здоровий та ми були дружніми, прожити можна і у цій невеличкій квартирі.

― Мамусю, а що ви робитимете з моїми іграшками? Гратиметесь?

― Гратимешся тільки ти ними, а ми… А ми… Ми…

― Мамо… З твоїх очей течуть сльози. Я давно їх не бачив. Тобі мене шкода?

― Та то так, синочку… Я змірювала висоту пір’ячка на цибулі ― ось і сльози, від цибулі ― хай її грець… Тобто хай росте, тільки ж заходять у вічі ― її невидимі тумани.

― Набір машинок віддасте моєму другу Ванькові…

― Синочку, ну, що ти таке кажеш? Ними гратимешся ти.

― … А тенісні ракетки з воланчиками ― Олі. Вона знаменитою тенісисткою хоче стати. Хай тренується. А то у неї бідна родина. Коли їй таке куплять?!.

― Ось якраз і добре вийде: сам допомагатимеш тренуватися Олі…

― А книги подаруєте бібліотеці. Вона мені завжди подобалась. Скажіть, що я частіше її відвідував би, якби не тривалі перебування у лікарні.

― Бібліотекарі знають, синочку. Передавали тобі привіти ― я про них тобі завжди повідомляла.

― Я не забув, мамо!.. Мамцю, а можна я візьму з собою ліхтарик?..

― Куди, синочку?

― Ну, до труни…

― Що ми з татом для тебе жаліли. Але тобі не треба буде нічого з собою брати, бо… Тому що пір’ячко на цибулі росте.

― А що ти вночі робила біля нього? Міняла цибулини з більшими пагонами? Я не спав…

― Ой, синочку!.. Ой, ріднесенький, я тільки нашіптувала їм: «Дорогесенькі зелені пагінчики! Наш синочок ототожнює своє одужання з вашим ростом. Я благаю вас: не в’янте, тягніться вгору, до світла, як мій синочок - до життя, до свого одужання. А я завше поливатиму вас, підживлюватиму і розмовлятиму з вами, дорогесенькі мої… Я помітила, що це вам подобається. Шановні пагінчики, хай усе погане, що було пов’язане з одужанням синочка забудеться, забудеться…»

― Мамусю, погане ти маєш на увазі, коли ми продавали оту свою чотирикімнатну квартиру, нам дали заставу фальшивими грошима і тата потім звинуватили у їх виготовленні?

― Не думай, синочку про це. Обійшлося зрештою, благополучно.

― Але ти скільки наплакалася. А тата навіть затримували органи…

― …Ой, забула! Синочку ― та що ж це я одразу не звернула твою увагу! ― дивись: я ж просила рости не лише цибульці, а й домашнім квітам у горщику. І знаєш, що вони мені повідомили, тобто своїм дружнім ростом дали знати, - вони почали наввипередки рости з пагінцями цибулі. І ось що вийшло: обігнали!

― Мамцю, а знаєш що?

― Що, синочку?

― А ще я у лікарні чув, що до одужання йде, коли людині хочеться їсти, рухатися, а ще… не нудить. Мені так здається, що завтра дуже захочу їсти. А буде що, мамо?

― Ой, Боже ж мій! Є зараз і, звісно, буде ― все, що забажаєш, мій ― наш! ― найдорожчий синочку.

Уночі мати боялися часто підходити до «пір’я» цибулі та квітів у горщику, щоб не збивати з пантелику сина, якщо не спить. Вони молилися у куточку ― тихо-тихо, і сліз уже не було, немов висохли від переживань. Просили у всевишнього одне: життя синочку. Щось він притих… Чи спить?! А може, на Тому Світі вже? Ой, та що ж це за думки?! Геть подалі, окаянні!!!

Знесилена, під ранок заснула. Це ж треба – під ранок! А якщо синочок гукав? А якщо гукав? Вона собі цього ніколи не простить! Ніколи!

Прокинулася. Луп-луп очима. І до ліжечка синочка. А воно… пусте!

Перша радість: пусте ― живий!

― Мамусю, я уранці відкрив очі і так захотілося їсти! Так захотілося! Але потім, бачу, до себе оце «пір’ячко» цибулі неначе кличе, а за ним і квіти. То я спершу підійшов сюди, а потім хотів до тебе. Мамо, а що ми снідатимемо?..

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
28.07.2014 Проза / Роман
ДЕ ЖИВЕ ДУША? (3)
12.08.2014 Проза / Роман
ПРО НАЙМИЛІШУ ГАННОЧКУ ПЕТРІВНОЧКУ (4)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 137  Коментарів: 4
Тематика: Проза, новела, здоров`ячко, іграшка, синочок, сльози, одужання, життя, пагін, одужання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 03.08.2014 08:14  © ... для Панін Олександр Миколайович Закріплений коментар

Щиро дякую! 

 03.08.2014 08:13  © ... для Дон Бікоз Закріплений коментар

Дякую за високу оцінку! 

 02.08.2014 21:41  Дон Бікоз для © ... 

Дуже зворушливий твір, що зачіпає соціальні проблеми.  

 02.08.2014 14:04  Панін Олександр Мико... для © ... 

Гарно написано 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.03.2015 © Вікторія Легль
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди