Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
04.08.2014 18:07Історія
Для дорослих  Про життя  Про війну  
30000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

Далека близька Перша світова

Дарія Китайгородська
Опубліковано 04.08.2014 / 24563

Кілька днів тому преса рясніла повідомлення про 100 річницю з початку Першої світової війни. Деякі ЗМІ навіть запропонували читачам спецпроекти з цієї тематики. Також з’явилася низка публікацій про Першу світову та роль України в ній – і це не дивно, оскільки основна сцена театру воєнних дій якраз і знаходилась на нашій території.

Однак, судячи з реакції моїх однолітків та людей молодших поколінь, а також коментарів під статтями (вірніше, майже цілковитої їхньої відсутності), Велика війна, як її називають в Європі, є для більшості українців чимось дуже далеким, таким, що відбувалося мало не на Марсі й не має жодного стосунку до нас та нашої історії. Певним чином це стало наслідком впливу потужної радянської пропаганди, в якій Перша світова зображувалася майже як вступ до революції 17-го року з усіма її наслідками. Причому натиск революційного руху протягом кількох місяців у підручниках мав значно солідніший вигляд, ніж війна, яка продовжувалася вже понад три роки.

Але дехто з нас стоїть до цих подій значно ближче, ніж сам міг би подумати. Принаймні я та моя родина, бо в Першій світовій брав участь наш дід. Так-так, мій дід по батькові, Олексій Миколайович, воював у Великій війні. Мені часто не вірять, перепитуючи: «Ви нічого не плутаєте? То, може, прадід?» Але така чудернацька в нас сім’я: це був саме мій рідний дід. Перша світова пролягає на відстані всього двох поколінь від мене: батькового і дідового.

Я ніколи не бачила діда живим. Навіть його фото є чи не в єдиному примірнику: на надгробку на цвинтарі – розмита світлина старенького усміхненого дідуся з відстовбурченими вухами, на які спадають жмутки нестриженого сивого волосся. Такі ж вуха дісталися у спадок мені.

Мій дід народився в 1890 році на Уралі - ми достеменно не знаємо, де саме, - і називав себе яїцьким козаком. З розповідей батька відомо, що дід жив на селі й був круглим сиротою: вся родина померла від тифу ще до Першої світової. Заробляв на життя тим, що пас коней. А коли прийшла мобілізація, діда швидко забрили в солдати, бо не було кому заступитися.

Я пам’ятаю фото діда, де він стоїть у солдатському строї: довга, аж до п’ят, шинеля, гвинтівка з примкнутим штик-ножем на плечі – вища за його зріст. Світлина маленька, пожовкла; вона кудись пропала, коли ми переїжджали з рідного села в сусідній район.

Зовсім нічого не знаю про дідові подвиги (чи не подвиги) під час Великої війни: напевно, він особливо нічого й не розповідав. Відомо тільки, що в перші дні війни його підрозділ дислокувався в Києві, тому, напевно, це був 1-й Уральський козачий полк, який потім брав участь у Галицькій битві, зокрема в облозі Перемишля. А на Поділля дід потрапив пізніше, вже десь після 18-го року (може, навіть дезертирував). Коли ж почалася громадянська, - ходив із другом Орловим копав криниці й тим заробляв на життя. Тут він і знайшов собі мою бабусю Марію, від якої був старший на 13 років.

Потім у дідовому житті сталося багато подій – народження дітей (аж одинадцяти!), головування в колгоспі, суд та примусове виселення разом з усім селом з України у Приморський край на Далекий Схід Росії, важка хвороба та довга дорога додому, на Поділля, куди вони повернулися єдині з односельців, дякуючи наполегливості бабусі. Помер дід на початку 60-х, задовго до мого народження, якраз коли його наймолодший син, а мій батько пішов служити до радянського війська.

Загалом, мої відомості про життя діда складаються з якихось малесеньких уривків спогадів батька й тітки. Я, наприклад, знаю, що, проживши більшу частину свого життя в Україні, він так і не навчився говорити українською і навіть не всі слова розумів, постійно потрапляючи в кумедні ситуації. Частенько, сидячи на колгоспних зборах, дід чув: «Німеччина одержала поразку…» і розумів це як «Германия держала Параску». Потім якось не витримавши, вирішив перепитати дітей та дружину, хто була ця нещасна Параска і за що її держала Німеччина. Ото сміху було! А намагаючись вимовити слова «праска» та «п’єц» дід наполегливо вживав «працка» і «пец» і дуже дивувався, чого це люди сміються. Однак вимагав, щоб діти називали його тільки на український лад татом.

Достеменно відомо і те, що дід не встиг за життя добудувати свою хату: бабуся так і доживала свій вік з земляною підлогою та недобудованою верандою. Я приїздила до неї в гості й любила бігати босими ногами земляною долівкою: було якось незвично приємно і навіть трохи лоскітно.

Крутий характер діда пам’ятає вся наша родина й односельці, які його знали. Коли мій батько довго хворів і майже рік не ходив до школи, дід не дозволив виставити йому фіктивні оцінки й перевести до наступного класу тільки тому, що він є сином голови колгоспу.

А останні роки життя, вже дуже хворий, не маючи сил самостійно пересуватися, дід просив, щоб його виносили на весь день на подвір’я. Там, лежачи на фундаменті недобудованої веранди, він спостерігав за селом, за людьми, за природою й плином життя.

Я уявляю діда таким собі філософом від землі, алхіміком-самоуком, який намагався знайти сенс людського буття, змішуючи в одному казані селянську працю, біблійні принципи, комуністичну ідеологію й звичайну людяність, яка, як мені здається, й була опертям його існування.

Якби я могла з ним зустрітися, я обов’язково спитала б його: «Діду, скільки ти ворогів застрілив на війні? А він відповів би мені: «Та ти що, онучко, які вороги? Та ж я стріляв в білий світ, як в копієчку!» А я б знала, що так воно і є, бо в мене найдобріший дід на світі.

Київ 4 серпня 2014 року
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
01.08.2014 Проза / Мініатюра
Як моя мама була маленькою
02.09.2014 Проза / Нарис
Інакше місто
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
30.11.2016 © роман-мтт / Культура та мистецтво
Глядачі, упередженність і зомбі (і ще про гроші та смаки)
22.09.2016 © Ольга Шнуренко / Мова та література
Вступ до поетичної майстерності
03.07.2016 © Вікторія Івченко / Журналістика та ЗМІ
ВИПРОБУВАННЯ ЧАСОМ І ОБСТАВИНАМИ
03.07.2016 © Галина Галіна / Політика та суспільство
Спадок (31)
01.07.2016 © Галина Галіна / Політика та суспільство
Спадок (30.)
Історія Про війну
13.04.2016 © Сліпокоєнко Роман
Червоний грим. Ким насправді були Холодноярівці
04.08.2014
Далека близька Перша світова
11.07.2014 © Ігор Рубцов
Кремлівські граблі
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 197  Коментарів: 13
Тематика: Публіцистика, історія, Україна, Перша світова, війна, гвинтівка, мобілізація, солдат, світлина, Поділля, полк, Перемишль
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.11.2014 10:24  © ... для Олег Буць 

І вам дякую, що знайшли час прочитати та написати такий щирий коментар:) Маємо пам`ятати, що було з нашими рідними, нехай навіть їх уже й нема... 

 18.11.2014 19:13  Олег Буць для © ... 

Дякую Вам за цю історію. Мій дід (дзядзьо, як в нас кажуть) теж був на чужій війні. Кенігсберг, Варшава, Берлін... Я, справжній патріот-піонер, дуже хотів ним гордитися і колись запитав, скільки він убив німців. А він зітхнув і сказав, що коли його забирали в армію, то молив Бога, аби вернутись додому живим і здоровим. А за те дав обітницю, що ні одної людини не вб"є... А то було важко, бо з того боку сікли, як косою, а з цього - тикали автоматом в спину: "Впірьод, бендера!"
Вернувся без однієї подряпини, але в 35 навіть не сивим - білим... Але, здається, своєю участю у тій м"ясорубці все ж гордився. Бо до кінця життя на всіх застіллях пив лише по 150. Бо - "гвардійські"! 

 06.08.2014 17:43  © ... для іміз 

Приємно, що відвідуємо одні й ті ж місця:) 

 06.08.2014 08:12  іміз для © ... 

та ми вже двічі були на цій виставі - традиційно і неодмінно підемо втретє)) спасибі Вам... 

 05.08.2014 18:39  © ... для іміз 

Дякую, шановна Іміз:) Просто мені пощастило з родиною: різне походження, різні національності, велика різниця у віці, цікаві історичні періоди...
Теж дуже люблю бравого вояка Швейка - геніальна книга про Велику війну. До речі, є прекрасна вистава у театрі Івана Франка за цією книгою. Швейка грає Бенюк, а поручника - Хостікоєв. Чудова гра! Рекомендую. 

 05.08.2014 11:47  Ганна Василевська для © ... 

Але ж пам`ятаєте, це теж важливо 

 05.08.2014 10:55  іміз для © ... 

читаю вже другий ваш твір, перший про маму, тепер про дідуся - і сама сповнююся гордістю за вашу родину. Ви чудово оповідаєте про свій рід: легко, з гумором і великою гордістю, виказуючи такі милі деталі, і контактуючи зі своїм дідом, мов з живим...Пам`ять наша і робить живими наших предків!!!

Перечитала нещодавно свою улюблену книжку "Пригоди бравого вояки Швейка" Ярослава Гашека про першу світову війну...це ж колосальна жива енциклопедія про події І Світової...майже нічого не змінилося і тепер: зрадництво офіцерів, принижування вояків, дезертирство, щоденна смерть тисяч людей "во ім`я цісаря"... Дві попередні війни -  невже мало, аби не допустити третю???

дякую за цей твір Вам, пані Даріє!

 05.08.2014 10:52  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Дякую. Теж так вважаю. 

 05.08.2014 10:51  © ... для Ганна Василевська 

Дякую, пані Ганно. на жаль, мало про нього знаю. 

 05.08.2014 10:51  © ... для Суворий 

Так про те ж кажу:) Якби не мій дід, ці події для мене були б такими ж далекими й нереальними. Чапаєва, здається, він не бачив:) 

 05.08.2014 00:58  Суворий для © ... 

У нас все що відбувалось трошки до 17 року і трошки після сприймається як анекдот... Про Чапаєва... 

 04.08.2014 22:04  Панін Олександр Мико... для © ... 

Надзвичайно цінна публікація. Пам`ять повинна зберігатись. 

 04.08.2014 18:33  Ганна Василевська для © ... 

Так незвично читати про ветерана не Другої світової, а Першої. Чудово, що ви пам`ятаєте про свого дідуся, хоча і не бачили його, і прославляєте 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
03.12.2011 © Т.Белімова
20.03.2015 © Вікторія Легль
29.08.2010 © Віта Демянюк
01.04.2012 © Каранда Галина
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди