Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
02.09.2014 18:10Нарис
Для дорослих  Про місто  Про красу  
20000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

Інакше місто

Дарія Китайгородська
Опубліковано 02.09.2014 / 25103

Завжди мріяла побувати в Ужгороді: ще відтоді, як двоє моїх однокласників поїхали туди вчитися після закінчення восьмого класу. Це було так далеко, десь аж біля кордону, і так круто, бо це була вже Європа. Хлопці приїжджали на канікули добре вбрані, часом в чудернацький одяг, мода на який ще не дійшла до наших подільських товтрів, й привозили багато цікавої музики та журналів. Вони поводили інакше, ніж ми: в них відчувався дух волі й самостійності, якого ще не мали ми, учні старшої школи. Таким мені й видавався Ужгород, місто майже на кордоні, ще Україна, але вже така не схожа на нас, європейська й модернова.

І ось цього літа моя давня мрія збулася – ми поїхали в легендарний Унгвар, втікаючи від дощових днів у Карпатах, де проводили відпустку.

Пригоди почалися ще на в’їзді до міста: наше авто випадково порушило правила руху, перетнувши суцільну лінію, – і браві ужгородські даївці «запросили» нас на розмову. Хлопці були налаштовані дуже суворо, супилися, але говорили ввічливо і, виписавши штраф, навіть підказали нам, як швидше доїхати до історичного центру.

Залишивши авто біля одного з корпусів Ужгородського університету, якраз навпроти знаменитої кав’ярні «Старе місто», ми, звісно ж, пішли пити каву. Вона там відмінна, як і суперсмачні тістечка (я з’їла «Стефанію» - якось так воно називалося:)). Дай боже здоров’я їхньому кондитерові!) А сам заклад, без перебільшення, є кавовою візитівкою Ужгорода: продуманий інтер’єр, кава різних сортів та найвибагливіші смаколики довго не відпускали нас зі своїх гостинних обіймів:).

Ужгородський замок, розташований, як і годиться, на Замковій горі, виявився неподалік від кав’ярні, і ми, як майже правдиві ужгородці, пішли до нього не вулицями, а якимись карвасарами – старими вузькими сходами між будинками, які нам послужливо показала одна з тамтешніх мешканок. З верхньої сходинки відкривався нічогенький краєвид, хіба трохи попсований типовими багатоповерхівками, збудованими за радянських часів. Червоні черепичні дахи історичних споруд та приватних будівель гарно виділялися на тлі багатої зелені – садків, алей та парків.

Зізнаюся, я розпещена замками й фортецями, бо надивилася на всілякі – більші, менші й цілі міста, збудовані за середньовічними мурами, тому Унгвар спершу здався мені такою собі середняцькою фортифікацією: замковий палац - двоповерховий прямокутник з квадратними вежами, рів, підйомний міст – нічого особливого. Однак в палаці виявилася низка музейних експозицій, на мій погляд, дуже вдало підібраних. Вони невеликі й різнопланові (історія міста й укріплення, географія регіону, етнографічні експонати, зброя, музичні інструменти, предмети побуту тощо), але доповнюють одна одну й зовсім не втомлюють. Ми бродили коридорами й залами майже три години й насилу витягли звідти мою п’ятирічну племінницю: особливий захват в неї викликало підземелля з макетом Ужгородського замку та приладдям для тортур:).

Ще один приємний штрих – однойменний ресторан, вбудований просто у вхідну браму замку. Не буду описувати нашу трапезу – повірте, наш обід заслуговує на таку назву; хочу лише підкреслити, що і в цьому закладі, і в інших, які ми відвідали в Ужгороді, нас приймали, як найдорожчих гостей, з відмінним обслуговуванням, доброзичливістю та посмішками, чим, на жаль, поки не може похвалитися українська столиця.

Щоб по-справжньому відчути місто, треба пройтися його вулицями, зайти в крамнички, поштовхатися серед людей на базарі. Ми теж так зробили: гуляли Капільтульною і вулицею Августина Волошина, заглядали в усі цікаві двори й дворики, милувалися архітектурою й вивісками кількома мовами, а потім пішли на вулицю Корзо, побували на знаменитому Хресті – місці побачень та зустрічей, і далі до пасажу. Тут, звісно, ми привіталися з Ліхтарником дядею Колею, який заклопотано висів на стіні, запалюючи ліхтар та поглядаючи одним оком на свого портфеля, щоб його, бува, не поцупили. А ще сфотографувалися біля глобуса Ужгорода: тут, як і в будь-якому порядному місті, є такий географічний шедевр.

А далі нас чекала набережна і річка Уж з пам’ятниками, кав’ярнями та мостами! Не описуватиму всіх принад цієї прогулянки, скажу тільки, що наприкінці ми ледве волочили ноги й брели з висолопленими на плечі язиками – так стомилися від вражень.

Але це було ще не все. Прямуючи з Ужгорода, ми побачили знак, який вказував дорогу на Невицький замок – в 12 кілометрах від міста. Вирішивши детальніше розпитати шлях, ми зупинилися біля поста ДАІ й… зустріли тих самих даївців, з якими познайомилися вранці. Уявіть собі вираз їхніх облич! Наш регіт було чутно, мабуть, у Мукачеві. Отож, дізнавшись маршрут, ми таки завітали в Невицький замок – і не пошкодували, бо це дуже цікава фортифікаційна споруда, яка, не дивлячись на руйнування, зберегла свій вишуканий силует. Вона знаходиться на самісінькому вершечку гори, звідки видно навколишні села та кордон зі Словаччиною. Стоячи тут, так і уявляєш себе вартовим, який стереже спокій рідної землі.

На гору пролягала дорога трохи сумнівної якості, але наш відважний водій легко подолав цю висоту, і за 10 хвилин ми насолоджувалися краєвидами та виглядом знаменитої будівлі. Невицький замок має славну історію й кілька легенд, за одною з яких в ньому ховалися від ворогів жінки та діти – замок «невіст». Оскільки його частенько брали в облогу, то й загиблих невіст тут вистачало, а тому сьогодні тутешні мешканці розповідають про панночок-привидів, які снують коридорами та залами при місячному світлі. Зрозуміло, ніяких містичних дам ми не зустріли, а знайшли лишень купу сміття та пляшок від шампанського: наш брат турист і тут відзначився своїм свинським характером. Отож, ще трохи побродивши лісом, яким заросла замкова гора, ми поїхали додому, цебто знову в Карпати, посигналивши дорогою знайомим даївцям.

Знаєте, я бачила чимало цікавих міст і в Україні, й за кордоном, і завжди могла порівняти одне місто з іншим. Як то кажуть, Бухарест – це маленький Париж чи Львів – український Відень. Але Ужгород, на мій погляд, зовсім інакший, не схожий ні на одне з європейських чи українських міст. Він звичайний - і незвичайний. Якісь типові, здавалося б, речі, раптом на очах набувають оригінальних рис. Наприклад, тут можна годинами блукати історичним центром, і через кожну сотню-другу метрів натикатися на будівлі національного університету: розкішні, оздоблені різноманітними архітектурними витребеньками, хай трохи й пошарпані часом. Або побачити вивіску кав’ярні, зайти туди й випити кави, а потім, виходячи, наткнутися на її варіант, вмонтований у брук. Чи, скажімо, вуйковими городами пробратися до Ужгородського замку, а потім з’ясувати, що це була цілком офіційна вулиця, яка називається Замкові сходи. На мою думку, Унгвар, чи то пак, Ужгород, настільки закритий і незрозумілий для чужих очей, що нагадує зачаровану мушлю, яка розкриється тільки тому, хто справді серцем відчує це місто – і тоді зможе пізнати його коштовні перли.

Ужгород - Київ серпень - вересень 2014
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
04.08.2014 Публіцистика / Історія
Далека близька Перша світова
19.11.2014 Рецензії / Кінофільм
ПОВОДИР УКРАЇНСЬКОГО КІНО
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
Нарис Про красу
13.10.2014 © Бойчук Роман
Я – ОСІНЬ!..
02.09.2014
Інакше місто
17.01.2014 © оксамит
Тоді цвіли вишні
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 260  Коментарів: 2
Тематика: Проза, нарис, Ужгород, Європа, Україна, Невицький замок, фортеця, вуйко
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.09.2014 12:40  Деркач Олександр для © ... 

цікаво, гарно написано 

 02.09.2014 22:09  СвітЛана для © ... 

Дуже цікаво, пізнавально. Була, правда проїздом, обов"язково завітаю при нагоді у кав"ярню "Старе місто". Надіюсь, ще випаде така нагода)) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2014 © СвітЛана
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди