Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.08.2014 03:02Новела
Війна 2014 Україна  Для дорослих (18+)  Про Україну  Про життя і смерть  
20000
Для дорослих (18+)
© Арсеній Троян

Безіменний песик

Арсеній Троян
Опубліковано 10.08.2014 / 24648

… цієї ночі знову жахало. Авто їхало на максимальній швидкості, в уже холодній темряві злякано тріпотіли білі прапори, діти скиглили, жінка комусь намагалась додзвонитись, водій лише сопів, учепившись у кермо так, що біліли пучки пальців.

Тепер світанок і вони всі мертві. Водій на половину тулуба лежав на капоті з понівеченим склом обличчям, жінку викинуло на край дороги, двох дітей було важко знайти: одного розірвало на шматки, інший з переламаною ногою і без руки доповз до посадки й там сконав. Песик з жалем дивився і підскавулював, коли дитина хрипіла.

Фугас добряче покоцав машину — у світанковій імлі було видно лише купу металу з почорнілими полотнищами. Песику пощастило, що його посадили в багажник, він добряче там напудив, але місця в салоні не було. Під час вибуху багажник відокремився й відлетів на кілька метрів.

Тепер він уже яку годину сидів у посадці й слухав далеку канонаду, лише нашорошуючи вуха. Гупало там, куди вони їхали, де було якесь село, але песик не знав, що то за село, бо жодного разу не виходив за межі міста, великого й шумного, з купою смачних смітників і ворожих собак. Димілось авто, поволі проступали обриси розкиданих по дорозі речей, від яких чимось пахло, і песик відчув, що голодний.

Він обережно підбіг до дороги. Речей на дорозі було дійсно багато, господарі забили машину під зав’язку, тут були навіть залишки порцелянового сервізу та ще чогось, що мало цікавило песика, а от від однієї коробки чимось пахло. Песик підбіг і встромив у неї писок: густий запах розталої ковбаси вдарив у ніс. Запрацювали собачі щелепи, перемелюючи вміст коробки, де була не тільки ковбаса, а й багато іншої їжі, яка перетовклась в одну масу.

Раптом почувся шум, що наближався. Песик підняв голову й втягнув носом холодне повітря. Шум чувся згори і він поволі наростав. Гупавка враз затихла. Шум наростав і ось у перших проміннях сонця пронеслись два літаки. Вони летіли туди, де чулась канонада. Песик на мить застиг, а тоді побіг у протилежну сторону. Враз пролунав свист і щось вибухнуло так, що аж землю струснуло. Песик з усіх лап дременув у посадку, через якусь хвилину над головою загуло — літаки повертались, випускаючи позад себе снопи іскор. Песик біг, густий запах свербів у носі, песик не наївся.

Світало. Песик пробіг добрячу відстань, біг, інколи зупиняючись, принюхуючись, втягуючи повітря, завмираючи на місці. Він добре знав, коли треба було зупинитись, бо вивчив ті нові смертельні звуки, які почав чути ще в місті, цього місяця. Чутке собаче вухо добре сигналізувало: якщо чуєш свист, то біжи в протилежну сторону, якщо татакання, то краще забігти за якусь перешкоду, ну а якщо чути цокання та інші підозрілі звуки з-під землі (не шум, то кроти), то в ту сторону краще не бігти, бо там закопані ті штуки, що можуть рознести таку маленьку собачку на сотні клаптів.

Завдяки своїм новим знанням, песик добіг до річки. Він став на березі, по ліву сторону від зруйнованого мосту та перекинутого набік танку, що вгруз в мілководдя, і став лакати воду, а потім підняв голову. Смак води був дивним. І запах теж, не схожий на той, що був біля машини. Песик покрутив головою і побачив на протилежному березі, біля очеретів розбухлих людей, у річковій твані, ще кілька плавало у воді. Ранковий вітер приніс з того берега густий, солодкуватий запах, і песик знову відчув голод, проте у воду не поліз, побоявся.

Раптом песик відчув себе покинутим. Йому враз згадалась його домівка, тепла, затишна будка, господарі, що годували смачним кормом, діти, які гладили його і чухали за вухом. Песик заскавучав, відволікаючись на кусання бліх, потім помочився й побіг уздовж берега.

На шляху траплялись люди, схожі на тих, яких песик бачив на березі. Дехто був у водоростях, дехто лежав ближче до посадки, його, мабуть, викинули з авто, а інших вимило на берег. Песик обережно підійшов до одного чоловіка, з розбухлим животом та виклюваними птичками, що співають навколо, очима. Песик схопив його за руку і шарпнув до себе: м’ясо було слизьке і холодне, від нього досі йшов густий алкогольний запах. Раптом собачі вуха вловили цокання десь поряд, і песик побіг від річки.

Коли сонце почало припікати, песик вже біг вздовж траси, подзьобаної кулями та снарядами. Скоро йому трапилось згарище — кілька згорілих авто, військова техніка, все чорне і понівечене, асфальт теж чорний і в якійсь масній рідині. Песик був далеко і згарище було ніби безлюдним, проте навчений за ці дні песик зупинився й став приглядатись. І справді, за якусь мить з лісу вийшло кілька чоловіків у зеленому. Вони про щось голосно говорили новою для песика мовою, жестикулювали й махали зброєю. Потім на трасу вийшло ще троє, вони говорили, як і господарі песика, з ним був ще один, теж у зеленому, з білою нашивкою на руці. У цього була перев’язана голова, він весь час падав. Чоловіки посадили його під згорілим БТР-ом і стали фотографувати, потім ударили кілька разів прикладами й один з густою бородою вийняв ніж і перерізав йому горло. Зарізаний впав на асфальт, видав кілька хрипів, марно намагаючись заткнути рану, проповз ще й завмер, інші про щось ще погомоніли й повернулись до лісу.

Песик побіг, оминаючи це місце полями з прим’ятою пшеницею. Він знову нюхав повітря, біг туди, де найменше було чути стрілянини й вибухів. Так він біг цілий день, полями, посадками, поодаль безлюдної траси й скупчень людей. Він біг й відчував, що голод знову дає про себе знати. Почав ловити носом повітря й згодом натрапив на запах їжі. Пахло тепло і приємно, як удома з кухні.

У песика потекла слина, він побіг на запах і вийшов до невеличкої поляни в лісі, заставленої білими мішками та спорудами із бетонних плит. З-за мішків виднілись людські голови. Почувши шум, чоловіки підвелись і навели на песика зброю, той вже готовий був дременути, але люди побачили, який він наляканий, опустили автомати і стали його підзивати до себе. Песик завмер. Дуже хотілось їсти, а смачний запах чувся з однієї із будівель. «Іді сюда, псіна, на, на, на», — говорили чоловіки, присідаючи й роблячи пальцями так, наче вони щось солили, песик втягував вуха, але стояв на місці. Тоді один з чоловіків сходив у ту будівлю, звідки чувся запах, і виніс у двох пальцях ще гарячу пахучу кістку. Песик побачив її і повільно підійшов.

Кістка хоч і була гаряча, але песик був настільки голодний, що почав її гризти, сердячись і рикаючи на неї. Чоловіки сміялись і щось пили з пляшки. Потім вони пішли в будівлю, а песик почвалав за ними.

Там була справжня хата. Під дахом бетонних плит стояли тапчани, на яких лежали брудні ковдри, біля виходу горіло багаття, на якому висів казан, звідки так смачно пахло. Один з чоловіків у дивній, чорній шапці мішав у казані ложкою і говорив «ай да хороша». Інші сиділи на тапчанах і стиха гомоніли, песик спочатку крутився між ними, ті його гладили, щось говорили, а потім песик сів і став вишикувати на собі бліх. Він був спокійний, він був ситий.

Аж ось почувся звук коліс і песик наставив вуха. У будівлю зайшов мужик із вусами, який став кричати на чоловіка у шапці, а той відповідав щось, що диму не почують, що вони когось збили, там, валяється. «Нє, больше не сунуцца», — піддакував той, що давав кістку. Вусань гмикнув, крикнув щось до авто, сказав іншим «прінімайтє» і ті радісно загули.

Чоловік з бородою (схожий на того, якого песик бачив біля згарища техніки) завів усередину молоду дівчину, котра пручалась і зі страхом роззиралась навколо. Мужики натомість раділи і почали звільняти один тапчан. Дівчина почала кричати ще дужче, чоловік у шапці сказав, що куліш почекає і загиготів.

Дівчину кинули на тапчан і почали зривати з неї одяг. Чоловіки щось галасували, дівчина брикалась ногами. Один схопив її за ноги, інший тримав руки. До будівлі зайшов бородань, який схопив автомат і наставив на чоловіків. «Ну пєрвий, так пєрвий», — сказав хтось. Бородань поставив автомат і почав знімати штани, а потім поліз на тапчан до дівчини, накривши її своїм масивним тілом. З-за спини було видно очі дівчини, повні жаху, які благально дивились на песика. Вона закричала: «Мама, мама!» і залилась плачем.

Песик заскавучав і побіч до виходу, наткнувшись на вусаня. «Та заткнітє єйо, — крикнув він. — І кастьор загасіть, укропи патруліруют». Бородань схопив автомат, ударив дівчину прикладом по голові й та затихла, той, що був у шапці, линув з відра воду у вогонь й той зашипів.

Вусань глянув на песика й той раптом його впізнав. Це був його господар, який навесні цього року підібрав його, песика, на вулиці. Ще не було зелено, тоді бездомний песик бігав містом і почув шум — купка людей стояла з прапорами на площі і щось кричала. Скоро все заспокоїлось, під’їхало авто, з якого стали роздавати їжу, вусань віддав частину своєї песику. Наступного дня песик бігав біля площі, але тут було тихо, натомість поряд знову чувся шум і падало розбите скло. Песик побіг туди і побачив свого вусаня, що зі щитом бив іншого чоловіка палицею. Потім знову привезли обід і добрий вусань дав трохи їжі песику.

Так песик ходив сюди щодня і отримував свій харч, потім вусань забрав його до себе.

Песик, упізнавши господаря, почав до нього підходити, виляючи хвостом. Вусань глянув на нього й песик завмер на місці: погляд був чужий і холодний. Песику це не сподобалось і він гавкнув. «Так, хто пустіл сюда сабаку?», — крикнув вусань. «Та сама прібілась, — говорив чоловік у шапці і замахав на песика руками, — ану, пшла!».

Песику почав гавкати. Десь далеко почувся гул. «Чьорт, укропи!» — крикнув вусань. Чоловіки вибігли на вулицю, стали тягати якісь ящики, а песик стояв і гавкав на них. Господар вилаявся, підбіг і щосили копнув свого песика. Удар був сильним і прийшовся на ребро. Песик заскавучав і злякано округлив очі, ніби питаючи, за що, господарю. Вусань глянув у перелякані очі песика, задоволено усміхнувся, що той замовк, вийняв пістолет і вистрілив песику в голову.

Кров заливала очі. Песик ліг на землю і дивився, як його господар, швидко сховав зброю і побіг до авто. Чувся гул з неба, чоловіки бігали й кричали один на одного, песик згадував весну, як він лазив по смітниках і бігав за машинами, доки щось зі свистом не накрило все гарячою пеленою.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
15.07.2014 Проза / Есе
Мій перший комп
17.09.2014 Проза / Есе
Мій рідний ХУІК
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
16.11.2016 © оксамит / Мініатюра
Les matinées d`hiver
07.11.2016 © Лука / Оповідання
Острів
Новела Війна 2014 Україна
19.12.2014 © Оксана Феш
Музика
10.08.2014
Безіменний песик
16.07.2014 © Луч Света
Покута
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 178  Коментарів: 2
Тематика: Проза, новела, мертві, фугас, вибух, канонада, літак, смертельні звуки, танк, снаряд, БТР, автомат, гул з неба
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.08.2014 21:42  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую за таку оцінку. Русизми вживаються, бо у творі є мова ... ну ви зрозуміли кого. Не будуть вони говорити українською? Щодо "залилась плачем" теж є запитання. Чому неоковирний? Поширений вислів. Раджу більше уваги звертати на зміст творів, ми ж не диктант пишемо :) (але сам не втримаюсь, щоб не прокоментувати слово "подача" у Вашому відгуку, бо краще "подання", "подача", даруйте за тавтологію, якийсь футбольний термін). Тому мову підправляти не треба, все норм.

 10.08.2014 11:42  Тетяна Белімова для © ... 

Жорстокий твір. Продиктований життям. Важко читати. Нагромадження натуралістичних деталей, які допомогли автору розкрити тему, справляють гнітюче враження. Подача оповіді крізь кут бачення собаки, істоти, ніби нижчої за інтелектуальними інтенціями, не здатної аналізувати, допомагає створити безсторонній опис.
До мінусів твору належать часті повтори. Слово "песик" інколи вживається у кожному реченні. Інколи трапляються неоковирні звороти: "залилался плачем". І багато русизмів.
Моє чудово. Але мову треба підправляти.  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +12
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +58
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
05.04.2012 © Т.Белімова
09.12.2016 © Маріанна
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди