11.03.2018 17:31
Без обмежень
33 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

Глава 15, Том1

ІНТИМНИЙ ЗВ`ЯЗОК

СПІЛКУВАННЯ З ГУМАНОЇДАМИ КОСМОСУ

Микола Антонович про всяк випадок надів шоломофон, сів у своє робоче крісло і став чекати. На вулиці стояла чудова літня погода. Горлиці, які сиділи на опорі електромережі, напроти відчиненого вікна, своїм воркуванням через кожну хвилину наче в нього просили: «Че-куш-ку, Че-куш-ку, Че-куш-ку…», то ніби вже п’яні і кажуть йому: «Хоч-ку-ди, хоч-ку-ди, хоч-ку-ди…». До їхніх голосів приєдналася мелодія комп’ютерного зв’язку. Микола Антонович увімкнув зв`язок. На екрані з’явилася в кольоровому зображенні Наташа.

– Наташо, я тут, – усміхаючись, сказав Микола.

– Я бачу тебе, любий, – сказала вона. – От тільки навіщо ти надів шоломофон? Скинь його. Твоя частка резервного мозку через ваше комп’ютерне устаткування сама сприйме все те, що відбуватиметься в нашому спілкуванні.

Микола Антонович тут же зняв шоломофон, і від цього зображення Наташі аж ніяк не змінилося. Він сприймав її так, наче зараз сидить і дивиться домашній телевізор і бачить перед собою на екрані дівчину.

– Дійсно. Ти така ж красива. Дуже хочу, моя ненаглядна чародійка, обняти тебе і поцілувати, – сказав він.

– Наші бажання одинакові, – сказала Наташа, – але спочатку ти послу-хай, як це відбуваєтья. Наш зір та органи чуття – це надзвичайного роду матерія, яка передається і сприймається так само, як і матерії: звуку, світла та кольору. Вони у наших органах чуття викликають відповідні подразники, які призначені відповідно кожному органу чуття. Коли дивимося один одному в очі, то вони в цей час передають і сприймають матерію нашого зора. Саме зір є транспортною матерією і несе в собі подразники нашого бажання. А ці подразники принесені зором, сприймаються відповідними органами чуття і викликають відповідні емоції нашого бажання. Такі емоції передаються нашими органами чуття в уяву. В нашій уяві резервна частка мозка ці бажання перевтілює в істину і повертає в органи чуття – для сприйняття натурального відчуття істини. Функції відчуття істини виконує резервна частина нашого мозка. Треба тільки ввімкнувши біосистему комп’ютерного устаткування, її використати так, як використовуєш телевізор. Зрозумів, мій любий?

– Зрозумів, – сказав Микола і став відчувати дії Наташі. Він відчув дотик ніжних рук, якими вона обняла його. Цей дотик наче влив у нього тепло, і воно розлилося по всьому тілу. Смачний поцілунок Наташі оп’янив його почуття, і він став її цілувати і голубити, потім повів на диван для гостей.

– Сідай, будь ласка, моя суджена, моя люба, – сказав їй і сам сів поруч, обняв її і став цілувати.

– Бачиш, мій любий, це – не сон, а результат дії наших біотехнічних систем та резервних частин нашого мозка. Я сиджу в робочому кріслі біотехнічної системи на своїй планеті і водночас – на твоєму дивані у твоїх обіймах зі смачними поцілунками, – сказала Наташа та й вимкнула устаткування.

Микола Антонович, наче прокинувся і, подивившись на те місце, де сиділа на дивані Наташа. Він ввімкнув своє устаткування і в нього знову з’явилося бажання бачити Наташу у своїх обіймах.

Засвітився екран. Перед ним сиділа Наташа. Зустріла його своїм теплим зором, чекаючи на його подальші дії. Микола Антонович сидів, як заворожений, дивлячись в її очі.

– Ти чому пішла від мене? – стурбовано запитав Микола.

– Не хвилюйся, мій любий. Я захотіла, щоб ти прийшов до мене в гості і накривала стіл. Адже в тебе на столі все є, а в мене не було.

Після того, як знову було ввімкнено устаткування і знову з’явилося обопільне бажання продовжити спілкування, Микола Антонович і Наташа, цілуючись, сиділи на дивані. Перерви в їх спілкуванні ніби й не було.

– Ти, Наташа, кажеш, що це – не сон. Але у мене після того, як ти вимкнула своє устаткування, було таке враження, що все схоже на справжній сон, з якого я ще й досі не можу вийти, – сказав Микола.

– Сон чи не сон? Але все це було і є, і ми обоє по суті його відчували і зараз відчуваємо, як істину.

– Це дійсно так, – підтвердив Микола, не випускаючи Наташу зі своїх обіймів. – Але, що ж це за кохання, коли доводиться нам завжди зустрічатися тільки за комп’ютерним устаткуванням? – бідкався він.

– А ти що, не зможеш виділити часу на кохання? – запитала Наташа. – Невже у вас тільки те й роблять, що працюють? І весь час на думці тільки одне бажання: працювати? Звикнеш. А тепер я тебе вже запрошую до себе в гості, – сказала Наташа і, взявши його за руку, повела до себе.

Не відпускаючи руку, дивлячись в очі бажала, щоб він побачив, де вона живе, Наташа завела його в залу. Це була невелика кімната, в якій стояв посередині круглий стіл. На столі були живі ромашки – символ любові. Шафа для одягу стояла навпроти книжкової шафи. Обабіч них стояли два крісла, притулені до дивана, який розташовано під вікном.

– У тебе гарно, затишно, – помітив Микола.

– Отак я живу, – сказала Наташа і, сівши на диван, запросила Миколу сісти поруч. Обняла його, стала цілувати.

Націлувавшись, вони піднялися з дивана. Наташа повела його на кухню. Це було зовсім невеличке приміщення. Стояла газова плита, коло неї – посудомийня. А ще – стіл та два стільці. Під стіною, біля входу, стояв хо-

лодильник.

– Зараз ми будемо вечеряти, – сказала Наташа і показала на накритий стіл.

Потім вона взяла зі столу пляшку вина «Долина Козоро» і віддала Миколі. Поставила дві чарки, і вони сіли за стіл. Кавалер відкоркував пляшку і наповнив вином дві чарки кольору індиго.

Микола встав, підійшов до неї, і вони, поцілувавшись, випили на брудершафт.

– Сьогодні, моя наречена, ми будемо пити за нас із тобою. За наше кохання, – сказав Микола, не відриваючи погляду від плеса голубих очей Наташі, від трояндових пелюсток її уст.

– Ти згоден одружитися зі мною? – запитала Наташа, сяючи від почутих слів, сказаних Миколою.

– Так. Згоден. Чого ж тягнути час? Поїхали зараз у загс, – запропонував він.

– Уже пізно. Та і їхати нам нікуди не треба. Ми зараз дамо заяву до міжпланетного Інтернетного загса. Нас там зареєструють і видадуть посвідчення про наше одруження, – повідомила Наташа.

Вони написали заяви і по факсу передали в міжпланетний Інтернет. Через декілька хвилин отримали відповідь. Така ж сама відповідь прийшла і на планету Земля Миколі на факс його устаткування. Спочатку прийшов лист поздоровлення з такою важливою подією, яка ліквідувала відстань для закоханих і поріднила їх палкою любов’ю. Потім прийшло посвідчення з кольоровою печаткою. Наташа віддрукувала їх на принтері і зняла на ксероксі копію посвідчення.

– От що значить біотехнічне комп’ютерне устаткування разом із часткою резервного мозку людини, – радісно промовив Микола і, обнявши Наташу, втілив у поцілунки свої почуття.

Так вони відсвяткували весілля. Була одинадцята година ночі.

– Ну, що, мій любий чоловіче, пішли до тебе дому, бо ти сам заблудишся, – пожартувала Наташа і вимкнула зв`язок.

Отямившись, Микола Антонович знову увімкнув устаткування і почув голос Наташі, який знову ніби розбудив його від цієї глибокої сплячки.

– Віддрукуй на принтері посвідчення про наше одруження і лягай вже спати, – порадила Наташа. – Смачно тебе цілую та обіймаю. На добраніч.

25.06. – 26.06 2013.

м.Дніпропетровськ 24.06. – 25.06.2013 р.



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Роман

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На грані живого і мертвого (Глава 16, том1) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «На грані живого і мертвого (Глава 11, том 3) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо