09.09.2010 12:15
18+
2300
    
  5 | 7  
 © Тетяна Чорновіл

НАТХНЕННЯ МИТЬ

Рубаї

Передали чужі краї

І нам мистецтво рубаї,

Та як же в розмір цей тендітний

Затиснути думки свої…


***

Сосновий бір. Крізь зелень глиці –

Калини цвіт коло криниці.

- Чого, криничко, зажурилась?

- Нема кому води напиться.


***


Розкаркалося вороння,

Бо, може, буде сніг зрання?

Та ні, то купка баб сварливих

Все зло на молодих зганя.


***


Вітрище дерева гне несамовито,

І дощ барабанить у шибку сердито,

А хати тепло й чашка чаю на м’яті

Навіяли затишний спогад про літо.


***


До неба співала пташина: - Злітаю.

А квітка запахла землі: - Розквітаю.

Я ж тільки подумала: - Краю мій рідний,

Складу мабуть вірш і тебе в нім згадаю.


***


У небі, як і перший раз,

Зоря зійшла для двох лиш нас,

Та ми того не помічали,

Удвох сварилися в цей час.


***


Щось миші крали й налякались,

У нори враз порозбігались.

Куди ж твої зрадливі очі

Від мене хутко заховались?


***


Як і щороку, край села

Знов груша дичка зацвіла.

Сумую трохи, бо навіки

Моя весна кудись пішла.


***


Хвалився крук: - В чужій країні

Завчав я трелі солов’їні.

Не мав що соловей сказати,

Зайшовся співом на калині.


***


Опалий з дерева листок.

Занесло вітром десь в куток.

В куточок пам’яті думками

Навіяло вірша рядок.


***


Пора холодна настає,

В гаю зозуля не кує.

- Для чого сум? – питає осінь

І стиглі груші роздає.


***


Прокрався літній промінь у вікно

І зігріває душу, як вино.

Та раптом звідкись осінь обізвалась:

- Не вірте літу, бабине воно!


***


Сміюсь чи плачу – час іде,

Все далі з юності веде.

Не знаю, як йому сказати,

Що в мене серце молоде.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.09.2010 23:37  © ... 

Вирішила дійсно поставитися до коментарів з іронією:)))

Вірш "З електронної пошти"

З повагою, автор

 21.09.2010 12:20  Суворий 

Прочитав дикусію і чомусь подумав, що порівняння з частушками справді ніби звучить образливо, але з іншого боку "великий русский народ" певно не вважає їх чимось на порядок гіршим ніж рубаї. Рекомендую ставитись до іронії з іронією. Сподіваюсь пані Тетяна (автор твору) не образиться на все викладене в обговоренні. По великому рахунку, якщо відкинути особисті моменти, написано багато корисного... Принаймні для мене....

 20.09.2010 10:56  Віта Демянюк 

Шановна пані, до чого ж Ви важка людина!=)) За правду дякую, все ж краща, ніж солодка брехня!=)) Не знаю, якого віку Ви, але дозвольте нагадати, що мудрість приходить не з роками, як Ви вважаєте, вона або є або її немає(от тільки давайте ми не будемо конкретизувати, бо здогадуюсь, що Ви можете "мудро"написати у відповідь=)) ) А те, що Ви взагалі вступили зі мною в цю, як бачимо, непродуктивну "дискусію", більше свідчить про нахил до графоманства, а ніж до захисту "принижених", знову ж таки в лапках, бо аж нічим шановну авторку не ображаю і не ображала... Справді, критикувати мої твори  - це не лише гаяти час, а, як для Вас, забагато честі!!!=)) І вибачайте за різкість, захід безпрецедентний і вимушений.

Удачі Вам навзаєм! А власне самолюбство демонструйте в якомусь іншому вияві!

 20.09.2010 10:05   

Віто, от і я хоч різко про Вашу поезію, але по правді. Не маю бажання критикувати кожен Ваш окремий твір, адже бачу, що це лише гаяти час. Вам до професіоналізму ще далеко (я маю на увазі сприймати критику). А "дискусію" дійсно давайте завершати, бо Ви так нічого і не зрозуміли. Але... Зважаючи на Ваш вік. у Вас ще все попереду - і розуміння, і сприймання життя, і поезія... 

Щасти Вам!

 19.09.2010 21:27  Віта Демянюк 

Мої вірші не потребують захисту, як і будь-чиї інші, вони просто є, їх можна сприймати або не сприймати, і вже тим більше, ніхто не зобов`язаний їх обожнювати, апологетизувати. Я лише парирувала Вам про Ваше "а це таки правда". І вже не раз зазначила, що будь-яка критика - суб`єктивна точка зору. Але мораль у байки зовсім інша: давайте відверто говорити про кожен окремий, виставлений на порталі твір, а не просто обмінюватися люб`язностями, чи заводити пустопорожні балачки про те, що "працювати ще і працювати". Хай це буде навіть дещо різко, зате по правді, а не з бажання образити, чи як у Вашому випадку, відплатити тією ж монетою... Не переходячи на особистості. І ні про яке ставлення до ОСОБИСТОСТІ поета, ще раз повторюю Вам, не йдеться. Тому моралізаторства в цьому напрямку тут зайві, шановна пані Милославо... І не треба мене таким чином повчати, як школярку, ніби-то я якось непорядно вчинила з авторкою, розкритикувавши її творіння. Перепрошую, але подальше  з`ясування суперечливих питань вважаю зайвим і нікому не потрібним. Оскільки, це дедалі більше починає нагадувати розмову сліпого з глухим, причому без чіткого розподілу ролей =)).

?

 19.09.2010 11:58   

Вибачте, пані Тетяно, що на Вашій сторіночці розвели "літературну дискусію" :-).

Шановна Віто! У моїх коментарях йшлося лише про те, що критика не повинна бути образливою, особливо для тих, хто наважився себе спробувати. Мені не сподобалось різке "русские частушки".  Тому стосовно вашої поезії я написала кілька слів у дусі Ваших "русских частушок". Звісно, критикуючи інакше, можна було підібрати слова, щоб не так било по самолюбству. Але я просто Вам хотіла навести приклад. Ви писали, що лише справжній професіонал може сприйняти критику, так от я показала, що часом від слів "русские частушки" дуже важко щось сприймати, і однак назріває образа, заперечення, відчуття несправедливості. От як у Вас. :-) Ви відразу кинулися захищати свої вірші :-)

Отже, мораль у байки одвічна: давайте чинити та ставитися до інших так, як хочемо, щоб стивилися до нас.

Нехай Вам щастить!

Пані Тетяно, ще раз вибачте.

 18.09.2010 23:23  Віта Демянюк 

До речі, чому Ви розписуєтесь за шановну авторку в тому, що я своїми коментарями чимось образила її особистість?! Здається, я критикувала не її здатність писати, талант чи бездарність з цього приводу, а лише конкретно написаний твір "рубаї"... Наведу Вашу цитату повністю: "Але, якщо ми не можемо дати якусь слушну пораду, давайте хоч не розкидатися словами та не ображати тих, хто зробив сміливий крок себе спробувати." То Ви називаєте мої коментарі "якимись рекомендаціями"(читай: нікому не потрібними, так?), то попрікаєте в неспроможності дати слушну пораду...  Так будьте ж послідовними, бо в мене складеться думка, що з Вашого боку це звичайне просторікування... І ще раз дозвольте Вас попрохати: критикуючи, не будьте голослівними, наводьте приклади, тоді буде хоч якесь підтвердження Вашої безумовно суб`єктивної точки зору... І... будучи толерантним, а чи безжальним критиком, будьте такими однаковою мірою до всіх.

?

 18.09.2010 23:04  Віта Демянюк 

А стосовно власної поезії скажу ,що якщо Ви вже визвались бути рецензентом моєї поетичної творчості (ба, навіть, не якогось окремо взятого вірша, а всієї палітри поезій(!): «у вашій поезії давно збита рима, а самі вірші більше схожі на записи у щоденнику восьмикласниці», то потрудилися б також не бути голослівними, а то опустилися до того,що самі нещадно розкритикували вище). А стосовно Вашого «а це таки правда», чомусь якраз таки професіонали своєї справи, характеризуючи мою поезію, говорять протилежне… Тому це тільки Ваша суб’єктивна думка, як і мої вислови стосовно поверхневості так палко обговорюваних нами «рубаїв» ,що суті справи не змінило… Бо Ви самі ж визнали ,що «не дотягують»…Тому я теж маю повне право присікуватися до Вашого «а це таки правда», хоча би тому, що Ви не Господь-Бог, щоб бути останнім глагольцем істини…

 18.09.2010 23:03  Віта Демянюк 

А якби ви перечитали подану статтю до того всього ще й уважно ,то зрозуміли б, що це не я намагаюся давати "якісь рекомендації", я не можу цього робити апріорі , оскільки не є ні автором рубаїв, ні професійним літературним критиком, щоб осмілитись давати якісь рекомендації ,якраз я по праву можу лише висловити свою думку з приводу того чи іншого твору, не більше й не менше, ніяких особистих образ авторці я не нанесла, і про записи в щоденнику восьмикласниці, на відміну від Вас, не згадувала...Так чи інакше своєрідні «рекомендації», якщо їх можна так назвати ,давав ,знову ж таки, якщо можна так висловитись, літературний критик, який, рецензуючи “Рубаят” Василя Простопчука, вважав закономірною і потрібною річчю ознайомити читача з тим, що ж за птиця така, оці рубайі… Ось і все.

 18.09.2010 23:02  Віта Демянюк 

"Звісно, вірші ще не дотягують до рубаїв. Але якщо все ж налаштовані продовжувати - то працювати ще і працювати." Намагаючись виступити адвокатом шановної авторки, Ви , пані Милославо, все ж таки винесли даному її творчому доробку справедливий вердикт. І якщо Ви таки перечитали статтю, яку я наводжу як своєрідне підтвердження своїх слів, то зрозуміли, що так воно й є не лише з Вашої чи з моєї безумовно суб`єктивної точки зору. Було справді сміливим кроком з боку авторки ці чотиривірші назвати рубаями.

 15.09.2010 12:52   

Шановні колеги! Випадково зайшла на сторіночку і вирішила висловити і свою думку.

Звісно, вірші ще не дотягують до рубаїв. Але якщо все ж налаштовані продовжувати - то працювати ще і працювати.

 Але. Як зазначила авторка, сайт створений саме для "проб пера" та для обіміну досвідом. І добре, коли інші автори можуть не лише критикувати, а дійсно дати цінну пораду. Це, до речі, теж ознака професійності (Я розумію, що приймати критику спокійно мало хто може, хіба що справжні професіонали ,які знають собі ціну). Адже всі ми звикли лише розмахувати руками і казати, як все погано.

 Але навіть не про це мова. В принципі, ніхто тут не зобов’язаний давати поради. Тим більше, що Віта Демянюк, яку я взялася цитувати, навіть дає якісь рекомендації.

 Але, якщо ми не можемо дати якусь слушну пораду, давайте хоч не розкидатися словами та не ображати тих, хто зробив сміливий крок себе спробувати.

 

"але, шановна авторко, ваші, з дозволу сказати,  "рубаї" більше схожі на "русскіє частушкі" і по змісту і по глибині думки, точніше, по її поверхневості..."

 

Автор цитати зазначає, що що критику важко сприймати. Звісно, якщо критика в такому настрої. Якщо я вам, шановна Віто, скажу, що у вашій поезії давно збита рима, а самі вірші більше схожі на записи у щоденнику восьмикласниці, то не знаю, чи будете ви професіоналом сприйняти цю критику без образ (а це таки правда :) )

 Всім творчого натхнення!

?
 14.09.2010 22:21  Віта Демянюк 

Власне рубаят у перекладі з перської означає зібрання рубаїв – канонічних чотирирядкових мініатюр із специфічним римуванням (звичайно ААхА), іноді – редиф (повнозначне слово чи слова, які текстуально повторюються в 3-х чи й усіх 4-х віршорядках, тоді як основні слова римової пари чи тріади стоять усередині), метр (на Сході – хазадж, що в українській поезії цілком адекватно відтворюється 5-6-стоповим ямбом), чітку структуру (зазвичай 1-й бейт (два перші рядки) містить виклад думки й зацікавлення нею читача, 3-й рядок підсилює або несподівано скеровує образний рух в інше річище, 4-й виконує роль філософського підсумку, в якому повністю розкривається зміст і наголошується художня ідея), а найважливіше – жорсткий змістовий канон, який, не обмежуючи тематику, вимагає строгої логічності у висловлюванні, тобто думка має зродитися, розвинутися й повністю втілитися у філософському узагальненні на означеній чотирирядковій поетичній площі. Саме тому Дж.Дармстетер і слідом за ним І.Брагінський наголошували, що на згаданій площі може розкритися ціла драма чи й “маленька трагедія”.

Джерело:

Без образ!)

?
 14.09.2010 22:21  Віта Демянюк 

Я розумію, що приймати критику спокійно мало хто може, хіба що справжні професіонали ,які знають собі ціну, але, шановна авторко, ваші, з дозволу сказати,  "рубаї" більше схожі на "русскіє частушкі" і по змісту і по глибині думки, точніше, по її поверхневості...

І, на додачу, прочитайте ось це:

Олена Сьомочкіна

“Ніхто так поетично вам не скаже…”

Писати рубаї після Хайяма – треба мати неабияку сміливість. В Україні свого часу на такий крок зважився Дмитро Павличко, а слідом – чимало поетів, з-поміж яких Б.Залізняк, М.Мірошниченко, О.Орач, Ю.Хабатюк, П.Шкраб’юк, Д.Шупта, Б.Януш та ін.

“Рубаят” Василя Простопчука (Луцьк, 2006. – 140 с.) – на мою думку, один із найталановитіших і найцікавіших. Як і в Хайяма, осердя його – філософія. Проте якщо рубаят видатного перського поета й ученого подає нам його філософське осмислення світобудови, своєрідне й “дуже сміливе для свого часу морально-етичне вчення” [1, 67], то осердям рубаяту В.Простопчука стала філософія любові. Це засвідчують уже перша й остання сторінки обкладинки, адже своєрідними “вводинами” в новий, незвіданий поетичний світ став ось такий рубаї: “Які слова! Який у них порив! / Який блаженний в голосі надрив! / Люблю тебе... І, може, в цілім світі / Таких ще слів ніхто не говорив”, – у позірній простоті якого виявляється чи не найважливіше для кожної людини осягнення-усвідомлення власної унікальності, що стає джерелом сили й наснаги духу; а завершальний акорд – рубаї не менш промовистий: “Явилася... Тепер навік моя! / Вернулася у ніч, плачем омиту... / Ти — грішниця на сповіді, а я... / А я святий, який забув молитвy”.

?
 11.09.2010 21:51  © ... 

Шановний Олексо! Хочу зазначити, що ми всі тут на «Пробі пера», чи може я не туди потрапила? І пробує тут кожен те перо досить щиро, як я встигла помітити. Критику ж сприйняти готові, коли вона спрямована на допомогу автору. Критикуючи, варто казати, що не так, на що звернути увагу, а не просторікувати. Адже не помиляються генії і ті, що нічого не роблять. Тому вислови з приводу партитур і квіточок у щоденниках вважаю тут недоречними.

 11.09.2010 19:51   

Заходячись писати симфонію, принаймні корисно мати перед собою партитуру Бетховена. Заходячись писати рубаї - партитуру Хаяма. Переконаний, що кращі зразки рубаїв шановної авторки ще попереду.