Se rencontrent

з рубрики / циклу «Колись я тобі скажу»

То справді щастя-поставити на ясному верхів`ї того, кого кохаєш.
(Камінний господар. Леся Українка)

Може й справді дурна?, бо не вірю у те, що руйнує...

Може дивна яка?, бо долоні назустріч дощу.

Божевільна яка, бо ніколи не зупинилась,

Ні на що не дивившись,

Даруючи вірність свою.

Недомовленність тихо шепоче - Мовчати,

Народивши зневіру, із тисяч - а може й чому?

Із невірою сумнів зайде, мов до хати,

І плекатиме гордість - Навіщо й кому?

Час рікою пливе-десь пісня далеко.

Через пальці вода-не держи, не тримай...

Може й справді дурна, бо кохаю душею,

І так хочеться крикнуть - Не відпускай!

Забери у жоржиновий рай,

Де червоного квіту багато.

Пристрасть осені, кольором тим передай.

Хай терпка хризантема.., заспіває сумної,

То так відстань сприймається,

Не переймай...

Забери де яскраві айстри танцюють,

В різнобарв`ї куплетів-новина почуттів.

Де легенькі пелюстки, найніжнішої мальви,

Дадуть змогу відчути,

Всі пориви вітрів...

Забери в теплу ніч-в діамантове небо.

Кожна зірка-бажання,

І від щастя сльоза.

Може й справді дурна, бо кохаю так щиро...

Не шукаючи відповідь, просто люблю.

Недомовленність геть! Сумнів геть! Геть зневіра!

Так!.. Назустріч долоням, що чекають дощу...