22.01.2015 15:19
Без обмежень
171 views
Rating 5 | 2 users
 © Світлана Нестерівська

Запрограмовані на самознищення

Чи можна допомогти самогубцеві (або Останній матеріальний спогад про Росію)

"І на оновленій землі врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, і будуть люде на землі!" Тарас Шевченко

У той час всі кричали, про те, що Росія - сильний сусід, агресивний, безморальний. Що її, очолюваної кремлівською владою, потрібно боятися (і всі боялися: боялася Європа, боялася Америка, боялися колишні союзні республіки, які з-за кутів спостерігали за тим, що відбувається в Україні, кричали, що "ви воюєте і за нашу свободу", але в тому "воюєте" було не "перемагаєте", а "помираєте". Вони не вірили. Не вірило й багато українців, які продовжували наживатися на війні, брати хабарі, їздити на заробітки в Росію чи просто байдужіти.)

 

Та були ті, які вірили та знали, чим усе закінчиться, бо не було ще зла на планеті, яке б проіснувало довго, бо на боці українців - Правда, і битва ця - священна, бо безсилля кремлівської орди було очевидним для нас усіх.

 

Тоді більшість світу ще не відрізняла зло сильне від зла слабкого. Власне, в ті роки це тільки почали робити українці. До того історії було відоме, наприклад зло-гітлер, якого переміг зло-сталін (це образно кажучи), тому зло-путіна всі сприйняли як покращений зразок зло-сталіна. Та путін з його псевдо-машиною був слабким. Держава, побудована на фундаменті брехні, довго не могла існувати, а Росію ця брехня пронизувала псевдоматрицею:

 

Я є Господь Бог твій! Не май інших богів, крім Мене! Росія не була християнською державою.

 

Не чужолож! Росія не була слов`янською державою.

 

Не кради! Росія не була Росією, вкравши назву у нас, русичів (якщо корито назвати кораблем - воно кораблем ніколи не стане, як би не твердили москальські псевдонауковці про вплив назви на стан речей), позичивши мову, історію, а у візантії - герб, вкравши у багатьох народів територію, послідовно вбиваючи їх мову та культуру, асимілюючи під себе - неправильно скерована енергія не могла дітися нікуди і, накопичена століттями, розірвала псевдодержаву, на території якої утворилися вільні країни вільних народів, сусідами яких стало бути несоромно і не страшно. Починаючи з 14 століття і закінчуючи у останні роки свого існування татарським Кримом, українськими заводами та музеями на Донбасі.

 

Не вбий! Кров сотень тисяч невиннних на проклятому триколорі тягнула цю державу в землю, на вічне небуття. Вбивати чужих. Вбивати своїх (теракти у російських містах, загиблі на Сході України та в Криму росіяни).

 

Все вище наведене свідчить про слабкість останньої кремлівської влади, бо нездатність очільників Росії боротися насамперед зі своїми слабкостями, бажання Путіна комусь щось довести впродовж усього життя (можливо, маленькій дівчнці, яка через його куций зріст не прийняла його перше кохання, чи батьку, який не вірив у нього), нездатність зупинитися, визнавши свої помилки та зупинивши самогубство своє та очолюваної ним держави, що тріскала по місцях зішиття золотоординською жорстокістю.

 

Москальська влада була слабкою. Путін вже не аналізував своїх дій, бо вчинки були дитячими.

 

В той час Україна, як колись давно, у біблійній легенді, віддавала своїх таких жаданих, чистих, чесних синів на Господній жертовник, зі сльозами на втомлених безсонними ночами очах, хрестячи на дорогу стомленими спрацьованими на городах та на заробітках по закордонню руками, благословляючи на захист Правди. І ось коли вже ніж був занесений над дорогим синівським тілом, коли перша кров потекла по лезу, Бог, бачачи велику любов України, сказав: "Досить, Україно! Я зупиню це! Я бачу, що твоя любов до Мене настільки велика, що своїх найкращих синів ти посилаєш на смерть, захищаючи Мою Правду!" - і послав Бог Ангелів-Руйнівників - і розсипалися стіни кремлівські, і піднялися голови поневолених, і перестали вони боятися, зрозумівши, що їх страх, як і все навколо, був брехнею.

 

В той час українські жінки у своїх молитвах просили, щоб "Путін навернувся до Бога, щоб у його житті трапилось щось таке, щоб він змінив свою поведінку", щоб не проливалася кров, щоб Україна жила в мирі. Бог слухав молитви за ворога - і не міг відмовити, вирішивши ситуацію по-Своєму.

 

 

 

Пройшло багато років, тепер вже всі потроху забувають про існування тієї псевдокраїни з псевдосилою.

 

Тисячорублева купюра, за яку вже нічого не можна купити - за неї ще так недавно вбивали наших світлих воїнів, за них у безіменних могилах непокояться тисячі росіян, від яких відмовилася боягузлива тодішня влада.

 

Що ми б сказали людям, якби змогли повернутися на декілька років назад?

 

"Не бійтеся! Російська влада слабка. Вірте нам - ми вже перемогли. Допоможіть, щоб перемога була швидшою!

 

Білоруси, прокидайтеся! Грузини, пришвидшуйтеся! Чеченці, скидайте зі своїх плечей вбивчих поплічників Путіна. Татари, повертайте собі Крим! Адигейці, згадайте, хто ви!

 

Українці з Вами!"



Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Політика та суспільство, Війна 2014 Україна, Про час, Про Бога, Про Батьківщину

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Молитвою / Вірш | Світлана Нестерівська». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Спроба молитви під час поранення... / Вірш | Світлана Нестерівська». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Світлана Нестерівська.


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.01.2015 16:43  © ... 

Дякую, що читаєте)) 

 28.01.2015 09:26  Ігор Рубцов => © 

І я теж впевнений, що впаде імперія, збудована на краденому. Вона й не імперія зовсім. Так собі, територія з непоборними комплексами, через які у них (мешканців) замість шляхетних ознак головною рисою стала жорстокість, бездушність. Що ж, не нам дбати про її долю. Головне, не повторити її бездуховного щляху. Тому, орієнтиром для України слід обрати вічні цінності, вкарбовані в біблійну істину (ніяк не в легенду), бо сутність усього, як записано у цьому життєдайному джерелі, наступна: "Підсумок усього почутого: Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині! Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, чи добре воно, чи лихе!"
(Екклезіяст 12:13,14) 

 24.01.2015 18:19  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 

Так, і написано давно) 

 24.01.2015 09:45  Ірина Затинейко-Миха... => © 

цікаво написано - очима і почуваннями завтрашнього дня? 

 24.01.2015 01:35  © ... => Тетяна Ільніцька 

Дякую)


Звісно, варто хоч іноді перечитувати написане, а то мій старенький ноут , мабуть, жартує наді мною))) (це я про пропущені літери) 

 23.01.2015 09:35  Тетяна Ільніцька => © 

Хороший дуже твір! Сподобалося, що нема у вас ненависті до ворога, лише молитва за нього і роз`яснення його духовної ницості.
Пані Світлано, перечитайте ще раз Ваш твір - є певні моменти, суто технічні, які слід підправити. Помітила декілька одруківок - Візантія з малої літери, "бзсилля" - пропустили літеру, "невиннних на прклятому", "дівчнці", "вон" - теж. Суто технічні моменти.  

Публікації автора Світлана Нестерівська

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 10 | Знайдено: 56
Автор: Світлана Нестерівська
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Україні;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;