Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.08.2014 20:20Новела
 
12100
Без обмежень
© Марина Життєва

Егоїстка

Марина Життєва
Опубліковано 08.08.2014 / 24616

Олеся відсутнім поглядом дивилась у вікно, за яким миготіли дерева. Вона їхала в купе і намагалась втекти від болісних думок. Але вона її весь час наздоганяли, ніби ті дерева, що миготіли, нагадуючи потягу, що вони його не полишать. Так і Леся не могла позбутися тих думок – спогадів про вчорашній день. Та раптом маленька ручка ривком витягнула її із небезпечної западини думок. 

- Мамо, а куди ми їдемо? – запитала дівчинка, дивлячись на Олесю сонними, синіми очима. 

- У Київ, сонечко, до бабусі

- А чого татко не з нами? 

Отут Олесі й переклинило. Згадка про тата знов повернула її до вчорашнього дня… 

… Олеся повернулась раніше з роботи. У неї розколювалась голова, тому вона вже й дочекатися не могла, коли ляже в ліжечко і поспить. Зараз якраз підходящий момент – донька у мами, а Вадим ще на роботі. Тому вона замкнула двері із середини на ключ, щоб не вставати й не відчиняти чоловіку: у нього ж є свій ключ. 

Вона випила таблетку, вкрилась пледом і вже почала занурюватись в сон, коли почула, як хтось відмикає вхідні двері і заходить. 

«Вадік» - здогадалася вона, сонно усміхаючись сама до себе і продовжуючи лежати в спальні. 

Але Вадік, схоже, не помітив, що взуття, у якому дружина вранці побігла на роботу стояло в тумбочці, тому й не спішив заходити у спальню. От ці чоловіки неуважні!  

Він розмовляв по телефону. Кілька разів він стримано відповів, а потім настала тиша.  

«Знову проблеми на роботі. Сам не свій, бідний, через ту роботу.» - подумалось Лесі. 

- Який Львів, Катю? Про що ти? [пауза] У мене сім’я. Я не можу, ти ж знаєш. 

Остання його фраза прозвучала так, ніби він сам себе намагався переконати. 

Вадима, котра була до Олесі. Дивно вони там розійшлись, і Леся бачила, яка ця тема була болюча для нього – от і не питала. До того ж, уже 5 років минуло – нащо згадувати? 

- Поговоримо при зустрічі, це не телефонна розмова. – Вадим завершив виклик, і Леся почула, як він нервово кинув телефон на стіл. 

Потім він пішов у кухню, і десь через півгодини зайшов у спальню. Олеся вдавала, що спить 

Та ніч була дуже важкою для неї. Вона все думала і співставляла факти, час від часу тихенько плачучи, щоб рідний «чужий» чоловік не почув. Вона знала, що він ніколи не полюбить її так, як Катерину, але не давав приводів сумніватися в міцності їхньої сім’ї. Але тепер… Олеся відчуває, що він вже не той і всі думки його десь далеко, там з Катею. А завтра вони зустрінуться і, може, втечуть разом до того Львова. Леся не хотіла в це вірити, не хотіла змиритися, але «нелюбою», яку збираються ганебно покинути, вона теж не хотіла бути. Краще, хай вона піде першою. Легше не буде, але хоча б гордість менше постраждає. Тоді й вирішила поїхати в столицю, пожити трохи у тітки, а там вже вирішить, що робити далі. 

Тепер у купе вона мала відповісти щось, дивлячись у ці щирі й збентежені дитячі оченята. 

- Тато зайнятий. – видавила вона і спробувала усміхнутися. 

А потім були дзвінки звідусіль: з роботи, зі школи, від Вадима. Була сварка по телефону: вона йому все розповіла, звинуватила в бажанні втекти й кинула трубку. Вона плакала, переживала, відчувала себе зрадженою, покинутою, зневаженою. Вона боялась за донечку, яка любить свого татка не менше, ніж її. Але вона не могла й не хотіла ні чути, ні бачити його. І водночас припускала, що якби він все-таки приїхав, пояснив усе, то вона пробачила б. Та не все так просто… 

А він більше не дзвонив. І тільки наступного дня, коли тітка з донькою Лесі поспіхом пішли гуляти, а за ними увійшов він, Леся вже не знала, що їй робити. Вона зрозуміла, що це тітка її «здала» чоловіку. Вона просто стояла на кухні, притулившись спиною до стіни. А він виглядав таким змученим, сумним, обуреним. Він так, сходу звинуватив Лесю в егоїзмі, бо вона втекла, не думаючи, що буде з ним, з дочкою, з їх сім’єю. А потім він сказав, що ніколи їх би не покинув. А вона все стояла і мовчала, а коли він наблизився достатньо близько, щоб змусити її перестати оборонятись, вона обхопила руками його шию, вдихнула аромат його одеколону, подарованого нею, відчула його дужі обійми на своїй талії. І раптом їй прийшло в голову, що вона не хотіла його втрачати. А потім заглянула в його сині очі й остаточно потонула в них. А він зустрів цей погляд. Після цього він її поцілував. Вона не хотіла його відпускати. Ні на мить, ні на секунду. І нехай він ще й досі має якісь там почуття до Катьки, нехай він її ніколи не забуде, нехай він ніколи не належатиме Лесі повністю, але поки вона відчуватиме солодке й трохи терпке відлуння його поцілунку на своїх губах, поки матиме змогу обіймати його отак і вдихати його запах, вона плюватиме на всяких там колишніх Кать. Вона вірить йому. Або вона просто недостатньо сильна, щоб повністю порвати з ним, втратити його. Хай там як, але їй надто добре, поки він поруч. Егоїстка?.. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
03.07.2013 Проза / Оповідання
Братик (Розділ 1)
17.12.2014 Проза / Оповідання
Дорогою
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Новела
10.08.2014 © Арсеній Троян
Безіменний песик
08.08.2014
Егоїстка
03.08.2014 © Ганна Василевська
Недільним ранком
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4 (МАКС. 5) Голосів: 4 (1+2+1+0+0)
Переглядів: 113  Коментарів: 2
Тематика: Проза, новела, до бабусі, ліжечко, плед, болюча, покинути, сварка, егоїзм
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.03.2016 23:03  © ... 

Дякую за коментар, обов`язково врахую) 

 09.08.2014 00:36  Тетяна Белімова для © ... 

Пані Марино! Мені здається, ви трішки неуважно прочитали ваш твір пере публікуванням. Там вочевидь випав шматок. Для новели як жанру не вистачило психологічних характеристик персонажів.
Серед плюсів вашого твору я б хотіла відзначити завершеність, не обтяженість зайвими деталями і, звісно, засіб ретроспекції. У вас, безумовно, є потенціал. Пишіть!
Бажаю успіху! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
26.03.2012 © Піщук Катерина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
27.03.2012 © Микола Щасливий
03.12.2011 © Т.Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди