Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.09.2010 12:08Нарис
Для мами  Для дорослих  Для вчителів  Для бабусі [для дідуся]  Про минуле  Про життя і смерть  Про дитинство  Про батьків  
10000
© Александра Легеза

Чого варте життя

Александра Легеза
Опубліковано 08.09.2010 / 2488

Навіть тоді життя бігло невпинно, одних воно ніжно пестило, інших, немов колючим дротом, обдирало до крові. Воно так само не чекало ні на кого, ні про що не питало, просто мовчки йшло, гордо піднявши голову, своєю слизькою стежиною. Хтось вперто слідував нею, а хтось спотикався і врешті-решт падав, бувало, знов ставши на ноги, бувало, виливаючись у інше русло, паралеллю до якого зовсім не було життя. Але тоді, тримаючи у руках гниле яблуко чи розірваний черевик, люди вміли творити чудо – дихали на повні груди і відчували себе щасливими. А більше, власне, нічого й не треба… 

 

Йшов 19… рік. За спиною війна й н одна. Де не глянь – хатки: білі й сірі, вимальовані й вбогі. На городах видніються темні смуги, перекопані грядки, всіяні добром. Де-не-де, немов люті велетні, видніються багатоповерхові будинки. До цього провінційного містечка, що розкинулось на схилах дивовижних гір, на берегах повноводної ледяної ріки явно не пасували такі здоровані. 

 

У дворах сидять сиві бабусі, раз у раз витираючи від поту зморшкувате обличчя мозолистими руками. Деякі з них були вже такі сухі, що здавалось, один невимушений подих вітру змусив би їх розлетітися на сотні маленьких частинок. Майже у всіх голови були повиті хустками, глянувши на які з легкістю можна було сказати, що пережила хазяйка. Мабуть, за тими головними уборами бабусі ховали довгі дівочі коси кольору ніжного попелу… Та про це ми вже точно не дізнаємося. 

 

Старі сиділи, вдивляючись у своїх онуків. Можливо, й самі згадували чудернацьке дитинство, або неймовірні роки юності і весни, або золоту пору зрілості, деякі з сумом через швидкоплинність всесильного часу, інші з болем через пережиті злидні й нестатки. У всякому разі, щось вони таки згадували, витираючи солені сльози, які підбігали хитро й непомітно… 

 

З усіх сторін доносився то плач, то сміх дітвори. З гірки, щасливо посміхаючись, з’їжджають дівчата, замурзані й спітнілі. От-от злетить з пухнастого дитячого волосся злетить червоний бантик. Та вона, мабуть, цього не помітить. Думки літають десь далеко від клаптика прикраси. Інша спритниця поранила біленьку ніжку. Хвилина – й кров вкриє її червоними візерунками. А вона сміється, навіть не відчуваючи болю. Серце от-от вискочить з дитячих грудей. А вона все біжить, протягши тендітні рученята до гірки. Недалеко стоїть, хитаючись, зашарілий хлопчисько, підігнувши худорляву ніжку, пальчик немов приріс до пухких уст, покусаних до крові. Він несміливо кидав погляди на спритних дівчат, ніяк не наважуючись підійти й зробити те, що йому так хотілося. Стривожений набридливими думками, малий перечепився за гілку і впав. Оченята заблистіли, немов самоцвіти на сонці. Полилися гарячі сльози. Здавалося, кінця-краю не було дитячому розчаруванню. Аж ось, наче нізвідки, з’явився згорблений старий. На вигляд звичайний дід, та тільки-но побачиш обличчя – неможливо не поринути у глибину очей. Такі сині й чисті, немов весняне небо: жодної хмаринки, розкинулась голубою покрівлею магічна безодня. Очі ті, як несправжні, ніби зі скла зроблені. Хоча, думаю, не вдасться відшукати чогось ще більш істинного… 

 

Сірі діряві штани, лляна сорочина, що вже посіріла від поту, брудні й зношені черевики дідівської давнини – от і вся одежа незнайомця. Та ще на голові виднілася невелика строката шапка, краї якої обвивало кучеряве волосся, густе й на диво блискуче. Дідусь повільно, але впевнено наблизився до дитини і з явним промінчиком надії в очах дав йому цукерку, хвацько витягши її з кишені. Кілька секунд хлопчик не наважувався прийняти гостинця, та незабаром рука потяглася до цукерки і на обличчі, ще мокрому від сліз, з’явилась радісна посмішка. Ще мить і він біг до гірки, щоб виповнити своє бажання, що полонило його думки і ніяк не давало спокою… 

 

 

 

Подув холодний вітерець. Навіть один такий подих, один на кілька секунд, годин, днів, тижнів небувалої спеки здавався невимовною насолодою. Ще й тому так горнулися душа і тіло до блаженного вітру, що ніякі сили і багатства не могли змусити його ще і ще дарувати прохолоду. 

 

Зі світлої дитячої голівки злетіла синенька хустка й піддалася невідомій силі, що підкидала її все вище і вище, несла все далі від юної володарки. Світланка схопила Вікторію за руку: 

 

- Дивись, як гарно вона літає! Біжімо ловити її! 

 

- Якби ця хустка взяла мене у свої міцні обійми і піднесла над землею…Якби й мені отак покружляти у повітрі! – мріяла Вікторія. 

 

Ці юні мисливці за хусткою неймовірно виглядали поряд одна з одною. Світланина біла, як сніг, шкіра, вкрита сотнями веснянок, ідеально доповнювала шоколадний присмак тіла Вікторії. Обидві худорляві, не раз чули, що, мовляв, «мало каші їли»… Довге ріденьке волоссячко обіймало кістляві плечі, у однієї світле й кучеряве, чимось нагадувало пушок, у другої пряме й темне, підкреслювало колір шкіри, точніше його відтінок. Очі Світлани нагадували «смарагди на снігу», Вікторії – полакований антрацит. Вони бігали по сторонах, шукаючи щось нове, цікаве, захопливе… 

 

Неподалік від місця, де зупинилися подруги, ганяючись за своїм синім крилатим птахом, чи змією, сиділи дві бабусі. Зовсім неважко було здогадатися, що старенькі пильнують любих онучок. Одна, на жаль, чи то на щастя, була глухою. Та ніякої важкості чи вимушеності у їх спілкуванні не помічалося. Навпаки, вони натхненно згадували цікаві історії з життя онучок та й зі свого, безперечно, також. 

 

Несподівано вітер посильнішав, що не ощасливило жодного. Минуло п’ять хвилин…Вулиці вкриті калюжами, трава огорнута густими краплями травневого дощу, стихли веселі дитячі крики, всі розбіглися по домівках у пошуках теплих ліжечок, чаю й відпочинку… 

г. Мукачево 2007 г.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.09.2010 Проза / Нарис
Любимому человеку посвящается
09.09.2010 Поезії / Вірш
Чорний слід
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
Нарис Про батьків
19.02.2015 © Сергій Петрович Мошенський
День, який перевернув світ
08.09.2010
Чого варте життя
20.06.2010 © Трамонтана
Сонце повільно сідало за обрій
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 802  Коментарів:
Тематика: Нарис, дитинство, життя
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди